Читати книгу - "Гелтер Скелтер"

Богданові значно покращало після тієї промови, він майже заспокоївся.

– Дідько! – перехопив ініціативу Остап.– Розумієш, чувак, тут не все так просто, як може здатися на перший погляд. Насправді непросто. Погодьтеся, з нами відбуваються вельми дивні речі, треба просто трохи замислитися – і розплющити очі. Тоді з’явиться ціла низка питань, на які нема жодної відповіді. Зокрема це стосується тієї легенди, яка…

– Що там за легенда? – насмішкувато вигукнув Алекс, пригальмувавши з черговою порцією питва.

Остап тицьнув йому ноутбук:

– На ось, читай. Тільки, будь ласка, вголос. Це буде корисно для всіх.

Хлопець утупився в екран. Там, у п’ятнадцятидюймовому прямокутнику, панувала темрява. Потім з’явилися якісь черепи зі свічками й павутиння з павуками. Далі – текст. Зітхнувши, Алекс поклав ноутбук перед собою й сперся ліктями на стіл. На його щастя, тексту було не так вже й багато.

– «У козацького сотника була вродлива донька,– почав він уголос.– Така вродлива, що, коли настав час, до неї приїздили свататися мало не з чужих країв. Але дівчина була надто вередливою. Вона мордувала женихів своєю холодністю й небажанням віддати жодному з них своє серце…»

Навколо панувала тиша. Усі дослухалися до кожного слова, навіть Богдан.

– І що це я тільки-но прочитав? – спитав Алекс, коли історія скінчилася.– Ви маєте на увазі, що ми того разу зверталися саме до цієї кралі? Із побрехеньки на якомусь відстійному сайті?

На його обличчі заграла зневажлива, надто знайома всім присутнім посмішка.

– Знаєте, радо сказав би, що я зараз про вас думаю, але не хочу нікого ображати…– Алекс потягнувся за пляшкою. Вмісту залишалося лише на чверть.

– Увімкни мозок бодай на хвилину,– озвалася Лана.– Ми зібралися перед дзеркалом опівночі зі свічками, і кожен загадав бажання…– Вона говорила так, ніби зверталася до неуважного учня.– А потім усі наші забаганки почали збуватися! Це невідпорний факт. Ти ж і сам мені про це казав, пам’ятаєш?

– У принципі, так,– погодився Алекс,– пам’ятаю. От тільки…

– А давай без «от тільки», гаразд? – Лана кинула на нього погляд, сповнений відвертого роздратування.– Сергій був першим…

– Сергій, до речі, був би на моєму боці,– перебив її Алекс.– Ти й сама це добре знаєш. І всі ви знаєте. Він би реготав з нас, як з дурних…

– Але він взагалі більше не здатен сміятися! – втрутилася Дара.– І є вагомі підозри, що все це пов’язане з тим, що ти тільки-но прочитав. Тямиш? У травні нас було на одного більше,– додала дівчина,– а невдовзі може стати ще на когось менше. І так далі, поки все не скінчиться…

Знову запала лячна тиша. Дарина озвучила те, про що думали хай і не всі, але, принаймні, більшість присутніх. Ніхто не хотів називати речі їх іменами, та комусь, зрештою, треба було зробити перший крок. Якщо вони зібралися тут, для цього є підстави, а за таких умов треба бути відвертими, інакше все це не має сенсу.

– І як це пов’язане? Які взагалі паралелі ти бачиш між прочитаним і тим, що сталося? Знайда вкоротив собі віку. На цьому все. А в тому, що ви тут роздмухуєте, немає ніякої логіки.– Алекс зараз розмовляв із Дарою так, ніби мав справу з пацієнткою психдиспансеру.– Про що ми взагалі говоримо? Я думав, справа в почуттях, у неможливості впоратися з тим, що сталося… Вважав: треба підставити плече чи що там роблять у подібних ситуаціях, щоб людина не накоїла дурниць…– Він подивився на дівчат.– Спом’янемо хлопця, позаспокоюємо одне одного…

Він махнув рукою й вхопився за пляшку. Цього разу налив усім, навіть Богданові.

– Ти просто нічого не осягнув, тому й не віриш,– докинув Остап. Замовк на хвильку, зітхнув, бо, вочевидь, і йому було непросто повірити в те, що накопав.– Міські легенди – це такі історії, що ніхто точно не скаже, правда воно чи брехня. Але кожна з них має якесь підґрунтя. Як, наприклад, ті ж меми в Мережі. Їх же ніхто навмисно не вигадує, так? То звичайні побутові ситуації. Ну, може дещо перебільшені, але загалом справжні. І з міськими легендами так само. Ніхто не може довести або заперечити їхню правдивість. Усе, про що вони розповідають, відбувається, приміром, з покійним двоюрідним братом троюрідної сестри чиєїсь сусідки. Або з племінницею другої дружини першого чоловіка чиєїсь бабці. А в нашій ситуації маємо оповідь чи не середньовічної давнини. Саме тому…

– Навіщо ти мені компостуєш мізки? – Савицький починав дратуватися.– І всім іншим? Що це має означати?

– Зрозумій,– вимовив Остап, поки Алекс намагався заспокоїтися,– будь-яка історія не може з’явитися сама по собі. І з легендою про Панночку так само. Щось стало поштовхом для її виникнення. То чому б не припустити, що першоджерело нашої легенди дійсно десь у сивій давнині. А ще той сюжет скидається на…

– Та ти жартуєш, і тупо, як завжди! Все це суцільна маячня.

– Цілком згоден! – нарешті подав голос Богдан.– Чого ще чекати від людини, яка постійно шариться в Інтернеті, вишукуючи докази існування прибульців та іншу чортівню. Яка не розуміє, що єдиний прибулець тут – це він сам.

– Ви просто послухайте, добре? – встала на захист Остапа Дарина.– Без упередженості. Вам не здається, що у нас забагато збігів? Надто багато, я вважаю.

– Так,– підтримала Лана,– є і таке, що пояснити дуже важко.

– Ви довго над цим міркували? – Алекс знову зневажливо посміхнувся.– Бо тут взагалі пояснювати немає чого.– Він тицьнув пальцем в Остапа.– Мафін сам свідчить, що ніхто не в змозі довести, що правда, а що – ні. Це всі чули чи я один? То якого біса ми тут товчемо воду? Чого шукаємо?

У кімнаті знову запанувало мовчазне напруження.

– Давайте я скажу, як воно є, а далі самі думайте, що до чого. Згода? – першим порушив тишу Остап.– Чесно, мені ця легенда одразу сподобалася. Саме тому я вигадав ту зустріч у двісті сімнадцятій, щоб випробувати її на ділі. Щось у цьому тексті здалося мені переконливим, тим більш, що багатьом дітлахам батьки й бабусі розповідають схожі історії. І я не виняток.

Дівчата дослухалися до кожного його слова, натомість Богдан презирливо кривився. Алекс затулив обличчя долонями, наче все це його остаточно зморило.

– То чому не припустити,– продовжував Остап,– що десь і колись справді жила красива дівчина, до якої багато хто сватався, а вона всім відмовляла. А потім закохалася. А хтось побив її, тобто, можливо, помстився