Читати книгу - "Володар Перстнів"

Звичайно, немає «виду письма» для передачі української мови. Один такий можна фонетично витворити з феанорської системи. Короткий приклад на титульній сторінці не ставить собі завдання це довести. Він радше є прикладом того, що міг би написати мешканець Ґондору, вагаючись між значеннями літер, знайомих йому з його «виду письма», і традиційною українською орфографією. Необхідно зазначити, що крапка знизу (одне з уживань, що позначало редуковані голосні) тут означає ненаголошений сполучник і.

Назви літер. У всіх видах письма кожна буква та знак мають назви, проте їх винайшли для того, щоби вони відповідали чи описували фонетичне вживання в кожному окремому виді письма. Однак часто, особливо при описі вживання літер в інших видах, виникало бажання послуговуватися назвою для самої літери як форми. З цією метою «повні назви» квенья вживалися загалом, навіть коли стосувалися суто вжитку квенья. Кожна «повна назва» була в мові квенья справжнім словом, яке містило описувану літеру. По змозі вона була першою літерою слова, та якщо зазначений звук чи звукосполучення не вживались у початковій позиції, то вони йшли відразу ж за першою буквою слова. Назви літер, які розміщено в таблиці, були (1) тінко — метал, парма — книга, калма — лампа, квессе — пір’я; (2) андо — ворота, умбар — фатум, анга — залізо, унґве — павутина; (3) тулє [бул’е] — дух, формен — північ, гарма — скарб (чи ага — гнів), гвеста — бриз; (4) анто — рот, ампа — гак, анка — щелепи, ункве — западина; (5) нумен — захід, малта — золото, нолдо (давніше нголдо) — нолдорець, нвалме (давніше нґвалме) — мука; (6) оре — серце (внутрішній голос), вала — небесна сила, анна — дар, вілья — повітря, небо (давніше увілья); ромен — схід, арда — район, ламбе — язик, алда — дерево; сілме — світло, сілме нукверна (перевернуте с), аре — сонячне світло (чи ессе — ім’я), аре нукверна; г’ярмен — південь, гвеста сіндарінва, янта — міст, уре — спека. Варіанти назв з’явилися через зміни в мові квенья, що стались у Вигнанні. Так, № 11 називався гарма, коли означав спірант ч в усіх позиціях; коли ж він перейшов у початкове придихове г[48] (не міняючись у серединній позиції), винайшли назву ага. Аре спочатку було азе, та коли це з злилося з № 21, цей знак у мові квенья стали вживати для дуже частого сс і назвали його ессе. Гвеста сіндарінва, або «сіро-ельфійське гв», називалося так тому, що в мові квенья 21, власне, позначав звук гв, і не було потреби в різних знаках для хв і гв. Найпоширенішими та найуживанішими назвами букв були 17 н, 33 гй, 25 р, 9 ф: нумен, г’ярмен, ромен, формен = захід, південь, схід, північ (пор. синдарською: дун чи аннун, гарад, ргун і амрун, фород). Ці літери зазвичай позначалися знаками Зх., Пд., Сх., Пн. навіть у мовах, які послуговувались іншими термінами. На Західних землях вони називались у цьому порядку, починаючи зі заходу та повертаючись до нього; г’ярмен і формен означали регіон ліворуч і регіон праворуч (протилежно до розташування у багатьох людських мовах).

Кірт

Кертас Даерон спочатку вигадали виключно для синдарської мови. Найстарішими кірт були №№ 1, 2, 5, 6; 8, 9, 12; 18, 19, 22; 29, 31; 35, 36; 39,42, 46, 50, а також керт, що змінювався між 13 і 15. Розподіл значень був не однаковий. №№ 39,42,46, 50 були голосними і такими залишились у подальшому розвитку. №№ 13, 15 вживалися для г чи с, як 35 — для с чи г. Така схильність до вагання при встановленні позначень для с та г спостерігалась і надалі. У тих символах, які складали з «основи» та «гілки», 1-31, додавання гілки, якщо тільки однієї, робилося з правого боку. Доточування її зліва не було рідкісним, але не мало жодного фонетичного значення.

Давніша форма розширення й опрацювання цього кертас називалась Анґертас Даерон, оскільки зміни старих кірт приписували Даеронові. Однак головні додатки, введення двох нових серій (13–17 і 23–28) насправді, найімовірніше, були винаходами нолдорців із Ереґіону, котрі взялися позначати звуки, яких не було в синдарській мові.

У перевпорядкуванні Анґертас спостережено такі принципи (очевидно, інспіровані феанорською системою): (1) додавання наголосу до гілки для «дзвінкості»; (2) перевертання керт для вираження «спіранта»; (3) розміщення гілки по обидва боки основи для дзвінкості й назальності. Цих правил старанно дотримувалися, за одним винятком. Синдарська (прадавня) мова потребувала знака на позначення звука м (чи носового в), й оскільки цьому найкраще відповідала перевернута позначка звука м, реверсивному № 6 дали значення м, а № 5 — гв.

№ 36, який, теоретично, позначав з, у письмі синдарської та мови квенья позначав сс (пор.: феанорський 31). № 39 вживався або для і, або для и (близького до приголосного й); 34, 35 однаково вживалися для с; а 38 позначав часту послідовність нд, хоча за формою це не зовсім чітко відповідало зубним приголосним.

Розміщені в Таблиці Значень ліворуч і відокремлені тире — це значення старішого Анґертас. Розміщені праворуч — значення гномівського Анґертас Морія[49]. Як видно, гноми Морії ввели ряд несистематичних поправок, а також нові кірт — 37, 40, 41, 53, 55, 56. Розміщення зумовлене двома причинами: (1) перехід значень 34, 35, 54 відповідно в г, ’ (чіткий чи горловий початок слів із початковим голосним, як це властиво хуздульській мові) та с; (2) відкидання №№ 14, 16, які гноми замінили на 29, 30. Бачимо наступне вживання 12 для р, винахід 53 для н (і плутання його з 22), вживання 17 як з разом із 54 як с, наступне вживання 36 для н і нового керт 37 для нґ. Нові 55, 56 походили з переполовиненої форми 46 і позначали ті голосні, які можна почути в англійському butter і які досить часто траплялись у гномівській і вестронській мовах. Редуковані та короткі, вони часто переходили в наголос без основи. Такий Анґертас Морія зберігся на могильних написах.

Гноми Еребору користувалися подальшою модифікацією цієї системи, відомою як ереборський вид і представленою у Книзі Мазарбула. Її головні особливості були такі: 43 позначала з, 17 — кс (екс), винайдено нові кірт — 57, 58 для пс і тс. Наново введено