Читати книгу - "Гра почалась 2. Місто Сонця, Євгеній Шульженко"

​Дівчина ж мала деякі результати за ці дні. До охорони її так і не допустили, але вона влаштувалась до Роні на роботу. Таким чином обидва воїни інколи носили продукти та речі до школи. Одного разу їм виділили візок, та треба було привезти багато одягу полоненим. Саме ці полонені мали брати участь в Дитячих Іграх. Коли ж Ксенія та Роня привезли речі до стадіону, їх впустили та провели до місцевої в’язниці.

​В’язниця була у підвалі, який в свій час був також і бомбосховищем. Саме тут був облаштований генератор, подібний тому, що стояв в Замку Вітрів. Під час Ігор весь стадіон освітлювався, отже Ігри могли проводити в будь-який час, завжди буде видно. Оскільки в’язниця була під землею, дітей зустріло червоне блякле світло. Широченний коридор, з якого виходили декілька десятків кімнат. Всі зачинені. На вході до бомбосховища стояла охорона.

​Ксенія та Роня зайшли, тягнувши за собою візок. Командир охорони та декілька дітей з персоналу, вже чекали посильних в широкому коридорі. Командир дав команду «Світло» та в цей же момент вся в’язниця освітилась теплим світлом. Від несподіванки очі заплющились самі собою та виступили сльози.

​Камери з полоненими відчиняли по одній, дітей виводили та оглядали. Якщо одяг був брудний чи рваний, змушували зняти та підбирали новий з купи, яку воїни племені Вітрів й привезли. Так черга дійшла і до камери з Іллею. До цього моменту, що охорона, що командир охорони, втратили будь-який інтерес до процесу перевдягнення полонених, все виконували саме Ксенія та Роня.

​Ілля вийшов до коридору, замруживши очі. Та коли він звик до світла, то зразу побачив своїх рідних розвідників. Він підскочив до дітей та хотів обійняти, крикнути. Але Ксенія підскочила до нього швидше, закрила рукою рота та озирнулась. Через мить хлопець та дівчина міцно обійнялись та декілька секунд не відпускали один одного. Після цього, дівчина, витерши рукавом сльози, почала розглядати Іллю.

​На хлопцеві була рвана кофта, з слідами крові. В той день, коли Ілля залишився на критому майданчику для автомобілів, відволікати собаку, все ж таки отримав поранення. Собака пригнула на нього та подерла руку. Дикуни, які схопили хлопця, обробили рану та замотали бинтами. Та кофта була порвана.

​Роня почав шукати заміну верхнього одягу, а Ксенія часто дивилась на охорону, що відійшли в сторону та про щось собі розмовляли.

- Як ти? – тихо вимовила Ксенія, - Ми йшли за тобою, не хотіли навіть відпускати дикунів з поля зору.

- Ну як, - всміхнувся вимучено Ілля, - сама бачиш, мене тут тримають не зрозуміло для чого. Та я все ж здогадуюсь. Ще в перший день, як мене сюди привезли, нас виставили біля якогось поля, де діти бились один з одним. Мені здається, що я теж буду там, - він подивився на Ксенію з запитанням на обличчі.

- Так, - сумно хитнула головою дівчина, та сльоза знову потекла у неї з ока, - я намагаюсь тебе витягти звідси. Але поки марно

Ксенія коротко розповіла Іллі про те, куди вони всі потрапили. Хлопця, не зважаючи на ситуацію з ним, порадувало, що місто Сонця знаходиться саме там, де Інститут Вірусології. Дівчина розповіла про Мілану та її входження в розвідку поселення губернатора. Вони всі разом, кожен день проговорюють все побачене та почуте. Загін племені Вітрів намагається знайти як доступ до лабораторії, так і те, як Іллю дістати звідси. Головне, як сказала Ксенія, треба встигнути до проведення Дитячих Ігор на честь дня народження губернатора.

- Та якщо не встигнете, - сумно підбив підсумки хлопець, - в мене буде декілька варіантів. Або виграти та стати вільним, - він хмикнув, розуміючи, що це доволі не можливо, - Або якось вижити та повернутись у в’язницю. Або заснути як всі дорослі, та чекати антивірусу чи ліків.

Ксенія різко відсунулась від Іллі та почала розглядати наданий одяг. В цей момент до дітей підійшов командир, оглянув полоненого та поквапив займатись наступними, оскільки довго возяться. Іллю відправили в камеру та відчинили наступну. Оттак Ксенія та Ілля врешті решт зустрілись.

Підійшовши до наметового містечка, Мілана підійшла до входу. Оскільки у неї на одязі була спеціальна нашивка поселення губернатора, охоронці відскочили в сторону, пропускаючи дівчину всередину. Вона знайшла потрібний намет, та відкрила його. Роня лежав на спальному мішку, закривши очі. Аня дороблювала якусь прикрасу, оскільки не встигала виконати замовляння. А Ксенія сиділа на своєму місці та дивилась кудись в сторону, в своїх думках.

Аліша, що лежала біля Ксенії підняла морду на Мілану та радісно підскочила. Діти повернулись до свого командира та почали вітатись, махаючи руками. Мілана зайшла та сіла поряд з іншими воїнами племені Вітрів. Та оскільки був вечір, по центру намету стояв нічник, що освітлював дітей.

- Сьогодні я маю йти в лабораторію, - одразу повідомила Мілана, - немає більше часу чекати. Я готова.

- Це дуже гарна новина, - сказала Ксенія, - до Дитячих Ігор залишилось п’ять днів, а у нас немає ні відповідей, ні плану втечі разом з Іллею.

- Я дуже сподіваюсь, - відповіла Мілана, - що у втечі нам допоможе Степ..

- Будь обережна, - перебила командирку Аня, піднявши очі з прикраси, - я звісно розумію, що Степан тобі сподобався, - на це Мілана фиркнула, - та не можна так просто йому таке розповісти.

- Розумію, - погодилась Мілана, - але й варіантів у нас не дуже й багато. Якщо не вийде це, то будемо якось пробиратись та потім тікати лісом.