Читати книгу - "Любов дика та прекрасна"

Вони поспали кілька годин. Потім, збуджений виглядом своєї роздягненої, розпатланої й сонної коханки, король знов узяв її. Цього разу він поводився ніжно. Закінчивши, він усміхнувся до неї й сказав:

— Сьогодні я прийду пізно, моя мишко. Може, десь опівночі.

Узявши шматок марципана з тарілки на тумбочці, він натягнув халат і зник за дверима проходу.

Виснажена, Кат упала спиною на подушки. Її тіло здавалося побитим, припухлим, і вона не була впевнена, що зможе ходити. Але — графиня, засинаючи, усміхнулася — якщо вона зможе й далі тримати такий темп, скоро в Джеймса з’являться спогади, що довіку переслідуватимуть його. Жодна інша жінка вже не задовольнятиме його. Оце й буде її помста. їй не спадало на думку, що Джеймс може просто не відпустити її.

Через кілька годин Еллен зазирнула до своєї господині. Побачивши її, вона збагнула, як їй діяти далі.

— Графиня сьогодні нездужає, — сказала вона двом покоївкам. — Ось вам срібна монета на двох. За містом сьогодні ярмарок. Можете йти, але повернутися маєте до обіду.

Еллен замкнула двері апартаментів і, повернувшись до спальні Кат, сіла поруч із нею з в’язанням.

Кат прокинулася через кілька годин по полудні.

— Котра година? — запитала.

— За другу. Боже мій, міледі! Що він із вами зробив?

— Усе, — стомлено відповіла Кат. — Де Сіліс і Юна?

— Я відіслала їх, коли побачила, у якому ви стані. Вони незабаром повернуться.

— Я хочу до ванни. Гарячої, гарячої ванни!

— Ви не зможете виробляти таке щоночі, — докірливо мовила Еллен.

Кат сумно засміялася.

— Так, не можу. Не лякайся, Еллі. Минулої ночі ми з королем примірялись одне до одного. Тепер він знає мої межі, а я — його!

За півтори години можна було побачити, як графиня Ґленкірка верхи виїхала за місто в супроводі шести озброєних чоловіків. На неї захоплено поглядали прості люди, які, знаючи її доброчесну репутацію, ставили графиню за взірець своїм дочкам.

Останніми тижнями літа й на початку осені Катріона була окрасою Джеймсового двору. Не було при дворі жодного чоловіка, молодого чи старого, що не жадав би її. Леді Леслі не велася. Вона залишалася ласкава, чарівна, добра, дотепна й недосяжна.

Адам Леслі щиро нею захоплювався.

— Ніхто ніяк не здогадався б, що ти спиш із королем, — казав він їй. — Патрик пишався б тобою.

— Навряд чи, — сухо відповіла вона йому. — До речі, слідкуй краще за Фіоною. Джеймі назвав її спокусливою дівкою. Схоже, він був би не проти з нею. — Кат насолоджувалася розгубленістю Адама.

— Скільки там лишилося чекати на приїзд юної королеви? — запитав він.

Кат посерйознішала.

— Вона вже виїхала, але почалися сильні шторми. Наскільки мені відомо, її корабель вимушено зупинився в Осло, і там вона чекає, доки море не заспокоїться. — Кат знизила голос. — Говорять навіть про чаклунство. Уже кількох жінок допитано. Джеймі все дужче непокоїться. Я не здивуюся, якщо він поїде по неї сам.

— Поїде з Шотландії? — недовірливо перепитав Адам. — Чому? Він же може послати по неї лорд-адмірала.

— Босвелл не поїде. Він каже, що через усі штрафи, які Джеймі наклав на нього після їхньої останньої сварки, він геть збіднів і не має грошей для такої подорожі.

Адам розсміявся.

— І вистачає ж у нього мужності, у того прикордонного лорда, знову викликати гнів свого кузена-короля. Ти справді думаєш, що Джеймс поїде?

— Так. Зрештою він таки хоче свою власну дружину, а не чужу.

Кат усміхнулася. Вона відповідала за такий настрій короля. Уже десять тижнів вони спали в одному ліжку. Уперше за все його сумне життя його ночі були сповнені тепла й навіть деякої надійності. Жінка, яка спала з ним, мала добру, ніжну та щедру вдачу. І вона запевняла його, що в родинному ложі йому буде так само добре. Ще й додасться один приємний обов’язок — стати батьком. Данська королівська родина досить велика, і, звичайно, королева Анна теж буде плідна. Отож через рік Джеймс може вже бути батьком!

Що більше Кат говорила, то дужче Джеймс Стюарт прагнув возз’єднатися зі своєю нареченою. І коли він не здужав більше чекати, віддав уряду всі накази працювати злагоджено за його відсутності й, залишивши за регента свого двоюрідного брата Френсіса Стюарта-Гепберна, графа Босвелла, 22 жовтня 1589 року виїхав з Літа в Осло. Йому щастило. Вітри були легкі, небо — ясно-блакитне, а море — спокійне. Король швидко дістався до Норвегії.

За відсутності короля графині Ґленкірка не було жодного сенсу залишатися при дворі, тож вона вирішила поїхати додому. Джеймс, одначе, змусив її пообіцяти повернутися, коли він привезе додому свою королеву. Вона погодилася, упевнена, що не матиме теперішньої уваги короля, коли королева буде в замку. Вона тужила за Патриком і замислювалася, чи йому так само самотньо, як їй.

Розділ 17

Коли король Джеймс дістався до Осло на початку листопада, його зустріли вельможі, яких він спорядив супроводжувати королеву додому. Вони провели свого нетерплячого короля до будинку, де зупинилася данська принцеса. Слуга відчинив двері, переляканий шаленим стукотом, і Джеймс Стюарт увірвався, вимагаючи зустрічі з нареченою.

Почувши, що королева в залі на другому поверсі, король Шотландії легко злетів угору сходами. Влетівши до неї, він закричав:

— Анно, любове моя! Це твій Джеймі! Поцілуй же мене, дівчинко! Я приїхав, щоб відвезти тебе додому, у Шотландію!

Вражена принцеса, яка старанно намагалася вивчити англійську, ледве розуміла цього дикуна, який з’явився перед нею. Вона позадкувала з добре помітною відразою на обличчі. Тоді граф Ґленкірка ступив уперед і повільно сказав їй англійською мовою без жодних акцентів:

— Ваша королівська високосте, дозвольте мені представити його милостиву величність короля Шотландії Джеймса.

Принцеса чарівливо присіла в реверансі. Джеймс Стюарт був зачарований. Вона виявилася ще гарніша, ніж на портреті. Анна Данська була трохи нижча за короля, мала шовковисте жовтаве волосся, блакитні очі та світло-рожеву шкіру обличчя. У неї була ямка на підборідді, а коли вона всміхалася, ямочки з’являлися з обох боків її рота, схожого на бутон троянди. Вона була сама юність і невинність, і Джеймс миттю згадав усе, що, як обіцяла Кат, мало дати йому подружнє життя.

— Ваша високосте, його величність хотів би привітати вас поцілунком, — провадив граф.

Анна Данська навіть не поглянула на короля, натомість говорила просто до Ґленкірка:

— Будь ласка, перекажіть його величності, що виховані данські дами не цілуються з джентльменом, доки не опиняться з ним у шлюбі, — знову