Читати книгу - "Посуха"

Фок уявив, як Гретчен і Лакі самі-одні мешкають у величезному маєтку Келлерманів, який вона викупила, і йому пригадалася моторошна безлюдність ферми Гедлерів. Навіть Фок, який понад усе цінує особистий простір, провівши кілька годин у безмежжі полів, хотів чимшвидше повернутися до людей.

— Вам, певно, самотньо на фермі, — ляпнув Фок — і пошкодував, що вчасно не прикусив язика. — Вибач. Я щиро спитав, хоча прозвучало це жахливо — неначе я намагаюся тебе зняти.

— Та знаю, — розсміялася вона. — Ти навіть не уявляєш, як гарно ти б тут вписався з такими фразочками. Але твоя правда, — її обличчя захмарилося, — проблема існує. Мене напружує не так відсутність товариства, як відчуття відрізаності від світу. Нормального інтернету я провести не можу, і навіть телефон ловить не всюди. Хоча, звісно, хто там мені дзвонить! — Гретчен помовчала, стиснувши вуста в тонку лінію. — Знаєш, я навіть про Люка дізналася тільки наступного ранку.

— Серйозно? — Фок був вражений.

— Ага. Ніхто й не подумав мені подзвонити. Ні Джері, ні Барб — ніхто. Попри все, через що ми пройшли разом, мабуть, я… — вона легенько знизала плечима, — я у них була не на першому місці. Того дня, коли це сталося, я забрала Лакі зі школи. Повернулася додому, повечеряла. Він пішов спати, я дивилася якийсь диск… Усе як завжди, спокійно й нудно, але то був наче останній нормальний вечір, розумієш? Нічого особливого, але я зараз усе б віддала, щоб повернутися в той час. І тільки наступного ранку, вже під шкільною брамою, я підходжу — а всі, буквально всі тільки про це й балакають. Таке відчуття було, наче вони всі знають, але… — з її носа скотилася одинока сльозинка, — але нікому й не спало на думку подзвонити мені. Я повірити не могла. Ну, я про те, що реально не могла повірити власним вухам. Я поїхала до нього на ферму, але наблизитися не вдалося. Дорога перекрита, всюди копи. Отож я повернулася додому. На той час це вже передавали і в новинах. Тут уже не проґавиш.

— Мені дуже прикро, Гретч, — мовив Фок, обіймаючи її за плечі. — Не знаю, чи тебе це втішить, але мені також ніхто не подзвонив. Я дізнався, побачивши його світлину на сайті новин.

Фок досі пам’ятав той шок, який відчув, побачивши знайомі риси обличчя під жахливим заголовком.

Гретчен кивнула, і зненацька її погляд сфокусувався на чомусь позаду нього. Обличчя її захмарилося, й вона квапливо витерла очі.

— Господи, стережися. Пхається до нас, — сказала вона. — Менді Вейзер. Пам’ятаєш її? Тоді вона була Менді Ментл. Боже, тільки її мені зараз бракувало.

Фок озирнувся. Руда дівчинка з гострими рисами, якою він пам’ятав Менді Ментл, перетворилася на чепурну мініатюрну жінку з короткою зачіскою, яка відливала міддю. На грудях вона тримала немовля у хитромудрому елінгу, на вигляд з натурального волокна — ну просто реклама «природних компонентів». Обличчя жінки, яка перетинала пожовклу траву, й досі було гостреньке.

— Вона вийшла за Тима Вейзера. Він був на рік-два старший за нас, — прошепотіла Гретчен. — Має ще парочку дітей шкільного віку. Вічно страшенно заклопотана: Менді у нас самопроголошена речниця товариства занепокоєних матусь.

Менді зупинилася перед ними. Бридливо скрививши губи, переводила погляд з Фока на бутерброд, який той тримав у руці.

— Привіт, Менді, — привітався Фок. Вона підкреслено проігнорувала його, лише затулила долонею голівку дитини, немов захищаючи від Фокового привітання.

— Гретчен. Вибач за втручання, — сказала вона зовсім не вибачливим тоном. — Ти не могла б на хвильку підійти до нашого столика? На два слова.

Її очі багатозначно метнулася на Фока й назад.

— Менді, — без ентузіазму озвалася Гретчен, — пам’ятаєш Аарона? З давніх часів? Він тепер у федеральній поліції, — підкреслила вона останні слова.

Фокові пригадалося, як вони з Менді одного разу поцілувалися. На дискотеці, якщо пам’ять не підводить. На стінах шкільної спортзали танцювала підсвітка, в кутку горлало стерео, і чотирнадцятирічна Менді здивувала Фока, запхавши йому в рота язика, який мав різкий смак дешевого лимонаду. Цікаво, чи пам’ятає вона. З того, як вона морщила чоло й уникала його погляду, він зробив висновок, що так.

— Приємно знову тебе бачити, — простягнув Фок руку — не те щоб йому аж так кортіло потиснути їй долоню, а просто знав, що цим поставить її в незручне становище. Менді витріщилася на його руку, роблячи видиме зусилля, щоб автоматично її не потиснути. Але вона себе пересилила, і його долоня повисла в повітрі. Фок за це навіть відчув до Менді деяку повагу.

— Гретчен, — почала втрачати Менді терпець, — на два слова?

Гретчен подивилася їй прямо в очі. І навіть не ворухнулася.

— Що раніше ти висловишся, Менді, то раніше я пораджу тобі перейматися власними справами, і ми зможемо далі насолоджуватися неділею.

Менді наїжачилася. Озирнулася на гурт мамусь зі схожими зачісками, які спостерігали за сценою, ховаючись за сонячними окулярами.

— Гаразд. Добре. Мене… нас напружує присутність Аар… твого друга так близько від наших дітей, — вона подивилася прямо на Фока. — Ми хочемо, щоб ти пішов звідси.

— Ми зрозуміли, — озвалася Гретчен.

— То він піде?

— Ні, — водночас відповіли Фок і Гретчен.

Насправді Фокові вже давно час був їхати в дільницю, але він не дозволить собою попихати якійсь бісовій Менді Ментл. Менді звузила очі. Нахилилася ближче.

— Слухай, — сказала вона. — Зараз тебе ввічливо просимо ми з мамусями. Але якщо так не доходить, тебе вже не так увічливо можуть попросити татусі.

— Менді, на бога, — вигукнула Гретчен, — він з поліції. Ти що — не чула мене?

— Ага, а ще ми чули про те, що він зробив з Еллі Дікон.

Батьки на дитячому майданчику вже почали озиратися.

— Серйозно, Гретчен, ти вже на першого-ліпшого стрибаєш? Не боїшся за власного сина? Ти ж мама. Тож починай поводитися відповідно.

Хлопець, який зрештою став чоловіком Менді, колись на день Валентина написав і привселюдно прочитав вірш, присвячений Гретчен, пригадав Фок. Не дивно, що ця жінка так зраділа, коли бодай раз може взяти реванш.

— Якщо ти збираєшся проводити час з… цією особою, Гретчен, — провадила Менді, — я подумаю, чи не варто повідомити соціальні служби. Заради Лакі.

— Гей… — почав був Фок, але Гретчен його перебила.

— Менді Вейзер, — сказала вона тихим залізним голосом, — гадаєш, ти така розумна? То вчини розумно бодай раз у житті. Розвертайся і чимчикуй геть.

Жінка випростала спину, несамохіть відступаючи.

— І, ще одне, Менді. Стережися. Якщо через тебе мій син бодай на хвилину втратить сон чи проллє одну сльозинку… — промовила Гретчен крижаним тоном, якого