Читати книгу - "Гра почалась 2. Місто Сонця, Євгеній Шульженко"

- Я здатна на все що завгодно, - підтвердила Ксенія, - аби визволити Іллю. А далі як буде. Бігти лісом вночі не проблема, ми зможемо заховатись та дочекатись ранку. А там буде видно, знайдемо дорогу.

Діти ще трохи поговорили та Мілана почала вставати. Треба йти, адже в неї був план, час настав. До воріт поселення губернатора Мілану провели Ксенія та Аліша. Оминаючи групки дітей, воїни племені Вітрів дійшли охорони поселення. Дівчата обійнялись, Алішу Мілана почухала за вушком, та, розвернувшись, пішла до казарми.

Зайшовши в свою кімнату, Мілана позіхнула та ненароком повідомила, що так втомилась, але ще має йти на зустріч з розвідниками та Степаном. Всі дівчата вже були в кімнаті, втомлені, та скоро планували лягати спати. Мілані побажали успіхів та попросили не гуркотіти, коли вона прийде. Завтра важкий день, треба висипатись.

Таким чином Мілана показала себе та пішла надвір. Ніхто з кімнати не вискочить вночі шукати дівчину, бо та не з’явилась. Так і було заплановано. Тому вийшовши до внутрішньої площі, Мілана погуляла навколо фонтану та пішла до першого поверху палацу губернатора. Там дівчина спитала Степана, та їй підказали, де його треба шукати.

- Привіт командир, - привіталась Мілана, - в мене тут є невелика ідея.

- Ого, ти пізно, - відізвався Степан, піднімаючи очі з карти місцевості, - що трапилось?

- Я не раз чула, що на території Інституту не можуть випускати курей на вулицю, оскільки десь тут ховаються лиси та крадуть птиць, - почала дівчина, - я знаю як влаштувати пастки.

Мілана розповіла про ідею викопати глибокі ямки по периметру паркану, де можна пролізти, зверху закласти тонкими гілками, та закидати листям. Лисиця не побачить пастку, ступить, та провалиться. Але Степан вирішив, що ідея не допрацьована, оскільки лисиця може вилізти з ями, навіть якщо та буде метрової глибини. Трохи посперечавшись, Мілана побажала доброї ночі та хотіла вже вийти.

- Мілана, - зупинив дівчину Степан, - ти дуже відповідальний розвідник, я дуже ціную тебе. Але не роби ніяких дурниць…

Дівчина подивилась в очі Степану та в якусь мить їй здалось, що він знає все. Знає про Іллю, знає про план з лабораторією та за втечу теж знає. Та це не можливо! Мілана щось пробурмотіла у відповідь та вийшла з кабінету, де сидів командир розвідників. Останні слова Степана дуже збентежили дівчину, та вона мотнула головою. Огляділась та почала підніматись до другого поверху.

В цілому на сам другий поверх Мілана не мала заходити, та вона мала оминути охорону, що стояла біля вхідних дверей. Саме в цей час, охоронці мали змінюватись. Тому коли дівчина піднялась на майданчик перед вхідними дверима, четверо хлопців та дівчат подивились на Мілану. Вона, розуміючи, що всі здивовані її появою, пояснила, що хоче з висоти глянути на паркан. Та коротко пояснила про пастки для лисиць. Діти в цю ж мить розслабились, та продовжили готувались до зміни караулу.

Мілана піднялась на майданчик між другим та третім поверхом та почала виглядати у вікно. Діти вже були готові мінятись, та троє почали спускатись вниз. Один хлопець залишився та почав поглядати на Мілану. Тут план спрацював як потрібно. Хлопця звали Олег, йому було одинадцять років, та він просто без тями закохався в Мілану. Майже кожен день, в їдальні, дівчина приходила та сідала до нього. Вони шуткували, сміялись, на прощання обіймались.

За планом дівчини, в останній раз вони уклали угоду, в якій Олег програв. Він мав віддати Мілани шоколадку. З шоколадом в місті Сонця вже давно була проблема, та ще й дівчина замовила молочний з горішками.

- Олег, - засміялась Мілана, повернувшись до хлопця, - як там твій борг? Напевно, не знайшов шоколад? Думаю, грати з тобою не дуже цікаво.

- Що? – обурився хлопець, - Я знайшов! Просто тебе сьогодні не бачив, тому і не передав. Він в кімнаті у мене лежить.

- Ну, зараз то майже ніч, - підняла плечі дівчина, та підморгнула Олегу, - ти мене обманюєш.

- Нічого подібного, - Олег насупився, - я хоч зараз можу збігати та принести. Мій напарник по охороні прийде не раніше ніж через пів години, тому навіть не помітить, що мене не було.

Мілана всміхнулась та відвернулась до вікна почала знову розглядати темряву. На вулиці нічого не було видно, оскільки з цієї сторони не розводили вогнищ, а попереду був лише ліс.

Дівчина почула, як хлопець поставив палицю та почав спускатись вниз. Вона швидко дістала листочок паперу, де написано «Мене терміново викликали до командира. Віддай борг завтра. Я тобі вірю» та намальоване маленьке сердечко. Записку прикрутила ниткою до палиці Олега, та швидко побігла вгору до третього поверху. Поки нікого не було, можна було вести себе не дуже тихо. Мілана потягла двері та ті були зачинені.

Дівчина оглянула все навколо та дістала шпильки, почала поратись з замком. Той не піддавався. Мілана почала нервувати та злитись. Не буде ж вона вікно вибивати до того ж тут точно буде міцне скло. Все ж таки Міжнародна Лабораторія Вірусології, як було написано на табличці, що висіла на стіні.

Хвилин десять дівчина намагалась якось відчинити двері, та в якийсь момент прийшло розуміння, що план провалився. Але що ж тоді робити, якщо не зможе відкрити двері? Мілана обперлась об двері та легенько постукала об них лобом. «Мамо й тато, я так сумую за Вами» - сльози потекли по обличчю.  Вона різко відштовхнулась руками, щоб вже розвертатись та бігти вниз, знімати записку. Та в цей момент з під кофти випала мотузка з ключем від квартири дівчини.