Читати книгу - "Пригоди Шерлока Холмса. Том III"

і лаявся, коли бував напідпитку. Прокинувшись о сьомій ранку, одна з служниць помітила, що двері хижі відчинено навстіж, але господаря так усі боялися, що ніхто не наважився зайти туди аж до полудня. Зазирнувши у відчинені двері, жінки побачили таке, що з жаху зблідли й кинулися геть, у село. Через годину я вже був на місці і розпочав слідство.

Нерви в мене міцні, як ви знаєте, містере Холмсе, та даю вам слово честі, що мене аж струсонуло, коли я заглянув до цієї хижки. Вона гула, як гармонія, від цілої хмари мух, а підлога й стіни нагадували радше бойню. Він назвав цю хижу «каютою» — то справді була каюта: увійдеш — і немовби потрапляєш на корабель. В одному кінці кімнати стояла койка, далі — корабельна скриня, по стінах — мапи й фотографія «Морського однорога», на полиці — суднові журнали, — все так, як і має бути в капітанській каюті. А посередині — сам капітан. Його обличчя скривилось, мов у грішника в пеклі, чорна з сивиною борода стала диба. Широкі груди було пробито сталевим гарпуном, який пройшов наскрізь і глибоко засів у стіні. Капітана пришпилили гарпуном, наче жука. Звичайно ж, він помер тієї самої миті, як пролунав отой його останній крик.

Я знаю ваші методи, сер, і одразу застосував їх. Не дозволивши нічого чіпати там, я уважно оглянув землю довкола хижі й підлогу в кімнаті. Слідів не було.

— Тобто ви не помітили їх?

— Можу вас запевнити, сер, що їх там не було.

— Любий мій Гопкінсе, я розслідував багато злочинів, але ніколи ще не бачив злочинця з крилами. Якщо він стоїть на ногах, то обов’язково мусить щось зачепити чи посунути; тож людина, яка володіє науковими методами, неодмінно побачить там будь-яку найдрібнішу зміну. Неймовірно, щоб у цій закривавленій кімнаті не залишилося жодного сліду, який допоміг би нам. Щоправда, з протоколу слідства я зрозумів, що на деякі речі ви навіть не дивилися.

Молодий інспектор зітхнув від кепкувань мого друга:

— Я був дурень, що не запросив вас одразу, містере Холмсе. Тепер уже пізно. Так, у кімнаті було кілька речей, гідних особливої уваги. Передусім — гарпун, яким убито капітана. Його було знято зі стіни. Інші два висіли на своїх гачках, а третій гачок був порожній. На руків’ї знятого було вирізьблено: «Пароплав «Морський одноріг», Данді». Гадаю, це свідчить про те, що злочин скоєно в гніві, і вбивця схопив першу-ліпшу зброю. Те, що Пітер Кері був одягнений, хоч убивство сталося о другій годині ночі, наводить на думку, що він призначив убивці побачення; підтверджує це й той факт, що на столі стояли пляшка рому та дві брудні склянки.

— Так, — сказав Холмс, — обидва висновки вірогідні. А чи були в кімнаті інші напої, крім рому?

— Авжеж, на скрині стояла таця з віскі та бренді. Але це не має значення, бо обидві карафки були повні, — отже, їх ніхто не чіпав.

— Проте в тому, що ми їх виявили, є певний сенс, — відказав Холмс. — Які ще речі, по-вашому, стосувалися цієї пригоди?

— На столі лежав той самий кисет з тютюном.

— Де саме?

— Посередині. Його виготовлено з твердої тюленячої шкіри й зав’язано ремінцем. Усередині літери: «П.К.» У кисеті було з півунції міцного корабельного тютюну.

— Пречудово! Що іще?

Стенлі Гопкінс дістав з кишені записник у жовтих палітурках. Палітурки були потерті, а сторінки — вицвілі. На першій сторінці було виписано літери «Д.Г.Н.» та цифри «1883». Холмс поклав записник на стіл і якусь хвилину уважно його розглядав, поки ми з Гопкінсом позирали йому через плече. На другій сторінці стояли літери «К.Т.З.», на кількох наступних — самі цифри. Подекуди траплялися заголовки: «Аргентина», «Коста-Рика» або «Сан-Паулу», і під ними — знову цифри й позначки.

— Що ви про це думаєте? — запитав Холмс.

— Це схоже на опис біржових акцій. Я гадаю, що «Д.Г.Н.» — ініціали маклера, а «К.Т.З.», — напевно, його клієнта.

— Або «Канадська Тихоокеанська залізниця», — мовив Холмс.

Стенлі Гопкінс щось процідив крізь зуби й стукнув себе кулаком по коліну.

— Який я був дурень! — вигукнув він. — Звичайно ж, ваша правда. Зосталося тільки розкрити ініціали «Д.Г.Н.» Я вже переглянув старі біржові реєстри за 1883 рік, однак не знайшов жодного маклера з таким ім’ям. І все-таки я відчуваю, що ключ — саме тут. Погодьтеся, містере Холмсе: адже можливо, що ініціали належать саме тій людині, яка була тоді в капітана, — іншими словами, вбивці. А цей документ, де перелічено стільки цінних паперів, розкриє нам причину вбивства.

З обличчя Шерлока Холмса було видно, що його вельми спантеличив такий поворот справи.

— Я мушу погодитись з обома вашими зауваженнями, — сказав він. — Думаю, що цей записник, про який не згадувалось у протоколі, дещо змінить мої припущення. В моїй версії злочину для нього немає місця. А ви пробували відшукати власників згаданих тут паперів?

— Так. Слідчі звернулися з запитами до контор, але боюся, що відповідь ми дістанемо лише через кілька тижнів, — адже це все акції південноамериканських концернів.

Холмс далі розглядав крізь лупу палітурки записника.

— Тут, безперечно, пляма, — провадив він.

— Так, сер, це кров. Я ж розповідав вам, що знайшов записник на підлозі.

— Пляма крові була зверху чи знизу?

— Біля підлоги.

— То записник упав на підлогу вже після вбивства?

— Саме так, містере Холмсе. Як на мене, його впустив убивця, коли тікав. Записник лежав біля дверей.

— І жодного з тих цінних паперів не знайшли серед майна небіжчика?

— Ні, сер.

— У вас є підстави підозрювати пограбування?

— Ні, сер. Жодної речі не вкрадено.

— Отакої! Справді цікавий випадок! Там був ще ніж, чи не так?

— Ніж був у піхвах. Лежав біля ніг небіжчика. Місіс Кері засвідчила, що то ніж її чоловіка.

Холмс на хвилину замислився.

— Гаразд, — нарешті мовив він, — Треба, мабуть, поїхати туди й поглянути самому.

Стенлі Гопкінс радісно скрикнув:

— Дякую, сер! Це скине з мене тягар.

Холмс насварився на нього пальцем.

— Тиждень тому все було б набагато простіше, — сказав він. — Але навіть і зараз мої відвідини можуть стати в пригоді. Якщо ви нині вільні, Ватсоне, я буду радий поїхати разом з вами. А ви, Гопкінсе, викличте кеб, і за