Читати книгу - "Лялька"

— Ні! — у розпачі заревів він. — Це ти викинула наш шлюб як непотріб!

— Ви двоє впродовж багатьох місяців практично жили разом. Невже ти й справді думаєш, що я повірю, що у вас не було сексу?

— Що ж, ми гарно розважилися! — вигукнув їй в обличчя Вульф.

Він ухопив пальто і, грюкнувши дверима, вийшов із квартири, залишаючи Андреа наодинці з Бакстер. Перед тим, як хтось із них промовив хоч слово, запала довга тиша.

— Андреа, — м’яко промовила Бакстер, — ти ж знаєш, що ніщо у світі не принесло б мені такого задоволення, як розповісти тобі погані новини… але нічого не було.

На цьому сварка закінчилася, роки підозр і звинувачень було зітерто одним відвертим реченням. Вражена, як те, у що вона так беззаперечно вірила, насправді ніколи не траплялося, Андреа сіла на коробку.

— Ми з Вульфом лише друзі, нічого більше, — промовила Бакстер, більше для себе, аніж для Андреа.

Якою ж вона була дурепою, сумніваючись у їхніх, без сумніву складних, стосунках, спрагла до затишку й підтримки через смерть Чемберса, у паніці від можливої перспективи втратити найкращого друга.

Вона знизала плечима. Їй варто звинувачувати лише випивку.

— Хто та жінка на фотографії з Натаном? — запитала Андреа.

Бакстер перевела погляд на неї.

— Мені не потрібно її ім’я, — виправдовуючись сказала вона. — Лише… він гарно її знав?

— Досить гарно. Вона не заслужила… — Бакстер мусила ступати обережно, щоб не розкрити жодних деталей убивства Віджая Рана. — Вона не заслужила нічого з цього.

— Як він тримається?

— Чесно? Це нагадало мені колишні часи.

Андреа розуміюче кивнула, надто добре пам’ятаючи заключний акт їхнього шлюбу.

— Це все надто особисте, надто великий тягар. І знову поглинає його, — сказала Бакстер, докладаючи зусиль, щоб якомога чіткіше описати зміни у характері Вульфа, які помітила лише вона.

— Варто замислитися, а чи не цього домагається вбивця, — сказала Андреа. — Потоптатися по його мозолях, переконатися, що Натан так зосередиться на тому, щоб упіймати його, що навіть не думатиме, як захистити себе.

— А хіба впіймати вбивцю й захистити себе не одне і те ж?

— Не обов’язково. Натан може втекти, однак не робитиме цього.

Бакстер ледь помітно всміхнулася.

— Ні, не робитиме.

— Ти ж знаєш, колись ми вже мали майже таку ж розмову, — сказала Андреа.

Бакстер здавалася настороженою.

— Не хвилюйся, я нікому не казала і ніколи не скажу. Це я до того, що ми вже вирішували, що робити.

— Одне слово Сіммонсу, і він відсторонить його від справи, але я не можу так із ним вчинити, — сказала Бакстер. — Краще нехай він буде там, бореться, аніж просто сидітиме тут і чекатиме власної смерті.

— Тоді рішення таке: мовчи. Просто допомагай йому чим зможеш.

— Якби нам тільки вдалося врятувати хоч одного з них і довести, що вбивця не такий вже й геніальний, яким здається…. усе не видавалося б таким безнадійним.

— Чим я можу допомогти? — щиро запитала Андреа.

Несподівано Бакстер дещо спало на думку, хоча й було дуже ризиковано обговорювати такі важливі речі з жінкою, яку вже заарештовували за поширення у світовій пресі суперечливих матеріалів. Вона й думати не збиралася про дурнувату пропозицію Ґарланда сфальсифікувати його смерть, однак якщо в неї була змога хоч раз використати пресу як союзника, а не як супротивника, то, можливо, існував інший спосіб збільшити їхні шанси на виграш.

Андреа здавалася щирою і дійсно дуже непокоїлася за Вульфа. А ще вона була найбільшою надією Бакстер на успішне втілення її плану.

— Ти потрібна мені, щоб урятувати Джареда Ґарланда.

— Хочеш залучити мене? — запитала Андреа.

— І твого оператора теж.

— Розумію.

Андреа прочитала поміж рядків незвичного прохання Бакстер. Вона вже уявляла переможний вираз на обличчі Елайджі, коли оспівуватиме занепокоєність відчаєм столичної поліції. Можливо, він навіть запропонує їй трохи підіграти перед тим, як розвинути історію за вечір до вбивства.

Для репортера вводити в оману глядачів було наче кар’єрне самогубство, причому благородність намірів геть нічого не важила, адже як вони могли потім повірити їй знову? Вона згадала усміхнені обличчя захоплених колег у конференц-залі, вдячних Елізабет Тейт за таку жахливу смерть, так неначе вона кинулася під автобус задля їхньої розваги. Уявивши, як вони святкуватимуть над нерухомим тілом Вульфа та ще й очікуючи, що вона «додасть драматизму» до вже й без того найгіршого дня її життя, Андреа стиснула кулаки.

З цим змиритися вона не могла. Вони всі відштовхнули її.

— Я згодна.

Розділ 16

Четвер, 3 липня, 2014 [8.25]

Дорогою на сеанс до доктора Престон-Гол Вульф зайшов до офіса. Він сів до столу і був зворушений, побачивши, що, поки його не було, у свій вихідний Фінлі не полінувався заповнити об’ємний контрольний звіт. До нього додавалася записка:

«Що за купа гівняних запитань! Побачимося на нараді. Фін».

Упевнений, що доктор не оцінить відвертості Фінлі, він прибрав записку, а потім глянув на порожній стіл Чемберса, уявивши собі нехарактерну для Бакстер істерику за день до цього. Він ненавидів саму думку про те, що їй було сумно. За весь час, що вони були знайомі, йому лише раз довелося стати свідком того, як вона шаленіла від горя, і це вплинуло на нього значно більше, аніж будь-що інше того виснажливого й химерного дня.

У судовій залі Олд Бейлі для Бакстер не знайшлося місця, однак вона вперто наполягала на тому, що супроводжуватиме Вульфа, щоб почути вирок у справі Халіда. До того останнього етапу його відсторонили від роботи, і вся його команда зіткнулася із внутрішнім розслідуванням способів вирішення питань у справі. Він не хотів, щоб вона приходила. За тиждень прірва між ним і Андреа набула загрозливих розмірів, і все закінчилося викликом поліції до їхнього будинку у Стоук Ньювінґтоні, а це підлило ще більше пального у вогонь сфабрикованих історій про домашнє насилля. Не зважаючи на це, Бакстер смикнула за потрібні ниточки, і їй дозволили почекати кінця судового слухання під дверима в розкішній Головній залі.

Вульф і досі пам’ятав старшину присяжних (так схожого на Ґендальфа). Не забув і того, як секретар запитав про вирок. Усе після тієї миті було немов у тумані: панічні викрики, запах мастики для підлоги, кривавий слід від долоні на білій сукні.

Єдине, що він