Читати книгу - "Візит доктора Фройда"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Сон важко огорнув його пекучим липким простирадлом і міцно тримав до пізнього ранку.
Наступного дня Вістович і доктор Фройд вирушили в будинок редакції газети «Kurjer Lwowski», де на них уже чекав Самковський.
— Зайдемо через чорний хід, — сказав він, виразно глянувши на свого шефа. — Якщо хтось із цих писак вас упізнає, проблем не уникнути.
— Слушна думка, — погодився комісар. — А що з телефоном редакції?
— Буде в нас, — відповів ад'юнкт, — хоч я, відверто кажучи, сумніваюся, що Упир подзвонить просто як звичайний читач.
— Він подзвонить, — несподівано озвався доктор Фройд, хоч Самковський говорив польською.
Очевидно, той час, який психіатр провів тут, він використав, зокрема, і на вивчення мови. Хоча б для того, щоб читати назви крамниць і розпорядок роботи на дверях.
— Що ж, ваша певність додає надії, — понуро сказав Самковський, і вони проникли всередину будинку.
В невеличкій кімнатці їм відтепер доведеться пробути чимало часу, тому кожен одразу підшукав собі підходяще зручне місце для очікування. Час од часу озивався телефон, і присутні схоплювались на ноги, але щоразу з іншого боку лінії просили передати редакції те чи інше. Тоді Самковський простував до журналістів і повідомляв їм власне «те чи інше». Все це не надто влаштовувало ані поліціянтів, ані працівників газети, і навіть доктора Фройда, який за цим тільки спостерігав. Усіх помітно нервувала ця метушня, але вибору не було. Нарешті, під кінець дня, коли, здавалося, всоте задзвонив телефон і Самковський понуро побрів до апарата, щоб відповісти, обличчя його, коли він притис до вуха слухавку, напружилось і м'язи на щелепі запульсували.
— Так, розмістили сьогодні некролог, — відповів він. — Новину цю подала невідома особа.. Кажете, помилка? Франц Гольм — це ви? Просимо вибачення в шановного пана... Очевидно, мала місце прикра помилка... Скажімо, загинув насправді Франц Гольман або Франтішек Гольман, а нам почулося Франц Гольм... Бажаємо панові міцного здоров'я і всіх гараздів... До побачення.
Самковський поклав слухавку і стояв білий як смерть.
— Це був він? — чомусь перепитав ад'юнкт.
— Він представився, як Франц Гольм? — мовив Вістович.
— Так, сказав, що живий.
— Тоді ви мали честь говорити з Упирем, Самковський. Вітаю вас.
Комісар і доктор одягнулися для виходу.
— Що робити далі? — запитав ад'юнкт.
— Знову розмістіть у цій газеті некролог, — відповів комісар.
— Якого змісту? Про кого?
— Так само про наглу смерть Франца Гольма... Але дещо змініть історію. Скажімо, Франц Гольм цього разу вмирає від серцевого нападу, і сталося це вже ближче до Замарстинова. Скажімо, поруч костелу Марії Сніжної.
Спантеличений Самковський мовчки дивився на шефа широко розплющеними очима.
— Завтра говоритиму вже я, — заспокоїв його доктор Фройд. — Мені потрібно викликати агресію в цього типа. Хіба не зрозуміло? — Фройд незворушно закурив сигару. — Потрібно, щоб йому захотілося мене вбити.
Наостанок доктор усміхнувся і вийшов з редакції слідом за Вістовичем.
Наступного дня серед загальної редакційної метушні доктор Фройд справді отримав потрібний дзвінок.
Психіатр найперше вибачився за те, що не може перейти на польську, і висловив удячність додзвонювачу, що погодився розмовляти з ним німецькою. Далі, очевидно, знову Франц Гольм висловив своє обурення з приводу нового некролога. Доктор Фройд наморщив лоба і вислухав усе, не перебиваючи співрозмовника. Далі припустив, як і Самковський вчора, що сталася прикра друкарська помилка, внаслідок чого шановного пана Франца Гольма занадто рано було зараховано до царства мертвих, у зв'язку з чим редакція газети «Kurjer Lwowski» щиро просить вибачення і запевняє, що надалі такого не повториться й усі подальші некрологи будуть стосуватися виключно померлих, а не живих. Коли розмову було завершено, доктор Фройд з виразом вдоволення на обличчі поклав слухавку на телефонний важіль і радісно поглянув на присутніх.
— Що ж, панове, — мовив він, — гадаю, певного успіху в цій справі досягнено. Цей чоловік уже хоче мене вбити.
— Що робитимемо далі? — запитав Самковський. — Тобто який наш наступний крок?
— Ясна річ, подаємо третій некролог, — відповів комісар.
— Того самого змісту?
— Аякже. Тільки додайте фантазії. Від чого помре цього разу наш Упир?
— Скажімо, від отруєння, — сказав Фройд.
— І звісно, цього разу дещо змінимо географію смерті, — зауважив Вістович. — Напишіть, що Франц Гольм жив на вулиці Замарстинівській. Зрештою, він і справді там живе.
— І що трапиться цього разу? — обережно запитав Самковський.
— Важко сказати, — відповів доктор Фройд, якому знову не знадобився переклад. — Побачимо...
Всі вони знову розійшлися, але наступного дня втретє, під палючі ненависні погляди трудівників газети «Kurjer Lwowski», яким ця трійця осточортіла ще першого дня, зібралися в тому ж кабінеті. Чоловіки мовчки курили і милувалися некрологом у свіжому номері, попиваючи при цьому каву, наче перебували десь у світському салоні і от-от мав відбутися офіційний прийом.
Так минуло добрих півдня, і справа йшла до вечора. Телефон сьогодні був на диво мовчазним, тож ніщо не порушувало їхнього нуднуватого спокою.
До кабінету зайшов високий чоловік, якого вони помітили вранці в сусідній кімнаті. Очевидно, працював тут журналістом.
— Як ведеться панству? — поцікавився прибулий.
— Спасибі, незле, — відповів Самковський, ледь піднявши на нього погляд.
— Чи зручно вам тут? — не вгавав журналіст.
— Так, цілком, — відповів за всіх Вістович.
— А чи можна поцікавитись, скільки панство ще тут пробуде?
— А, ось у чому річ... — комісар криво усміхнувся. — З цього б і почали, мій друже. Ми вас обтяжуємо?
— Не те щоб надто, але...
— Гаразд, кажіть, як є.
— Річ у тім, що редакційний телефон знаходиться в цьому кабінеті, тому вкрай незручно буває...
— Що у вас із пальцем? — раптом перебив його Вістович.
— Даруйте?
— З пальцем у вас що? На правій руці. Він, здається, у вас не рухається.
— А, так, працював колись за друкарським верстатом...
— Справді?
Вістович відчув, як по шкірі йому пробіг мороз.
— Ані руш, падлюко, — хрипло промовив комісар, і вони з Самковським кинулись на нього.
Зав'язалася відчайдушна бійка, проте Вістович вклав у свої кулаки всю лють, що накопичилася в ньому за останній місяць. Псевдожурналіст, врешті, перестав відбиватись і безпомічно розпластався на підлозі. На шум збіглася вся редакція, з цікавістю спостерігаючи, як двоє поліціянтів уміло зв'язують тому руки. З-під поли піджака зв'язаного випав
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Візит доктора Фройда», після закриття браузера.