Читати книгу - "Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років"

Головні принципи земельної реформи базувалися на відновленні приватної власності на землю, поверненні її в товарний обіг. Водночас уряд був свідомий, що продаж землі без державного контролю може спричинити масову ліквідацію середнього землеволодіння, спекулятивну скупку земель. У доповіді міністра шляхів Б. Бутенка «Господарсько-економічне життя в Україні» на засіданні уряду було визначено державні пріоритети в аграрній сфері: зокрема, захист і зміцнення дрібної власності, установлення граничного розміру землеволодіння та викуп державою надлишків, надання можливості дрібним землевласникам збільшити своє земельне господарство внаслідок купівлі землі. Особливу увагу приділено культурному розвитку сільського господарства, що повинно було значно підвищити сільське виробництво, а відповідно й прибутки власників і водночас суттєво вплинути на посилення податкових надходжень241. Отже, уряд Української Держави прагнув зберегти отриманий баланс різних масштабів землеволодіння.

Міністерство землеробства, що його очолював харківський дідич, учений-агроном і земський діяч В. Колокольцов, щирий прихильник утворення в Україні міцного економічно самодостатнього хлібороба, з перших днів своєї діяльності зіткнувся з неприхованим саботажем середньої та нижчої ланки відомства. Остання практично повністю була сформована з представників Української партії есерів, які влаш­тували справжню обструкцію новому міністрові, організували страйк проти нього і звинувачували в «поході проти українців»242.

Для забезпечення прав приватної власності в аграрній сфері 18 травня Міністерство внутрішніх справ поширило циркуляр про повернення землі поміщикам. Згідно з цим розпорядженням земле­власникам повертали вилучене в них селянами рухоме майно, вирубаний ліс, зокрема й отримані за розпорядженням земельних комітетів. За невиконання наказу вводилася карна відповідальність. Розпочалася ревізія земельних комітетів243. Як відомо, грамотою гетьмана від 29 квітня 1918 р. на місцях були скасовані земельні комітети Центральної Ради, створені в другій половині листопада 1917 р. На їх роботу було чимало нарікань ще за часів республіканської влади, зокрема за те, що не протистояли самочинному захопленню та знищенню маєтків, а подекуди лише сприяли поглибленню розрухи та хаосу на селі244. Міністерство розпочало формувати регіональні управління хліборобства та державного майна, а також губернські, повітові, волосні земельні, земельно-ліквідаційні та особливі комісії.

Поряд із земельними комісіями Рада Міністрів утворила тимчасові повітові та губернські земельно-ліквідаційні комісії, які мали розглядати справи про відновлення порушеного володіння й користування землею, про повернення відібраних після 1 березня 1917 р. підприємств, рибних ловів, знаряддя та всякого рухомого майна, про відшкодування збитків і винагороду за користування майном, про розрахунки за посіви на чужих землях без дозволу власників, володарів чи орендарів тощо.

При земельному департаменті Міністерства землеробства було створено Особливу комісію з перегляду «Положення» про землевпорядкування від 11 травня 1918 р., яка функціонувала в серпні — вересні 1918 р. Слід зазначити, що результатом її діяльності стало прийняття низки важливих рішень, що усували практично всі правові перепони до землевпорядкування на селі. Важливо, що саме особливі комісії мали розв’язати питання про право на врожай 1918 р. на землях колишніх землевласників відповідно до спеціального закону, ухваленого 25 травня 1918 р.245 Цей документ давав можливість унормувати стосунки між власниками земель, які отримували право на вирощений врожай, орендарями за умов «дотримання угоди оренди» на землю, одержану восени 1917 р., а також тими, хто засівав лани навесні 1918 р. згідно з наказом генерал-фельдмаршала Г. Ейхгорна (від 06.04.1918). Натомість останні змушені були відшкодовувати власникам господарські витрати, зроблені господарями чи орендарями після минулого врожаю тощо. У законі також визначено умови оподаткування врожаю, інші державні і місцеві збори246.

Уряд Української Держави був змушений зважати на принципові оцінки перспектив розвитку аграрних відносин в Україні, що їх висловлювали Центральні держави. Вони пропонували спочатку обмежитися заходами організаційного характеру, щоб зменшити соціальну напругу на селі, узгодивши інтереси поміщиків і селян. Проте незабаром Німеччина та Австро-Угорщина зробили ставку на реставрацію дореволюційних земельних відносин та тривале існування поміщицьких господарств як гаранта отримання українського продовольства. Тому деякий час гетьманський уряд не ставив як першочергове питання широку аграрну реформу з примусовою парцеляцією. Основне завдання в першій половині 1918 р. полягало у відновленні поміщицького землеволодіння та налагодженні ефективного використання сільськогосподарських угідь. Як наслідок, основною проблемою на селі навесні та влітку 1918 р. стало відновлення власності. У зв’язку з цим потребувала розв’язання проблема запровадження порядку відшкодування збитків. Розв’язанню цих проблем мали сприяти створення урядом земельних, згодом земельно-ліквідаційних комісій, однак вони не мали успіху. Не виправдав сподівання на мирне врегулювання відносин селян і поміщиків запроваджений у комісіях принцип «полюбовного» розв’язання справ. Поміщики, не сподіваючись на результативність останнього та керуючись своїми приватними інтересами, надавали перевагу силовим методам повернення майна. До того ж, ухваливши 4 липня 1918 р. рішення надавати право поміщикам указувати приблизний розмір збитків, Рада Міністрів сама спровокувала їхні надмірні вимоги.

240

Українська Держава (квітень — грудень 1918 року). — Т. 2. — С. 77.

241

Нариси історії Української революції 1917—1921 років. — Кн. 1. — С. 291.

242

Дорошенко Д. Історія України. — Т. ІІ. — С. 198.

243

Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1918. — С. 199—200.

244

Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції 1917—1920 рр. — Відень, 1921 — Т. ІІ. — С. 58.

245

Українська Держава (квітень — грудень 1918 року). — Т. 1. — С. 34.

246

Дорошенко Д. Історія України. — Т. ІІ. — С. 198—199.

Вибух артилерійських складів на Звіринці. Київ, червень 1918 р.

Восьмого червня 1918 р. було зроблено перший фактичний крок суттєвих зрушень у аграрній сфері. Уряд схвалив закон, згідно з яким Державний земельний банк дістав необмежене право на придбання земель для їх продажу селянам. Розмір приватного землеволодіння не повинен був перевищувати 25 десятин247. Коментуючи цей закон, Д. Дорошенко зазначав, що був ним «не мало розчарований». Незважаючи на те, що «це був дуже певний шлях до того, щоб уся земля з часом перейшла до рук дрібних власників і утворилась би могуча верства «кріпких» селян, але шлях до того був дуже довгий». На думку Д. Дорошенка, уряд не мав часу для такого тривалого переведення реформи в життя. «…Коли у нас земля горіла під ногами, треба було не років, а місяців, і при таких умовах реформа Колокольцова уявляла з себе лише вдячний матеріал для агітації проти нового ладу», — зазначав він248.

Чотирнадцятого червня уряд прийняв «Тимчасовий закон про право продажу та купівлі землі поза міськими оселями», який закріп­лював право власника «сільськогосподарських та лісових маєтностей» продажу їх без обмеження розміру249. Згідно з цим актом великі власники могли продавати землю Державному земельному банку або безпосередньо селянам. До того ж, придбати можна було наділ до 25 десятин. Володіння землями більших розмірів допускалося за особливим дозволом міністра землеробства для промислових та громадських потреб. Водночас одна фізична чи юридична особа мала право набувати купівлею або даруванням сільськогосподарські ділянки, але розмір загальної їхньої площі не повинен перевищувати 25 десятин. Державний земельний банк набув сільськогосподарські та лісові маєтності