Читати книгу - "Лялька"

яскраво пам’ятав, так це сильний біль, коли охоронець лави підсудних одним жорстоким ударом роздробив його лівий зап’ясток, змістивши металом кістку. А ще, як Бакстер стояла в тому хаосі, як по її обличчю стікали сльози, і як вона повторювала лише одне: «Що ти накоїв?».

Коли він припинив пручатися й дозволив юрбі поліціянтів схопити себе, то бачив, як вона подала руку заляпаній кров’ю присяжній, а потім вивела її до дверей у безпечне місце. Коли Бакстер зникла за важкими подвійними дверми, він гадав, що більше ніколи її не побачить.

Від задуми Вульфа відвернуло дратівливе пищання, а ще знайома послідовність шурхоту та стуку, яку завжди видавав несправний факс. Він побачив, що Бакстер захоплено розмовляє про щось із Сіммонсом у його кабінеті. Відколи він тоді вийшов із квартири, вони не говорили, а обидві жінки пішли звідти ще до того, як він повернувся додому. Вульф знав, що завинив, однак був надто поглинутий власними думками, щоби втручатися в їхню одвічну ворожнечу. Не маючи часу на щось корисне, він узяв звіт і вийшов з офіса.

***

Сеанс із доктором Престон-Гол пройшов не надто добре, і він із полегшенням зітхнув, полишивши задушливий кабінет, і вийшов під звичну для британського літа мжичку. Хоча було тепло, поверх білої сорочки він накинув піджак. На його столі в кутку ще й досі стояла нагорода «Міс мокра сорочка 2013», яку йому подарував Фінлі після того, як у самому лише дешевому одязі їх застала страшенна злива. Він досі соромився цього.

Повертаючись до Нового Скотленд-Ярда, він думав про нараду. Доктор Престон-Гол висловила занепокоєність обсягом тиску, під яким опинився Вульф, і враженнями від того, що незадовго після їхньої зустрічі в понеділок просто на його очах померло двоє людей. На щастя, ніхто не повідомив їй про смерть Чемберса.

Хоча зустріч мала б стосуватися лише інформації зі звітів Фінлі та конфіденційних розмов доктора з Вульфом, було неможливо уникнути тепер уже відомої на весь світ фотографії, яка так часто з’являлася в новинах ще вчора.

Доктор сказала, що фото — це найвідвертіша річ, яку він коли-небудь давав їй для роботи, хоча й незумисне, і що будь-хто зміг би помітити, що чоловік, який стискав руку мертвої жінки, був зламаний. Вона повідомила, що зателефонує Сіммонсу і порадить, щоб у подальшому розслідуванні Вульф не відігравав такої важливої ролі, а потім відразу відпустила його до зустрічі в понеділок уранці.

Коли Вульф повернувся до офіса, виявилося, що той був напівпорожнім. Уночі в Едмонтоні вбили двох підлітків, а третій був у лікарні у критичному стані. Їх закололи ножем, як це роблять у бандах. Цей випадок став ще одним нагадуванням, що Лондон живе звичним життям і що «Лялькар» та всі ті люди, приречені на смерть, боротьба за виживання самого Вульфа були не більше, ніж цікавою темою у розмовах для мільйонів людей, яких це не стосувалося.

Коли він повернувся до свого столу, на нього чекало повідомлення. Ендрю Форд, охоронець, номер четвертий у списку, ще з учорашнього ранку наполягав на особистій зустрічі з Вульфом. Поступово він ставав усе агресивнішим до поліціянтів, приставлених до нього для охорони. Вочевидь, замість нього туди навідувалася Бакстер, однак розгніваний грубіян лише вигнав її.

Бакстер знову повернула собі звичну неприступність та ще й довершила образ темним макіяжем і знудженим виразом обличчя, і, коли їх викликали до конференц-зали, Вульф сів поруч із нею.

— Доброго ранку, — невимушено промовив він.

— Доброго ранку, — різко відповіла вона, не дивлячись йому у вічі.

Він здався й відвернувся, щоб натомість поговорити з Фінлі.

1. (ГОЛОВА) — Наґіб Халід «Палій»

2. (ТУЛУБ) —?

3. (ЛІВА РУКА) — платиновий перстень, юридична фірма?

4. (ПРАВА РУКА) — лак для нігтів?

5. (ЛІВА НОГА) —?

6. (ПРАВА НОГА) — детектив Бенжамін Чемберс

А — Реймонд Тернбл (мер)

Б — Віджай Рана/Халід (брат/бухгалтер)

В — Джаред Ґарланд (журналіст)

Г — Ендрю Форд (охоронець/п’яниця/колька в дупі)

Ґ — Ешлі Локлен (офіціантка) або (дев’ятирічна дівчинка)

Д — Вульф

Вони всі мовчки дивилися на список, сподіваючись, що їх раптом охопить натхнення і очевидний зв’язок з’явиться сам собою. Перші двадцять хвилин наради вони витратили, сперечаючись між собою, і цим спонукали Сіммонса майже незрозумілим почерком неохайно написати на дошці їхній поточний прогрес. Побачивши той запис, вони остаточно переконалися в не надто вражаючих результатах.

— «Палій» має бути ключем, — сказав Фінлі. — Халід, його брат, Вульф.

— Його брат ніяк не був причетний до судового слухання, — промовив Сіммонс, додаючи цю примітку до списку. — Його там навіть не було.

— Можливо, коли Алекс повернеться з ім’ям, усе це набуде більшого сенсу, — знизав плечима Фінлі.

— Сумніваюся, — сказала Бакстер. — У Едмундса двадцять дві людини з такими ж перснями. Жоден із них не брав участі в розгляді справи Халіда.

— Як і Бен, хіба ні? — запитав Фінлі.

Після згадування його імені запала незручна тиша. Фінлі почувався винним за те, що почав цю тему, стривоживши своїх колег, так немов Чемберс був лише ще однією частиною головоломки.

— Чемберс був причетний до справи, однак не більше, ніж будь-хто присутній у цій кімнаті, — без емоцій відповіла Бакстер. — А навіть якби й так, як це пов’язує його з рештою прізвищ у списку?

— Як ретельно ми перевірили минуле цих людей? — запитав Сіммонс.

— Ми докладаємо всіх зусиль, однак допомога нам би не завадила, — сказала Бакстер.

— Що ж, такої в нас немає, — роздратовано відповів Сіммонс. — Вульфе, ти незвично мовчазний, маєш якісь думки?

— Якщо справа Халіда — це ключ, чому тоді я в одному списку з ним? Це не має сенсу. Вони жадали смерті «Палія», а разом з тим і смерті того, хто намагався його зупинити?

Запала незручна тиша.

— Може, тому, що це відома справа, — припустив Фінлі. — Можливо, у Бена теж було щось таке, що й привернуло увагу вбивці.

— А це ідея, — сказав Сіммонс. — Погляньмо.

Саме тієї миті до кімнати увірвався скуйовджений та спітнілий Едмундс.

— Перстень належить Майклу Ґейбл-Коллінсу, — переможно сказав він. — Старшому партнеру «Коллінс і Гантер».

— «Коллінс і Гантер»? Чому ця назва видається мені знайомою? — запитав Фінлі.

Вульф знизав плечима.

— Сорок сім років, розлучений, дітей не мав. Цікаво те, що минулої п’ятниці за обідом він зустрічався з