Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Без посагу. Що взяв дробину,
Жиди забрали в першу днину.
І відколи попом зробився,
Мов риба та об лід, я бився.
Тут дбай про статки господарські,
Тут знов довги тя рвуть лихварські
Вчи люд, грай ролю патріота,
А тут нема що взять до рота.
З біди не раз, не з злої гадки,
Щось буркнеш на лихі порядки -
Ого, вже зараз є услужні!
Пішли доноси осоружні
І в намісництво й в консисторію,
Про бунти, шизму, всю історію.
А там, в кого плечей немає,
Най бог його в руках тримає!
Ох-ох! Зазнав я горя й труду!
П’ятнадцять літ, як того Юду,
Гонили мя без пристанівку
Із голодівки в голодівку
Та й ще сміялись, мов з дурного:
«Не слід би дати вам і того!
Які ви вірні, ми те знаєм,
На ліпші місця ліпших маєм».
Знов зупинився і важкою
Поник додолу головою,
І знов непосидючі мисли
Його давили, гнали, тисли.
«Тепер вмре жінка леда днини -
Не пережить їй ті родини!
Справляй і погріб, і хрестини;
Наймай ще мамку для дитини,
Годуй, пестуй і слухай крику,
На віно суму ладь велику,
Аж знов який піп задовжений
Для віна з нею побереться,
І гріш мій, так, як мого тестя,
В жидівській утоне кишені!»
Такими мислями важкими
Отець вітав твої родини,
Не бачивши тебе й на очи,
Такий талан тобі пророчив!
А мати в болях умирала
І, вродивши тя, прошептала:
«О, щоб я більше не діждала
Ні жити, ні на світ глядіти,
Ні родить ті нещасні діти!»
Відтак зжмурила згаслі очі,
За серце вхопилась, нещасна,
Стогнала тихо, тихо гасла
І згасла таки тої ночі.
А ти безпомічна лежала
В руках у баби-повитухи,
Мов мишеня, ледве пищала,
Немов грізні, ворожі духи
Тебе в життя найпершій хвили
Юрбою густо обступили.
Плювала баба, і хрестила,
І хухала, і положила
Тебе у теплу купіль стиха,-
Твоє ридання невгавало,
Немов ти чула, кілько лиха
Тебе в житті тім земнім ждало.
Бере тя баба на коліна,
Колише, цмока, плеще, хуха -
Дарма! І шепче повитуха:
«А цур! Та се якась відміна!»
Відтак у пеленки новії
Тебе повила, обмотала,
І ти втишилась і лежала,
На стіни дивлячись бруднії,
Немов здивована питала:
«За що мене ті люди в’яжуть?»
Та дарма відповіді ждала!
Замучать, а за що - не скажуть.
2
У семінарії духовній,
Мов у Христовій чаші повній,
Вдоволення і радість тиха,
Ні шуму, ні грижі, ні лиха!
В годині пізній і поранній
Час гладко тут пливе вовіки,
Як з молока і меду ріки
Пливуть в землі обітованній.
Тут стежка пряма і постійна,
Наука - чисте слово боже,
Ума змилити тут не може
Проклята мисль революційна.
Вже ж ті благую часть ізбрали,
Що бурі світа понехали,
Повергли шлях блудний, гріховний
І, з серцем тихим, нелукавим,
Ходити вчаться шляхом правим
У семінарії духовній!
Ось, бач, літорості духовні
Із лекцій, слів господніх повні,
Вернулись. Мов голодне стадо,
Вони, аж скачучи, так радо
До семінарського порога
Тісняться. Коритарі темні,
Брудні, вонючі, неприємні -
Важка до доброго дорога!
Зате благая ціль чекає!
Вже дзвоник голосно скликає,
Пищить десь геть там, мов з безодні:
«Прийдіть до мене, всі голодні,
Прийдіть, прагнущі! Я в спокою
Вас нагодую і напою!»
І ось ідуть купками, в парі…
Гримлять і стогнуть коритарі,
Сміються, гомонять алюмни -
Таж їсти йдуть, а не до трумни!
В великій залі рефектарській,
Мов у якій маштарні царській,
Столи дубові і ослони,
Лиш стіни чорні, як ворони,
Верства болота на помості,
Та не горді тутешні гості!
Щоб в мисці много і смачного -
До брудів діла їм немного.
Вже всі зійшлися діти божі:
Хлоп в хлопа всі, охочі, гожі,
Рум’яні, крепкі і здорові,
Мов дуб при дубі у діброві.
І вже відмовили молитву,
Вже й узброїлися на битву:
В руках ножі, і вилки, й лижки,-
І всі ждуть ворога, ждуть миски,
Щоб кинутись на ню з розгону
І сокрушати без пардону.
«Ануте, братіє, дерзайте
І плоть волову умерщвляйте!» -
Пронісся оклик над столами,
І захрустіли під ножами
Волові шницлі; рвана, тята,
Хрумтіла у зубах салата,
І радувались серця в бозі,
Що шницель був у добрім сосі.
Аж ось остатня брань ворожа
Валить: се двигає сторожа
Великі миски з пирогами…
«Лиш сміло, браття! Господь з вами!
Рвіть навожденіє мізерне,
Най відси вже живе не верне!
Вилками люто пробивайте,
В сметану, в масло потопляйте!
Аж решту як зметем послідну,
То заспіваєм піснь побідну».
І бог поміг борцям. Їх смілий
Скінчився бій: всі їли, їли,
Аж в мисках пирогів не стало.
Ще сей та той проворкнув: «Мало»,-
Та в кухні люди там твердії,
І більш дістать нема надії.
Тоді всі з місця повставали,
Духовну пісню заспівали:
«Царю небесний, духу правий,
Усюди сущий, повний слави,
Всіх благ скарбниче, живодавче,
Прийди до нас і жий в нас завше,
Спаси нас від всіх змаз і кари
І дай нам стравить тії дари!»
Скінчивши співи ідеальні,
Повиходили із їдальні
І потягли в свої
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З вершин і низин, Франко І. Я.», після закриття браузера.