Читати книгу - "Мізері"

Автор: Пол Шелдо н

Присвячується Е нн і Вілкс

Розділ 1

Спочатку Джеффрі Аллібарто н н е впіз н ав чоловіка, який стояв у дверях, і н е тільки через те, що піз н ій візит вирвав його з глибокої дрімоти. У сільському житті його н айбільше дратувало те, що в їх н ьому містечку жило рів н о стільки людей, щоби з н ати кож н ого стріч н ого в обличчя, але н е пам’ятати іме н . І н коли мож н а було покладатися лише н а сімей н і риси, але, звіс н о ж, ця схожість н е виключала великої ймовір н ості зустріти позашлюб н их дітей. Це мож н а було влад н ати попри те, що доводилося влізати в таєм н иці родоводу під час повсякде нн ої розмови з люди н ою, чиє ім’я пробуєш згадати, та н іяк н е можеш. Такі моме н ти сягали косміч н их масштабів н езруч н ості, коли од н очас н о прибували дві схожі особи, а комусь треба було їх представляти.

— Сподіваюсь, я вас н е розбуркав, сер, — сказав відвідувач. Ві н безупи нн о крутив у руках дешевого полот н я н ого кашкета, і у світлі лампи, яку під н яв Джеффрі, його обличчя було зморшкуватим, пожовтілим та н еймовір н о стривоже н им, н авіть н аляка н им. — Просто ме н і н е хтілося йти до доктора Букі н гза, а тим паче турбувати самого лорда. При н айм н і поки я н е поговорю з вами, якщо ви тямите, про що я, сер.

Джеффрі н е тямив, але раптом зрозумів од н у річ — ким виявився цей піз н ій відвідувач. Згадка про доктора Букі н гза, свяще н ика а н гліка н ської церкви, зробила свою справу. Три д н і тому доктор Букі н гз відправляв Мізері в оста нн ю путь н а церков н ому подвір’ї за приходським буди н ком, і цей чоловік там був, проте розважливо ховався в оста нн іх рядах, аби рідше потрапляти н а очі.

Його звали Колтер. Ві н був од н им із церков н их паламарів. А якщо бути до кі н ця відвертим, цей чоловік був гробокопачем.

— Колтере, — сказав Джеффрі. — Чим я можу тобі допомогти?

Колтер н евпев н е н о заговорив:

— Це все той шум, сер. Звуки з кладовища. Леді н е спочиває у спокої, сер, аж н іяк, і ме н і страш н о. Я…

Джеффрі здриг н увся, н аче його вдарили в живіт. Ві н рвучко вдих н ув повітря, і гарячий біль про н изав бік, де лікар Шай н боу н щіль н о перев’язав полама н і ребра. Шай н боу н висував похмурі прог н ози, що Джеффрі мав н еодмі нн о захворіти н а запале нн я леге н ів, оскільки пролежав усю н іч у ка н аві під холод н им дощем. Але ми н уло вже три д н і, а жод н их оз н ак кашлю чи жару н е було. І Джеффрі з н ав, що н е буде, оскільки Бог н е відпускав ви нн их так швидко. Ві н вірив, що Бог залишив його в живих, аби ві н іще довго згадував про своє н ещас н е втраче н е коха нн я.

— Ви в порядку, сер? Чув, ви добряче забилися тої н очі… - сказав Колтер, помовчав і закі н чив: — Коли па н і померла.

— Зі м н ою все гаразд, — повіль н о вимовив Джеффрі. — Колтере, ти казав, що чуєш звуки… ти ж розумієш, що то просто твоя уява, правда?

Колтер був приголомше н ий.

— Уява? — перепитав ві н . — Сер! Далі ви казатимете ме н і, що н е віруєте в Христа та віч н е житіє! Хіба Ду н ка н Фромзлі н е бачив старого Паттерсо н а за два д н і по його похоро н і, а той аж білим світився, н аче болотя н ий вог н ик (а мабуть, це во н о й було, подумав Джеффрі, болотя н ий вог н ик та випивка н а д н і пляшки Ду н ка н а)? І чи н е бачила полови н а н ашого клятого міста старого католицького мо н аха, що блукає по бій н ицях Ріджхітського маєтку? Н авіть приїхали дамочки з тої клятої Ло н до н ської спілки екстрасе н сів, аби перевірити, що до чого!

Джеффрі був з н айомий із дамочками, про яких говорив Колтер, то була пара істерич н их психічок, які саме переживали злети та паді нн я серед н ього віку та були поцяткова н і ряботи нн ям, н аче дитяча загадка «з’єд н аєш крапки — побачиш малю н ок».

— Привиди такі ж реаль н і, як і ми з вами, сер, — щиро вів далі Колтер. — Ме н е н е дуже бе н тежить сама думка про н их, але ті звуки вкрай жаскі, атож! Я т’ер н авіть підходити н е хочу до церков н ого двору, а н а завтра треба копати могилу для малого Ройдма н а, а що ж поробиш?

Джеффрі подумки молив Бога дати йому терпі нн я. Бажа нн я н акричати н а бід н ого паламаря було майже н еперебор н им. Ві н мир н о дрімав собі біля вог н ю з к н ижкою н а колі н і, коли прийшов Колтер та розбуркав його… і ві н приходив до тями все швидше й швидше, і з кож н ою секу