Читати книгу - "Пес Баскервілів"

Я встав рано — вранці, але Голмз прокинувся ще раніш, і, одягаючись, я бачив, як він ішов алеєю додому.

— Так, сьогодні нам потрібен увесь день, — сказав він потираючи руки, з радісним передбаченням діяльності. — Сітку наставлено, і скоро почнемо її стягати. Не мине цей день, як ми довідаємось — чи попалась у неї наша велика гостроморда щука, чи прослизнула крізь вічка …

— Ви вже були на болоті?

— Я з Ґрімпена послав у Принцтаун донесення про смерть Сельдена. Здається, можу обіцяти, що нікого з вас не потурбують у цій справі. Я також побачився з моїм вірним Картрайтом, що без сумніву, занудьгувався коло моєї халупи, як пес на могилі свого господаря, якби я не заспокоїв його щодо своєї безпеки.

— А тепер ми з чого почнемо?

— Насамперед треба побачити сер Генрі. Та ось і він.

— Доброго здоров’я, Голмзе, — сказав той, входячи. — Ви маєте вигляд командувача, що складає зі своїм начальником штабу плян бою.

— Цілком правильне порівняння. Ватсон слухав мої накази.

- І я прийшов по них.

— Чудово! Ви, наскільки я знаю, запрошені сьогодні на вечерю до наших друзів Стейплтонів?

— Сподіваюсь, і ви поїдете з нами. Вони дуже гостинні, і я певен, що будуть дуже раді бачити вас.

— Нам з Ватсоном доведеться, мабуть, поїхати в Лондон.

— В Лондон?

— Так. За теперішного стану речей, я гадаю, ми будемо там корисніші.

На обличчі сер Генрі позначилось невдоволення.

— Я сподівався, що ви не кинете мене в цій справі. Баскервіль Гол і болото — невеселі місця для самотньої людини.

— Любий друже, ви мусите сліпо довіритись мені і виконувати точно те, що я накажу. Ви можете передати вашим друзям, що ми були б щасливі приїхати до них разом з вами, але що невідкладна справа викликала нас до міста. Ми сподіваємося швидко по* вернутися в Девоншір. Ви не забудете сказати їм про все це?

— Коли ви так хочете.

— Запевняю вас, що інакше не можна.

Я бачив з обличчя сер Генрі, що він дуже ображений і, мабуть, вважав наш вчинок дезертирство.

— Коли хочете ви їхати? — спитав він холодно.

— Зараз же після сніданку. Ми доїдемо кіньми до Кум Трейсі. Але Ватсон залишить у вас свої речі на знак того, що він вернеться. А ви, Ватсоне, пошліть Стейплтонові записку і висловіть жаль, що не можете приїхати до них особисто.

— Мені дуже хочеться поїхати в Лондон з вами — сказав Генрі. — Чого я маю лишатися тут сам?

— Бо це ваш обов’язок. Бо ви дали мені слово, що будете робити так, як я кажу, а я вам кажу, щоб ви лишались. Ще одне, я хочу, щоб ви поїхали кіньми до Меріпіт. Але відішліть назад екіпаж і скажіть Стейплтонам, що ви масте вернутися додому пішки.

— Я мушу йти пішки через болото?

— Так.

— Але ж це якраз те, проти чого ви мене так часто застерігали.

— На цей раз ви безпечно можете йти, і це потрібно. Коли б я не мав цілковитої віри в вашу силу волі й сміливість, то не дав би вам такої поради.

— В такому разі я піду пішки.

- І коли вам дороге ваше життя, то йдіть неодмінно не яким іншим напрямом, а рівною стежечкою від Меріпіт на Ґрімпенську дорогу, стежечкою, що найближче веде додому.

— Я точно виконаю все, що ви наказуєте.

— Чудово. Мені хотілося б поїхати як можна швидше після сніданку, щоб дістатись до Лондону раніш, ніж увечері.

Ця програма дій дуже здивувала мене, хоч я пам’ятав, що Голмз напередодні ввечері казав Стейплтонові про свій від'їзд на другий день. Проте мені не спадало на думку, щоб він схотів взяти мене з собою, а також я не міг зрозуміти, як це ми обидва виїдемо в такий момент, що його він сам же назвав критичним. Але нічого більше не лишалось, як беззаперечно слухати. Отже, ми попрощались з нашим засмученим другом і години через дві були на станції Кум Трейсі, звідки відіслали екіпаж назад додому. На платформі нас чекав хлопець.

— Що ви накажете?

— З найближчим поїздом, Картрайте, ти поїдеш до міста. Як тільки приїдеш, зараз же пошлеш сер Генрі Баскервілеві телеграму від мого імені, в якій ти напишеш, що коли він знайде загублену мною записну книжку, то хай пошле її рекомендованою посилкою на Бейкер Стріт.

— Слухаю.

— А тепер спитай в станційному телеграфі, чи немає для мене телеграми.

Хлопець вернувся з телеграмою, яку Голмз передав мені. В ній було:

Одержав телеграму. Везу повноваження.

Прибуду п'ята сорок.

— Це відповідь на мою ранкову телеграму. Я вважаю Лестрада найрозумнішим у нашій професії, і його допомога нам знадобиться. Тепер, Ватсоне, я вважаю, що ми корисніше за все згаємо наш час, коли підемо до нашої знайомої — Лаури Лайонз.

Я почав розуміти плян, складений Голмзом. Він скористався сер Генрі, щоб переконати Стейплтонів у тому, ніби ми справді поїхали, а тим часом ми вернемось у той момент, коли наша допомога буде потрібна.

Телеграма Картрайта, якщо сер Генрі згадає про неї Стейплтонам, знищить останні підозри в них. Мені здалося, що я вже бачу, як наша сітка затягає цю гостроморду щуку.

Лаура Лайонз була в своїй конторі, і Шерлок Голмз почав з нею розмовляти так одверто і так безпосередньо, що вона була вражена.

— Мені доручено розслідувати обставини смерті сер Чарлза Баскервіля. Мій приятель доктор Ватсон розповів мені про те, що ви йому