read-books.club » Детективи » Елементал 📚 - Українською

Читати книгу - "Елементал"

135
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Елементал" автора Василь Миколайович Шкляр. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 38 39 40 ... 43
Перейти на сторінку:
вовк, що стоїть під платанами, запорошеними курявою всього світу, і дивиться услід кораблеві, який осідає за обрієм. Прощай.

Дякую Тобі, Господи, що ти подарував мені таке довге життя із нею, заледве не тиждень! — таке довге-довге життя подарував Ти мені, людині-жабі, не вартій ступити в її слід, елементалу, в якого немає душі, і тільки зовсім недавно Ти, Великий Будівничий, відродив у його грудній порожнині тонесеньку жилочку, що вібрує, як натягнутий до краю кінський волос на мандоліні блазня. Ти освітив моє нікчемне життя Своєю іскрою, яка ось-ось погасне, та її світла вистачить мені довіку. І за це я складаю Тобі подяку. Не суди мене гірко за цей останній вибух розпачу.

Пробач і ти мені, мій надійний літаче, що не зношуєшся під час горизонтального польоту, вибачте мені, всі пасажири, якщо я когось образив бодай убогою думкою, особливо прости мені ти, моя пташко, хай береже Господь твою ніжну шийку із синіми прожилками.

Із непідробним каяттям я складаю щиру подяку тобі, дорога Москво, і всім москвичам, живим і убієнним, і всім-усім, кого я зустрів на прямій дорозі, що так підступно й невідворотно розчахується на три шляхи, серед яких жодного немає щасливого. Та я за всіх вас молюся. Амінь.

7

Це все.

«Боїнґ» рішуче ляга на крило, так, що навіть я, із другого крісла від ілюмінатора, бачу жовто-зелену пелену моря і гирло тихої річки Рони. Це все. Це Марсель.

— Хедо…

Вона мовчить, тільки її нігті впиваються у мою долоню.

— Хедо… Я хочу, щоб ти знала… я…

— Не треба,— каже вона.— Не треба, бо я зараз справді почну кричати.

Це все. Зараз її в аеропорту заберуть назавжди. То я вигадав собі ті запорошені платани і той корабель для останньої втіхи. В Марселі є платани, порти, кораблі, тільки Хеду заберуть зараз і назавжди. Навіки. Напевно, мені навіть не дадуть побачити, хто її зустрічатиме, хоч мені дуже хотілося б… Ні, не думаю, що там буде хтось із тих, що повернулися з того світу, але я хотів би, дуже хотів би побачити, хто замінить мене біля неї. Мені навіть здавалося, що я маю на це право, заслужив його чесно й сумлінно, це право, адже готовий був вийняти своє око за одну її волосину і, хлібом клянуся, поклав би за неї життя.

— Хедо…

Зараз кров бризне з моєї долоні, о, як я ненавиджу кров, якби хто знав, як я її ненавиджу.

— Хедо,— кажу я.— Котигорошко не вбив своїх друзів.

— Яких друзів? — вона дивиться на мене пригаслими, далекими очима.

— Вернигору, Вернидуба і Крутивуса. Він їх не вбив.

— А що?

— Він їх покарав інакше. Він просто не покликав їх на своє весілля. А знаєш, чому? Тому, що весілля не було. То вже люди придумали казку. Був змій, був дідок із бородою на сажень, було підземне царство і королівна — усе це чиста правда. Не було тільки весілля.

— А любов? — спитала вона.

— Любов? — я дивлюся, як ближчають її очі, чую, які вони гарячі, але мені треба встигнути сказати те, що я тримав наостанок, аби не тривожити її раніше.— Коли вийдемо з літака, ти не зважай на мене. Більше мене не існує, зрозуміла? Я буду твоєю тінню. А якщо десь затримаюся, ти йди з усіма пасажирами. Там тебе зустрінуть. Це дуже важливо, Хедо.

— Поцілуй мене,— сказала вона.

Я торкнувся губами подушечки її вуха, потім вуст. Вони були холодні, як крига.

— Усміхнися,— попросив я.

Вона спробувала, але їй не вдалося.

«Боїнґ» стрімко мчав до землі. Він так об неї вдарився, що маленька земля здригнулася. Це все. Я виконав своє завдання. Можливо, не бездоганно, але Хеда уже в Марселі. Тепер проблеми можуть виникнути лише в мене одного. Якщо знайшли Муді і хтось щось помітив, то могли вже давно повідомити тутешнім жандармам. Але мені начхати. Що буде — те й буде. Головне — позаду. Найкраще залишилося на тій дорозі, якою не повертаються. Тепер я не можу навіть узяти Хеду за руку. І час зодягати на себе іншу личину. Все.

Я беру свій саквояж, пропускаю Хеду наперед і жадібно вдихаю повітря, в якому тремтить її вогко-трав’яний пахіт.

— Hasta la vista,— кажу на виході з літака тій дівчині з тоненькою шийкою в синіх прожилках.— Gracias.

Цього разу «боїнґ» не підкотив до анґару, він стояв на летовищі, до нього вже подали трап і я, вдихнувши теплого провансальського підсоння, побачив їх одразу. Пасажири сходили трапом і тут-таки простували до напіввідкритого автобуса, а ці двоє, молоді і статечні, зодягнуті цивільно, зате суворо, огиналися обіч, когось виглядаючи. Ну, це вже порушення будь-якого етикету, можна ж було зустріти мене по-людському, там, де зустрічають усіх пасажирів, все одно тут немає куди тікати, але їм, бач, не терпілося, мабуть, уже залучили Інтерпол для затримання особливо небезпечного терориста, і ось тобі маєш: ще одна парочка — Чук і Гек — на моїй бездоганно прямій дорозі.

— Не зупиняйся,— шепнув я Хеді.

І був певен, що десь по той бік літака стоїть мікробус, напханий жандармами, а в кишенях у Чука і Гека подзенькують бранзолети. Приїхали. Втім, ще була надія, що вони не мали відомостей про зовнішність злочинця, а тільки підозрювали, що він полетів цим літаком. Можливо, тут тільки візуальне стеження за всіма пасажирами рейсу. Чорт забирай! Якби хоч не цей гребінь і не ця сережка — вони просто їдять мене очима.

Я був дуже низької думки про себе, коли думав, що тут десь причаївся мікробус із жандармами. Раптом де не взялися два чорних автомобілі і помчали прямо на нас — до літака. Отже, ні про яке візуальне стеження уже не йшлося, злочинець відомий, операція захоплення відпрацьована до найменших дрібниць.

Невже Франсуа? Невже я так жорстоко помилився у цьому кучерявому чортові? Я був певен, що він нічого не помітив і до туалетної кабіни ніхто не зазирне щонайменше добу. Прокляття!

Та була у мене і величезна втіха, з якою не порівняти жоден провал: Хеда пройшла повз Чука і Гека, красиво так пройшла, як змія прошелестіла травою, і вже поміж пасажирів пливла до автобуса, а тим часом два чорних авта, ніби на параді, підлетіли водночас до літака і різко загальмували по обидва боки трапа кроків за двадцять один від одного. З того, що зупинився ліворуч від мене, вискочив круглоголовий гевал у чорному костюмі

1 ... 38 39 40 ... 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Елементал», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Елементал"