Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

гмикнула.

— Наомі... — покликав Голден.

Вона обернулася. Її волосся плавно літало довкола голови, ніби

вони обоє тонули під водою.

— Якщо раптом виникнуть якісь проблеми, ти маєш... Ти

повинна...

— Сказати, що ти нас примусив. Звалити все на тебе і безпечно

доставити всіх на Сатурн.

— Так, — погодився Голден. — Не вдавай із себе героїню.

Вона дозволила мовчанці зависнути між ними, поки зі

сказаних слів не витекла остання крапля іронії.

— Ані на мить не думала про таке, капітане.

* * *

ФКРМ «Доннаджер», — жінка із суворим обличчям промовляла

з екрана термінала зв’язку. — Ми отримали ваше повідомлення.

Надалі,

будь

ласка,

утримайтеся

від

комунікації

загальнодоступними каналами. Мої навігатори висилають вам

координати. Дотримуйтеся визначеного курсу. Яо, кінець

зв’язку.

Алекс розреготався.

— А ти її файно допік. Щойно отримав координати маршруту.

Рандеву за тринадцять днів. Буде в неї час добряче полютувати.

— Лише тринадцять днів до того, як мене закують у кайдани

і заженуть мені голки під нігті, — Голден зітхнув і зручніше

влаштувався у кріслі. — Що ж, пора починати наш політ

маршрутом ув’язнення і тортур. Уводь отримані координати, пане Камалю.

— Слухаюсь, капіта... гм?

— Проблема?

— Ну, перед запуском рушія «Лицар» сканував курс щодо

можливих перешкод. Маємо шість об’єктів, котрі прямують із

Поясу курсом на перехоплення.

— Із Поясу?

— Швидкохідні апарати без сигналу транспондерів. Кораблі, але маскуються. Долетять до нас на два дні раніше, ніж

«Доннаджер».

Голден повернув екран до себе. Шість сигнатур: жовто-помаранчеві, але з кожною секундою червоніші. Максимальне

прискорення.

— Оце так, — сказав Голден до екрана. — А ви до дідька хто

такі?

Розділ восьмий. Міллер

«Земля і Марс тримаються лиш на тім, що нападають на Пояс.

Наша слабкість дарує їм силу, — проповідувала жінка

в масці з екрана Міллерового термінала. Розкреслене коло ОПА

на тлі за нею колихалося, ніби намальоване на шматку

тканини. — Можете їх не боятися. Їхня влада тримається лише

на вашому страху».

— На ньому та ще й на сотні бойових кораблів, —

прокоментував Гевлок.

— Подейкують, — сказав Міллер, — що достатньо плеснути

в долоні та голосно сказати «вірую!» — і жодна куля тебе не

візьме.

— Якось треба спробувати.

«Ми мусимо боротися! — голос жінки залунав пронизливо. —

Візьмімо долю у свої руки, не дамо загарбникам вирішувати за

нас! Не забуваймо “Кент”!»

Міллер закрив програму перегляду й відкинувся на спинку

стільця. У відділку панував галас перезмінки: одні копи

перекрикували інших, намагаючись увести в курс ситуації тих, хто щойно прийшов. Повітря просякло ароматом свіжої кави та

цигарковим димом.

— Таких, як вона, більше десятка, — Гевлок кивнув на

вимкнений екран. — Але ця — моя улюблена. Часом мені

здається, що у неї з рота бризкає справжня піна.

— Скільки ще тих файлів? — запитав Міллер.

Гевлок знизав плечима.

— Двісті, триста, — сказав і затягнувся цигаркою. Він знову

почав курити. — Щогодини-дві з’являється новий. Усі з різних

джерел. Іноді хтось передає по радіо. Іноді файл просто

з’являється на дисках із загальним доступом. Орлен помітила

у припортовому барі якихось людей, котрі роздавали ВР-спрутів

як листівки.

— Вона їх закрила?

— Та ні, — буденно сказав Гевлок.

Минув тиждень відтоді, коли самопроголошений мученик

Джеймс Голден гордо повідомив, що летить поговорити

з якимись марсіянськими військовими — ніби йому недостатньо

просто розкидатися навкруги лайном і домислами. Запис

загибелі «Кентербері» крутили всюди, кожен кадр палко

обговорювали. Лоґи, що документували інцидент, абсолютно

справжнісінькі — або очевидно підроблені. Торпеди, що завдали

криговозу смертельного удару — це