Читати книгу - "Гра почалась 2. Місто Сонця, Євгеній Шульженко"

Мілана взяла ключ в руки, та сама думка, що він підійде– викликала лише сміх. Робити більше немає чого, то ж вона взяла та вставила ключ в замок. Він зайшов повністю. Прокрутити не вдалось, та дівчина почала потроху виймати ключ. Виймала та постійно намагалась провернути. Десь на середині ключ все ж таки покрутився, та замок відкрився. Двері скрипнули, та відкрились.

«Це неймовірно! Дякую мамо й тато!» - подумала про себе Мілана, поцілувала ключ та засунула його назад під кофту. Двері відкрила, та обережно зачинила за собою. Зараз ніяких дій. Треба дочекатись півночі, тому що будь який звук зверху викличе підозру. А вже вночі охорона теж спить, була впевнена командир племені Вітрів.

Мілана позіхнула та випрямилась  На механічному годиннику, що висів на стіні, було рівно північ. Час діяти. Мілана вийняла з кишені ліхтарик та включила його. Поверх з лабораторією був без кабінетів та коридорів. Величезне приміщення, розділене перегородками, а по краям деінде скляні невеликі кімнати з якимись приладами всередині.

Дівчина поволі пішла, оглядаючи кожен стіл. Інколи траплялись сплячі дорослі, які або оперлись стіни, або лежали біля своїх столів. Таке собі сонне царство, але до такої картини дівчина вже давно звикла. На дворі був сто шістдесят сьомий день нового світу. Так багато часу пройшло, майже пів року. Гра, коли ти відпустиш нас? Чи ти і є та сама Дитяча Гра, яку так чекають жителі міста Сонця?

Мілана протягом двох годин блукала по приміщенню. На кожному столі перечитувала папери та нічого про вірус сну не знайшла. Позаходила до скляних приміщень, там крім колб та суміші речовин нічого не побачила. Втративши будь-яку надію, дівчина сіла та закрила обличчя, заплакала. Коли все це скінчиться? Вони пройшли так багато, терпіли так довго. Для чого? Для того, щоб зараз Мілана походила всю ніч серед столів та повернулась додому?

У дівчини заболіло в грудях. Зараз би Аліша підійшла та помуркотіла. Але подружки поряд немає, її брати було б небезпечно. Так Мілана просиділи деякий час, згадуючи батьків та час, який вона проводила з ними. Зараз прийшло усвідомлення того, що цього вже не буде ніколи. Дорослі ніколи не прокинуться, та ці думки визивали відчуття великого темного страху.

В цей момент, в іншій частині лабораторії почувся якийсь тихий писк. Мілана підняла голову та подивилась в ту сторону. Посвітила ліхтариком, та нічого такого не побачила. Писк повторився та замовк. Дівчина встала та пішла в ту сторону, де чула дивний звук. Він знову повторився, Мілана поспішила в той бік, поки звук не зник. Дійшовши майже до самого кінця великого приміщення, дівчина зупинилась та прислухалась. Знову писк, але вже значно відчутніше. Це було схоже на будильник, але чому так тихо? Вимкнувши ліхтарик, Мілана побачила за одною з перегородок спалах світла.

Командирка племені Вітрів увімкнула ліхтарик та побігла до тієї перегородки. Обійшовши, вона побачила стіл, на якому спав дуже літній лаборант. Біля нього лежав старенький товстий телефон, в якому засвітився екран. На екрані було написано «Будильник, чотири ночі». «Вже четверта ночі?» - подумала Мілана, та вхопила телефон. Він одразу вимкнувся, показуючи що заряду мало. І не дивно, майже пів року, кожну ніч, спрацьовував будильник. Взагалі диво, що телефон досі не розрядився. Хоча він був такий старий та товстий, що напевно був розрахований на довгий час роботи.

Мілана поклала телефон на стіл та посвітила ліхтариком на чоловіка. Він спав, як і всі, тихо та спокійно. На обличчі не було страху, болю, нічого. Він просто спав. Світло ліхтарика впало на папери, на яких Мілана побачила слова «Вірус Гамма» та «постійний сон». Дівчина знервована, підскочила та почала розглядати папери.

На паперах були рапорти про дослідження з Дослідного Центру, та повідомлення про замовлення з фармзаводу. Спроба один – невдало. Спроба двадцять пʼять – невдало. На все в такому дусі. Трохи збоку Мілана знайшла повідомлення з Дослідного Центру, де було написано про невдачі та підозру, що лікування знайти не можливо. Там же була і копія записки, яку лаборант з Центру написав у себе на листочку.

Мілана вийняла свій листочок, та побачила, що написи абсолютно ідентичні:

«Вірус = імунітет. Рішення прийде з часом. Я не розумію як діє вірус, але мені здається, що я майже зрозумів його»

​На очах з’явились сльози, Мілана не могла стриматись. Вона перестала щось бачити та витерла сльози рукавом. Вона старалась не сподіватись на ліки чи рішення, дійшовши до Інституту Вірусології, але щось мало бути. Та зараз вона дивилась на напис, який просто вказував на щось, але в той же момент – не вказував ні на що взагалі.

​Мілана глибоко вдихнула повітря, знову витерла сльози, та почала оглядати стіл далі. Помітила під головою вченого розкриту книжку. Обережно підняла голову літнього чоловіка та дістала книгу. Підручник був відкритий на травах, там же було олівцем обведені деякі слова.

«Народна медицина налічує десятки цілющих рослин, що покращують функціонування імунної системи. Серед них —женьшень, родіола рожева, чебрець, шипшина, кропива, пустирник, смородина, кульбаба, медуниця, звіробій»

Слова, які були обведені «імунної», «женьшень», «медуниця». В кінці сторінки написано: «Молекули вірусу схожі на молекули цих рослин, але як тоді розуміти, що женьшень та медуниця можуть бути і рослинами, що покращують імунну систему, і вірусом, що пригнічує цю імунну систему».