Читати книгу - "Гола економіка. Викриття нудної науки"

що лежить в основі багатьох пов’язаних із дискримінацією проблем. Інформація важлива, особливо коли ми не маємо всього, чого потребуємо. Ринки схильні підтримувати ті сторони, які вони краще знають. (Купляли коли-небудь вживаний автомобіль?) Однак коли дисбаланс чи асимет­рія інформації стає надто сильною, тоді ринки можуть повністю зруйнуватися. Це була головна ідея Нобелівського лауреата 2001 року Джорджа Акерлофа, економіста з Університету Каліфорнія в Берклі. Його праця під назвою «The Market for Lemons»[113] використала приклад із ринком вживаних автомобілів, щоб донести центральну ідею. Той, хто продає вживаний автомобіль, знає про його якість більше, ніж той, хто хоче його купити. Це створює проблему зворотного відбору подібно до того, як це відбувалося зі Стипендіями надії. Власники автомобілів, якими вони задоволені, менш імовірно продаватимуть їх. Тому покупці вживаних автомобілів очікують, що там є приховані проблеми, і вимагають знижки. Однак якщо знижка вже вбудована в ринок, власники авто високої якості ще менше будуть схильні їх продавати, і тому ринок буде заповнений розвалюхами. За теорією, ринок високоякісних вживаних автомобілів не працюватиме, значною мірою на шкоду тих, хто хоче придбати або продати таку машину. (На практиці такі ринки часто все ж працюють з причин, які пояснив той джентльмен, із яким містер Акерлоф поділив свою Нобелівську премію: детальніше про це далі.)

«Ринок для розвалюх» відображає ідеї, визнані Нобелівським комітетом. Кажучи словами Королівської Шведської Академії наук, «проста, але глибока й універсальна ідея, з численними висновками й широким застосуванням». Наприклад, сфера охорони здоров’я страждає від інформаційних проблем. Споживачі медичних послуг — пацієнти — майже завжди мають менше інформації про своє лікування, ніж їхні лікарі. Дійсно, навіть побачившись із лікарем, ми можемо не знати, чи правильно нас лікують. Ця асиметрія інформації лежить в основі наших неприємностей з охороною здоров’я.

У кожній системі «плати за послуги» лікарі вимагають оплати за кожну процедуру, яку вони виконують. Пацієнти не платять за ці додаткові тести та процедури, це роблять їхні страхові компанії (або федеральний уряд у випадку літніх американців відповідно до умов Medicare). Водночас медичні технології продовжують створювати нові варіанти лікування всіх видів, і більшість із них вельми дорогі. Це поєднання лежить в основі швидкого зростання вартості медицини: лікарі мають стимули до виконання дорогих медичних процедур, а пацієнти не мають підстав відмовлятися від них. Коли ви приходите з головним болем у кабінет лікаря, а лікар призначає вам комп’ютерне сканування мозку, майже завжди ви погодитесь — «просто, щоб бути певним». Ні ви, ні ваш лікар не порушуєте етики. Коли вартість не є вирішальним чинником, ви маєте всі підстави виключити існування раку мозку, навіть якщо єдиним симптомом є головний біль вранці після добрячої гулянки на роботі. Ваш лікар також може мати обґрунтовані побоювання, що коли він не проведе комп’ютерного сканування, ви можете втратити солідні гроші пізніше, якщо станеться якесь погіршення.

Медичні інновації в одних випадках є чудовими і марними в інших. Візьмімо нинішній комплект досліджень раку простати, що вражає багатьох літніх чоловіків. Одним зі способів лікування є «почекати і поспостерігати», при якому не вживається ніяких заходів, якщо і допоки тести не покажуть, що рак прогресує. Це розумний хід дій, оскільки рак простати розвивається настільки повільно, що більшість пацієнтів помирають від чогось іншого, поки рак простати не стане серйозною проб­лемою. Іншим варіантом лікування є опромінювання протонами, коли атомними частинками опромінюється уражена зона на протонному прискорювачі завбільшки з футбольне поле. Утримання від дії фактично нічого не коштує (більшою чи меншою мірою), а опромінювання протонами з прискорювача коштуватиме десь близько 100 тисяч доларів.

Різниця у витратах не дивує: вражає те, що протонна терапія не показала більшої ефективності, ніж очікування під наглядом. Аналіз, проведений RAND Corporation, прямо показав, що «жодна терапія не проявила своєї першості над іншими»[114].

Організації охорони здоров’я (ООЗ) призначені для контролю вартості за допомогою стимулювання. За планами багатьох ООЗ, загальним практикуючим лікарям платиться фіксована сума на пацієнта в рік незалежно від того, які послуги надані. Лікарі можуть бути обмежені в тих тестах і послугах, які вони можуть прописати пацієнту, і навіть можуть отримати бонус, відмовляючись посилати своїх пацієнтів до спеціалістів. Це змінює справу. Тепер, коли ви приходите в кабінет лікаря (усе ще у невигідному становищі через брак інформації про ваше здоров’я) і кажете: «Мені погано, голова болить, у вусі стріляє», лікар звіряється з інструкціями ООЗ і рекомендує вам випити дві пігулки аспірину. Цей приклад може бути перебільшенням, однак в основі він слушний: особа, яка найкраще знає про ваш медичний стан, може мати економічні стимули відмовити вам у лікуванні. Скарги на надто великі витрати замінюються скаргами на надто малі витрати. Кожний клієнт ООЗ має жахливу історію про суперечки з бюрократами щодо прийнятних витрат. У більшості крайніх (і анекдотичних) випадків бухгалтери ООЗ відмовляють пацієнтам у лікуванні заради порятунку життя.

Деякі лікарі вступають у боротьбу зі страховими компаніями від імені своїх пацієнтів. Інші просто порушують правила, маскуючи процедури, які не покриває страховка, процедурами, які покриває. (Пацієнти не одинокі у своєму стражданні від асиметрії інформації.) Політики також втрутилися в бійку, вимагаючи, наприклад, оприлюднювати заохочення, яке страхові компанії виплачують лікарям, і навіть прийняти закон про права пацієнтів.

Інформаційна проблема в основі охорони здоров’я нікуди не зник­ла: (1) пацієнт, який не сплачує за рахунками, потребує максимально можливого лікування; (2) лікарі максимізують доходи й мінімізують судові позови, надаючи максимальний обсяг лікування; (3) страхова компанія максимізує прибутки, сплачуючи за максимально мале лікування; (4) технологія внесла систему дуже дорогих варіантів, частина яких є чудодійними, а інші — марною тратою грошей; і (5) дуже затратно і для пацієнта, і для страхової компанії визначити «правильний» хід лікування. Коротше кажучи, інформація відділяє охорону здоров’я від решти економіки. Коли ви заходите до магазину електроніки, щоб придбати телевізор з великим екраном, ви можете вибрати, на якому з них картинка найкраща. Потім ви порівнюєте цінники, знаючи, що в кінцевому підсумку рахунок прийде до вас додому. І нарешті ви зважуєте переваги оглянутих вами телевізорів (якість яких ви перевірили) проти затрат (що ви маєте заплатити) і зупиняєте вибір на одному. Нейрохірургія насправді зовсім інакша.

Основним викликом для реформи охорони здоров’я є плата за «правильне» лікування — той «продукт», що найбільше обґрунтовує його вартість. Цю вправу споживачі виконують самі в усіх інших галузях економіки. Бухгалтери не повинні автоматично казати «ні» надто дорогим методам лікування — деякі з них можуть бути чудодійно ефективними й вартими кожного цента. Вони повинні казати «ні» дорогим методам лікування, які не є явно кращими за дешевші варіанти. Вони також повинні казати «ні» проведенню деяких тестів «просто, щоб переконатися» — і тому, що ця діагностика дорога, але й тому, що при застосуванні до здорових людей вона здатна викликати «фальшиві позитиви», що потягне за собою