Читати книгу - "Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко"

-Цікаво Тимуре, де віднині будеш спати ти? Мабуть переберешся до кімнати Ніколь,- сказала у голос Кіра, тримаючись за бильце ліжка щоб не впасти, бо почали ніяковіти ноги.

-До від’їзду будемо спати разом, щоб ні в кого все ж таки не виникало ніяких сумнівів, що до того що ми чоловік та дружина,- почула голос Тимура у себе за спиною, який вийшов із ванної кімнати,- а я то думав де ти є, вже навіть хотів йти було шукати. Про те що ти нап’єшся не мав ніякого уявлення. Та якщо тобі так легше я не проти.

-Дякую,- Кіра розвернулася і демонстративно уклонилася Тимурові,- Андре пригостив мене вином. Так ти кажеш, що ми будемо спати разом? Скажемо так, секс на прощання.

-Кіро, ти зовсім п’яна. Тобі треба проспатися,- Тимур хотів було допомогти їй лягти та Кіра кинулася його обіймати, намагаючись поцілувати,- припини.

-Більше не подобається,- надула свої губки Кіра,- а раніше тебе це збуджувало. От поясни мені чому ти більше не хочеш мене?

-Я сказав припини,- Тимур відійшов від неї і вона впала на ліжко істерично засміявшись, а потім крикнула йому,- я тебе ненавиджу.

-Хай буде і так. Та з часом ти скажеш мені дякую, за те, що ми не будемо разом. Я не той чоловік який тобі потрібен,- Тимур роззув Кіру та поклав її ноги на ліжко укриваючи ковдрою.

-А який мені чоловік потрібен? Невже ти знаєш,- язик почав заплітатися та розум як на зло не відключався,- та я тобі скажу, що мені ніякий чоловік не потрібен. Від вас чоловіків самі проблеми та страждання. Ти закохав мене у себе, використав мене, а тепер послав куди по далі.

-Я тебе нікуди не посилав,- заперечив Тимур,- Кіро постарайся задрімати.

-Не вказуй, що мені робити. І взагалі, я не хочу більше тебе бачити. Залиш мене саму.

-Добре,- Тимур не став сперечатися, а мовчки вийшов з кімнати.

  Щойно він вийшов Кіра розплакалася та згодом заспокоїлася і сон взяв своє. Прокинулася вранці наступного дня. Відразу і не зрозуміла де знаходиться і що з нею трапилося та потім все пригадала. Голова розколювалася, тіло нило. Саме зараз вона пошкодувала, що вчора випила зайвого. Прийняла душ і їй полегшало, але тільки фізично. Душевна біль-то нікуди не зникла. І вино не допомогло. Думки про Тимура нав’язливо не давали їй спокою, а його образ постійно стояв у неї перед очима.

-Треба опанувати свої емоції,- сказала Кіра сама до себе дивлячись у дзеркало,- бо інакше… Хто там?

-Це я Оля,- до кімнати зайшла заплакана подруга.- Я тебе не розбудила?

-Як бачиш я вже встигла освіжитися. Щось трапилося? Невже з мамою знову посварилася, чи може тебе чимось образив Франсуа?- Кіра прибрала зі стільця свій одяг і Оля сіла на нього.- Розповідай не мовчи. А то мені аж погано робиться від невідомості.

-Ще годину потому моя мама запросила мене і Тимура до себе у кімнату і розповіла таке, в яке я ще й досі не можу повірити,- Оля закрила донями своє обличчя та ще сильніш розридалася, змушуючи Кіру ще більш хвилюватися.

-Та говори нарешті, що мама такого розповіла, що ти у такому стані,- Кіра не витримувала.

-У мене і в Тимура один і той батько. Ми з ним не двоюрідні брат і сестра, а рідні по батькові,-з тяжкістю у голосі повідомила Оля Кіру,- що він Андрійович, що я Андріївна і прізвища у нас одинакові. Так і раніше було, тільки я гадала, що Тимуру прізвища і по батькові таке дали, бо він сирота. А воно…

-Виходить той чоловік, тобто ваш батько спочатку зустрічався з матір’ю Тимура, а коли та померла почав зустрічатися з її сестрою, тобто з твоєю матір’ю,- Кіра намагалася не заплутатися у своїх міркуваннях.- А де зараз ваш батько?

-Та він нібито помер, але у нас з Тимуром ще є менший брат.

-Хіба ти з своїм батьком не спілкувалася?- поцікавилася Кіра.

-Ні. Відразу після мого народження він покинув мою маму. Кіро, розумієш, він покинув і Тимура і мене,- Оля знову розридалася на весь голос,- а мама, як вона могла скільки часу мовчати.

-А чому зараз розповіла?- Кіра почала одягатися.

-Я не знаю.

-А Тимур, як на все це відреагував?- та Кіра здогадувалася, що він напевне розсердився на свою тітку Любу.

-Він був шокований, так як і я. А потім вибіг з будинку, сів у машину та кудись поїхав,- відповіла Оля,- я за нього хвилююся, не зашкодив би він хоч собі.

-Не думаю. Тимур сильний і адекватний. Я впевнена, що все буде добре. Він мабуть захотів побути на одинці. Подумати та усвідомити почуте.

-Я піду мабуть до своєї мами,- Оля підвелася,- вона теж там плаче і я хочу з нею побути та заспокоїти. Сказати, що я зовсім не ображаюся. І якщо вона раніше не розповідала, то на те мабуть були причини.

-Звісно Олю йди,- Кіра зачинила за нею двері.