Читати книгу - "Мій недолугий бос, Ксенія Стрілець"

Денис

Якщо цей старий перець, хоч пальцем до неї доторкнувся, я йому шию зверну. Не дуже вдалий початок співпраці з італійцем, і це лише в черговий раз доводить, що всі біди через жінок. Чого було не сидіти в готелі? Навіщо було пертися до Кости? 

Дзвоню на рецепцію, прошу викликати таксі, а сам тим часом поспіхом одягаюсь. Залишки речей кидаю до валізи, яку зібрав ще вчора і залишаю її біля дверей. Все одно доведеться повертатись до готелю з Аделіною, щоб забрати її речі, та віддати ключі від номера.

Поки автівка таксі везе мене у напрямку маєтку італійця, мої думки біжать не те, що поперед мене, а й попереду цієї самої автівки. Як вона там опинилась? Як давно вона там? Що сталося? І лише одне не дає мені спокою, якби я не відштовхнув її вчора, то зараз у моїй голові не було б всього цього безладу.  

Я ніколи не відчував такої шаленої пристрасті, а тим паче під час звичайного поцілунку. Все, чого мені хотілось тієї миті, це притиснути дівчину до тої клятої стіни, в яку я і сам вперся, відступаючи від неї. Але я зробив неправильний вибір. Я зупинився. Вмовляв себе, що вчинив правильно, благородно.

Помилка, ось як назвав ту мить, під час якої, був ладний трахнути дівчину прямо в коридорі, не маючи сили дістатися ліжка. Той поцілунок, ніяк не можна було назвати помилкою. Палкий, пристрасний, дахосносний, але ніяк не помилковий. І за це я ще довго буду себе картати. Як і за сльози в її очах, через образу, яку наніс їй своїми словами.

Як би вона не намагалась приміряти на себе костюми ділової жінки, впевненої у собі спокусниці й відвертого стерва, під тою одежинкою все одно залишається маленька дівчинка, що потребує уваги та кохання. І те, що мені подобається кожна з них, лякає мене до усрачки. Та я навіть не впевнений, що зможу впоратись з ними всіма. 

Не маючи, а ні часу, а ні бажання брати участь у любовних драмах, я завжди обирав зручні для себе стосунки, і коли вони починали приносити найменші незручності, то просто закінчувались, як у випадку з Діаною. Лише через навантаження, пов'язане з перемовинами, ми протримались більше ніж було потрібно, щоб залишитись друзями. Її капризи та забаганки не входили в перелік того, що я готовий був терпіти заради безплатного сексу, бо далі тілесних втіх я не мав на неї планів, втім, як і вона на мене.

Але у випадку з Аделіною, щось пішло не так. Точніше, все пішло не так. Я не збирався з нею спати, а тим паче заводити будь-які стосунки, крім ділових, але мої думки постійно повертаються до неї. І не тільки думки. 

Я хотів пояснити, хотів вибачитись, але коли повернувся, в номері її вже не було. Не було її ні через годину, ні через дві і о другій ночі я знову покинув коридор ні з чим. Заснув лише під ранок і вже не з наміром вибачитись, а зі стійким бажанням відчитати дівчисько за легковажний вчинок, вештатись вночі в незнайомому місті чужої країни. 

Але ж вона мені ніхто, і якщо вже вирішила розважитись, то хто я такий, щоб їй заважати? От і зараз, навіщо я вплутуюсь в її життя? Навіщо їду в той будинок? Що я хочу там побачити? Зраду? Так вона мені нічого не винна. Але я все одно мчу на всіх парах.

Перш ніж я встигаю натиснути на кнопку домофона, ворота переді мною відчиняються і як тільки я ступаю на територію маєтку, на зустріч мені виходить Коста.

– Радий, що ви все ж таки передумали, – каже здалеку. – Ми чекаємо на вас, – підходить ближче і протягує руку, яку я тисну у відповідь, ще не зовсім розуміючи сенс його слів. – Синьйорина Аделіна сказала, що ви маєте приїхати. Проходьте, – вказує у напрямку будинку.

– Я б хотів спершу побачити Аделіну.

– Звісно. Вона, мабуть, вже з Ноелією та дівчатами біля басейну, – він звертає у бік, щоб обійти будинок і я слідую за ним. – Це ж треба, такий збіг, що вони вчора ввечері знову зустрілись. Дівчатам іноді корисно відпочити від домашніх клопотів та чоловіків, попліткувати, потанцювати. Ну ви розумієте, – загадково усміхається, коли повертається до мене, наче до цього ми не одну годину обговорювали цю тему. – Добре, що одразу після клубу приїхали сюди, а то знаю я цих сучасних хлопців... нічого святого у них немає.

– Мабуть, – прямую за чоловіком, не готовий коментувати його слова, бо він знає значно більше ніж я. Принаймні, судячи з його слів, Аделіна приїхала в маєток не до нього, а до Ноелії. І хоча мій гнів по трохи вщухає, я все ще готовий її прибити.   

– Чесно кажучи, – знову повертається до мене і трохи сповільнює крок. – Я приємно здивований тим, що ви змінили свої плани і вирішили відпочити, скориставшись запрошенням. Я завжди кажу, той хто не вміє відпочивати, не дуже надійний партнер, бо рано чи пізно видихається. Лопається, наче кулька, – руками він зображує вибух, супроводжуючи його характерним звуком. – Гроші не мають бути ціллю, весь смак навіть не в отриманні прибутку, це скоріше як…, – замислюється дивлячись вгору, – як бонус за старання, а от що насправді важливо, то це пристрасть, азарт, люди з якими ти ведеш справу, розуміння того, що ти все зробив правильно, коли отримуєш результат. 

Не можу не погодитись з ним, але наразі мене хвилює інше – я застряг. Я застряг в цьому маєтку через Аделіну, яка прийняла запрошення Кости, а той в своєю чергою вирішив, що і я погодився. Як не крути, а після його слів, я не можу дати задню, бо це означатиме, що, по-перше, він помилився, по-друге, я знову відмовився від запрошення, а по-третє, він вирішить, що я та сама ненадійна кулька, яка скоро вибухне. 

Те що вибухну, то тут до ворожки не ходи, але станеться це не через втому чи вигоряння на роботі, а через одну білявку, що вешталась вночі замість того щоб спати, а тепер я маю ще два дні стирчати в Римі.

Аделіна

– Можна? – крізь прочинені двері лунає голос Ноелії. 

– Звісно, проходь.

– Бонжорно, Аделіна! – бадьоро заходить до кімнати дівчина. – Дівчата бачили тебе у вікно, а раз ти вже прокинулась, я принесла тобі речі. Не думаю, що ти захочеш одягати вчорашню сукню, – кладе на ліжко ніжно жовтого кольору сарафан. Ти трохи вища за мене, тому вона може бути на тобі трошки короткою.