Читати книгу - "Під одним дахом з Рудою, Олександра Малінкова"

       Віка.

      Розпрощалася з Богданом і підтюпцем вибігла з будинку. Якщо чесно зовсім не хотілося, щоб він проводжав мене. Маю охолонути, прийти в себе. Спектр емоцій, які я зараз відчуваю занадто широкий, щоб все описати. Починаючи від відчуття, що щойно мною знехтували, закінчуючи підозрами, що в словах Лєри є сенс і в нього дійсно хтось є. Навіть якщо він зараз вдома і сам. 

      Якщо чесно, ще коли все ж таки вирішила повестися на провокацію Лєри і завітати до нього, була готова до будь-якого сценарію. Чому так? Ну хоча б тому, що в Скадовську закрутилося все так зненацька! Море, сонце, вечірки геть інша атмосфера. Тут робота, старі зв’язки, можливо стосунки, які не завершилися. От той самий Марк прекрасний доказ того, що навіть, якщо ти вирішила, що між вами ВСЕ, от просто крапка і ніякого продовження не буде, то “колишній” може сприйняти геть по іншому. 

     Розгублена, майже у розпачі якось дісталася метро, навіть прийшлося повернутися назад з кількасот метрів бо переплутала напрямки. Одне знаю напевно - додому точно не хочу. Та в мене ж зараз на лобі написано, що щось сталося. Лєру радувати своєю невдачею? От вже точно ні! 

       Дістала телефон і набрала номер.

- Алло! - Залунало в слухавці.

- Машо, ми можемо зустрітися? - Спитала тихо і затамувала подих, якщо вона мені відмовить прийдеться допізна тинятися вулицями. Інших просто не готова зараз бачити. Щось розповідати, вдавати ніби то все гаразд.

- З тобою все добре? - Одразу почула у відповідь.

- Так! Не знаю! Не дуже! - Чесно відповіла. 

- Де ти зараз?

- Метро “Академмістечко”! - Озирнулася на всі боки.

- Секундочку! - Слідом почула віддалені голоси, було важко розібрати хто і що саме говорить. 

- Машо, якщо я заважаю… 

- Ні-і, зовсім ні. Можеш проїхатися до “Театральної”* (зупинка метро)? Там зустрінемось через півгодини?

- Так! 

- Чудово, тоді до зустрічі. 

      Поклала телефон у сумочку й покрокувала сходами униз. 

     Треба заспокоїтися, тільки от як це зробити? Особливо коли прив’язуєшся до когось і страх втратити цей зв'язок набагато сильніший здорового глузду. Починаєш подумки перебирати, якісь моменти, фрази, шукаючи прихований сенс, тривожні знаки. Чи навпаки переконуєш себе, що це лише плід твоєї фантазії, насправді все добре. Адже не може бути погано увесь час. Та до того моменту коли починаєш себе переконувати в тому, що все ж таки не все так погано, виснажуєшся,  підводячи себе майже до останньої межі відчаю та розпачу.  От і зараз, перебуваю ще на початковій стадії, коли готова розплакатися в будь який момент. Та не хочеться виглядати ще більш жалюгідно коли навколо тебе стільки людей.

      Майже одразу помітила Машу, чекала мене неподалік входу в метро.

- Привіт ще раз! - Вигукнула вона привітно. - З тобою все добре?

- І так і ні! 

- Посварилася з Богданом?

- Вгадала! - Кивнула ствердно. 

- А додому я так розумію йти не дуже то й хочеться! - Знову припустила Маша й попала в саму точку.

- Не дуже! - Зітхнула, набравши повні легені повітря. 

- Ну то ходімо, вип'ємо кави та поїдемо до мене.

- До тебе? - Зупинилася й витріщилася на Машу.

- А що? В тебе є кращі варіанти?

- Ні! 

- Ну от і я думаю, що ні, інакше б мене тут не було! 

      Замовили собі по горнятку кави у найближчому кіоску й присіли на лавці. Поряд грала дівчина на скрипці, а на душі так гидко, і здається, що не гарна мелодія грає, а коти під вікнами кавчать.

- Ти напевно  була не сама.

- З Арсеном. - Маша скуштувала гарячий та ароматний напій. - А кава добрезна! Звичайно не така смачна, як готує Сєнька, але теж на рівні.

- Вибач, що зіпсувала побачення.

- Ти скільки раз ще будеш перепрошувати? - Маша розсміялася. - І побачення в мене з ним завтра. А сьогодні допомагав по роботі. 

- Не знаєш… - Я зам’ялася роздумуючи продовжувати чи ні.

- Що саме? - Запитала Марія, яка втомилася чекати доки я врешті наважуся.

- В Боді є хтось? - Врешті таки видавила з себе.

- Є! - Ствердно кивнула вона.

- І хто не знаєш? - Знову запитала, відчуваючи як холодіють мої пальці, а серце, здається, зараз просто вискочить з грудей.

- Знаю! - Вона знову відпила. - Руденька дівчина, яка сидить навпроти мене і задає питання.

- Я серйозно! - Насупилася.

- І я теж! Чому взагалі ти задаєш такі питання? 

- Та так! А Сєня знає до кого ти поїхала?

- Ні! Чомусь подумала, що сповіщати усіх недоречно! То запрошення ще в силі. - Нагадала Маша.

- Якщо ти на вечір не маєш інших планів…

- До ранку я повністю вільна! - Вона знову усміхнулася. - То ходімо?

      Квартира яку знімала Марія розташована неподалік від станції метро. Тихий дворик, який оточений п'ятиповерховими будинками. Бабці - рентген апарати останньої модифікації, котрі усю молодь ділили на дві категорії: наркоман або гуляща. Дітлашня, яка носиться по подвір'ю. Ну і далі за списком.

- Машульо! Ти вийдеш за мене заміж? - Запитав симпатичний хлопчина, який підскочив до нас. На вигляд приблизно років десяти.

- Петюню, запитай мене про це рочків через десять, коли тобі буде хоча б двадцять.

- І ти тоді подумаєш? - Його очі засяяли.

- Звичайно! - Маша привітно посміхнулася й витягла з кишені цукерку чупа-чупс. - Ось тримай!

- Ти найкраща дівчина в світі, - вигукнув й зашарудів фантиком, - звичайно після мами. - Додав подумавши трішки. 

- Бувай розбишако! - Дівчина пройшлася долонею по його скуйовдженому волоссю.