Читати книгу - "Депеш Мод. Ще одна розмова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Що тобі?– урешті озивається звідти наш друг, схоже ми їх там від чогось відволікаємо.
– Мужик, дай телефон!– кричить Вася, наш друг замовкає, очевидно думає, чи його це питають.
Вася далі стукає.
– Ну, мужик,– кричить він,– досить трахатися, дай телефон!
– А ми й не трахаємося,– швидко говорить наш друг, двері негайно прочиняються, у них просовується гола волохата рука (ось, воно, думаю я, степан галябарда з нами), яка тримає телефон, Вася про всяк випадок просовує у двері свою ліву руку з номером, так щоби там і не сумнівалися, що телефон йому потрібен, швидко забирає апарат, за яким тягнеться довгий-довгий дріт, двері відразу ж зачиняються, і Вася йде назад.
– Зараз,– каже,– я цьому чортовому ведучому зателефоную.
– Для чого?– питаю я.
– Зараз-зараз, побачиш.– Вася ставить апарат на підлогу і, звіряючись із цифрами на лівій руці, правою починає накручувати диск, притискаючи слухавку вухом і повторюючи:– Зараз-зараз, я цьому підару…
– Це були останні новини, люб’язно перекладені й надані нам нашою лондонською редакцією. А я пропоную вам, шановні радіослухачі, зробити ще одну музичну паузу, ага,– раптом говорить ведучий,– у нас, здається, телефонний дзвоник, послухаємо, хто це?
– Усе скажу, алло,– говорить Вася.
– Алло, хто не спить такої пізньої пори. Говоріть…
– Я цьому підару зараз все скажу, зараз-зараз…
– Говоріть-говоріть, ви в ефірі…
– Там хтось є,– розгублено простягає Вася мені слухавку.
– Ну, ще б,– кажу.
– А хто це?– злякано питається Вася.
– Підар,– кажу,– якому ти все хотів сказати. Тож уперед.
– Я слухаю вас,– дещо нервово говорить ведучий, він, видно, замучився з такою роботою, ну, та має досидіти, діватися нікуди.
– Алло,– говорить Вася про всяк випадок.
– Ви в ефірі,– каже ведучий.
– Що?– не розуміє Вася.
– Говоріть-говоріть.
– Що йому сказати?– пошепки питає мене Вася.
– Не знаю,– шепочу я.– Про музику що-небудь спитай.
– Про музику?
– Про «Депеш Мод». Знаєш що-небудь про «Депеш Мод»?
– Не знаю.
– Ну, тоді взагалі що-небудь про музику. Потягни час, щоб він не зорієнтувався. Це головне.
– Добре,– напружено говорить Вася й прикладає слухавку до вуха.– Добрий вечір.
– Як вас звати?– терпеливо питає ведучий.
– Чому ви питаєте?
– Ну, я всіх питаю, коли хто дозвониться,– як вас звати.
– Точно всіх?– уточнює Вася.
– Усіх-усіх,– заспокоює його ведучий.– То як вас звати?
– Ну,– починає торгуватись Вася,– мене звати… А вас як звати?
– Мене?
– Так, вас.
– Ну, мене,– кокетує ведучий.– Та ладно, бог із ним. Що ви взагалі хотіли?
– Від кого?– знову не розуміє Вася.
– Ну, від мене.
– Що?– пошепки питається Вася в мене.
– А я знаю?– кажу я йому.– Поговори з ним про музику. Головне— потягнути час, розумієш?
– Розумію,– каже Вася.– На, сам потягни.
Він соває мені в писок слухавку, я вдихаю повітря й відчуваю, як сильно вона пахне кетчупом, так ніби її хтось довго пхав у відерце зі спеціями, кетчуп просто стікає по ній, мене відразу ж починає вивертати.
– Слухай,– кажу я Васі,– ти тут потримайся, я піду віділлю. Головне— слідкуй за мовою, не говори зайвого! Ти зрозумів? Слідкуй за мовою! Не говори зайвого! Слідкуй за мовою!– кричу я вже із сортиру.
– Алло,– нагадує про себе ведучий.– Ви там ще живі?
– Слідкуй за мовою,– похмуро говорить йому Вася.
– Прошу?
– І не говори зайвого!– додає Вася.
– То про що ви хотіли поговорити?
– Ну, не знаю,– говорить Вася,– про музику.
– Про музику?
– Так. Про «Депеш Мод».
– Чудово.
– Так?– недовірливо перепитує Вася.
– Чудово,– запевняє його ведучий.– Вам сподобалася наша програма?
– Ні,– говорить Вася.
– Чому?– питається ведучий.
– Мені,– намагається пояснити Вася,– не сподобалося про шоу-бізнес.
– Так-так,– говорить ведучий.
– Ви розумієте,– Вася довго добирає слова, тягнучи час,– я не те що не люблю шоу-бізнес, хоча, мабуть, усе-таки не люблю.
– А «Депеш Мод» ви любите?– здається, ведучий теж вирішив потягнути час.
– «Депеш Мод»?
– «Депеш Мод».
– Ні, не люблю.
– Ну, то, може, розкажете нам якусь історію?– не хоче його відпускати ведучий.
– Історію?
– Так. Яку-небудь історію.
– Добре,– погоджується Вася,– розкажіть.
– Ні,– нервує ведучий,– це ви розкажіть.
– А чому я?– насторожується Вася.
Тут і я повертаюсь.
– Що там?– показую на слухавку.
– А,– говорить Вася,– мужик історії розповідає, прикольно. Слухай,– каже він мені,– може, проведемо додому телефон, такі речі можна робити.
– То як?– озивається ведучий.– Як із історією?
Вася запитально дивиться на мене.
– Та розкажи ти йому яку-небудь історію,– шепочу я,– а то він не відчепиться.
– Про «Депеш Мод»?– питається Вася в слухавки.
– Про «Депеш Мод»,– погоджується ведучий.
– Добре,– каже Вася,– я вам можу розповісти одну історію, але вона, як би це сказати…
– Не дуже пристойна?– хихоче ведучий.
– Ні,– повільно каже Вася.– Вона просто сумна. Розказати вам сумну історію?
– Але вона про «Депеш Мод»?– про всяк випадок перепитує ведучий.
– Та про «Депеш Мод», про «Депеш Мод»,– говорить Вася,– не хвилюйтеся. Чого б це я вам розповідав не про «Депеш Мод»? Але сумна.
– Ну, гаразд,– погоджується ведучий,– давайте вашу сумну історію. Тільки щоб про «Депеш Мод»,– строго додає він.
– Да,– каже Вася,– про «Депеш Мод». Я коли вчився в десятому класі, у Черкасах, то в мене був друг, ну, не так щоб друг, скоріше просто однокласник, розумієте?
– Розумію,– просто каже ведучий.
– І він, у принципі, нормальний чувак був, нічим таким особливим не вирізнявся, ви розумієте, про що я?
– …
– Але в нього фішка була.
– Фішка?
– Ну, да— фішка. Він, розумієте, як би це сказати, ось ви тут говорили— шоу-бізнес, шоу-бізнес, платинові діла й так далі, ну, коротше, ми всі тоді слухали «Депеш Мод»…
– О,– радісно озивається ведучий, схоже він кровно зацікавлений у публічній любові до «Депеш Мод».
– Збирали їхні записи, фотки, плакати, пам’ятаєте?
– Так-так-так,– радісно квакає ведучий.
– І ось хтось із нас, я вже не пам’ятаю, хто саме, подарував йому на день народження плакат Гехана,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Депеш Мод. Ще одна розмова», після закриття браузера.