Читати книгу - "Зламати ляльку Loly, Катерина Дако"

- Я мушу тебе погодувати. Інакше ти можеш не дожити до ранку.

Вони сиділи у вітальні, вона знову на колінах у Гордія. Начебто він не хотів її відпускати.

- До ранку?

Що він має на увазі?

- Ти думаєш, я дам тобі спати? - посміхнувся. - Я надто довго тебе не бачив.

– Мене… – як зачарована, повторила дівчина.

- Ну, звичайно, тебе, лялечка. Чи ти вирішила, що я проміняю такий ласий шматочок на іншу?

Лола не могла повірити, що почула. Вона, звичайно, мріяла, щоб Гордій був тільки її, але не могла собі й уявити, щоб він зберігав їй вірність. Нехай навіть ці два тижні.

- Хочеш, замовимо їжу сюди. Або можемо піти до ресторану, ще не пізно.

У кожному з цих варіантів була своя краса.

Залишитися тут - значить не одягатися і продовжити насолоджуватися пестощами коханого. Піти в ресторан теж непогано, можна навіть уявити, що у них побачення.

- Як ти хочеш... - відповіла.

- Давай сьогодні побудемо вдома, щось я втомився після перельоту. А завтра можемо сходити кудись. Згодна?

Звичайно, вона була згодна! Завтра! Піти! Ось це вже справді можна назвати побаченням!

- Що ти хочеш? Що замовимо?

- Ти любиш суші? Я б із задоволенням.

- Суші? - чоловік усміхнувся. - Дивний вибір для кухаря.

- Чому дивний? - Лола насмілілася, це була її стихія. - Я люблю страви із кухні інших країн. У тому числі японської. І готувати їх, звісно, ​​вмію. Але для себе однієї роблю таке нечасто, а в ресторани я майже не ходжу. Тому із задоволенням з'їла б суші. Або теплий салат. Якщо ти, звісно, ​​не проти. І на ніч суші – чудовий вибір. Легка їжа, нежирна.

Гордій знову посміхнувся. Чомусь він часто дивився на Лолу трохи зверху, ​​скептично. Наче дивуючись, що лялька може говорити, та ще й цілком логічні речі.

- Добре, давай замовимо суші. Мені, до речі, вони також подобаються.

Набрав у телефоні номер, зробив замовлення.
А потім несподівано спитав:

- А яку кухню ти любиш? Їсти? Готувати?

Лола здивувалась питанням. Невже йому справді цікаво?

– Люблю морепродукти, страви з них. Люблю овочеві страви. Ти здивуєшся, скільки є цікавих варіантів приготування простих, на перший погляд, комбінацій овочів. Люблю солодке, випічку. Але готую її нечасто.

- Фігуру бережеш?

Знову питання з каверзою.

– І це теж, – дівчина посміхнулася. - Зараз великий вибір солодощів у магазинах. Тому для різноманітності не морочуся.

- А що не любиш?

- Готувати не люблю фритюр. Як я уявлю, скільки в ньому холестерину... А їсти... перші страви.

- Навіть так? Чому?

- У дитинстві бабуся перегодувала. Завжди спочатку перше, потім друге. А мені хотілося навпаки. Ось зараз і їм зовсім без першого. Хіба що окрошку та юшку люблю. А ти? Що любиш? Може, хочеш, щоб я тобі щось приготувала? За спецзамовленням, так би мовити.

Гордій довго дивився на Лолу, майже не блимаючи.

- Я не знаю. Мені вже давно ніхто вдома нічого не готує. У ресторанах віддаю перевагу м'ясу з овочами на грилі, вдома можу підсмажити собі яєчню. Раніше була домроботниця, яка і готувала теж. Але потім вона поїхала, нова - тільки прибирає, і тепер я сам перебиваюсь.

- А солодке ти любиш?

- Так, але їм рідко.

Лолі хотілося негайно схопитися і побігти готувати щось для Гордія. Але тут їхню розмову перервав дзвінок доставки їжі.

***

Вранці Лола за звичкою прокинулася рано. Не так, звичайно, як завжди, але все одно раніше за Гордія. І це незважаючи на те, що чоловік справді дотримався обіцянки і не давав їй спати добрих півночі. 

При згадці про це у Лоли солодко потягло внизу живота. Хоча там було вже майже до болю натерто. Руками, губами, язиком, членом... 

Гордій пестив і цілував її всю, від верхівки до п'ят. Втім, п'яти, здається, теж цілував і масажував...

Потроху встала, намагаючись не шуміти, натягла халат і вирушила на кухню.

Побачивши продукти, які були у холодильнику, вирішила приготувати млинці з сиром та омлет. Цікаво, хто займався закупівлею провізії?

Впоравшись буквально за півгодини, Лола повернулася до спальні і прилягла поруч із Гордеєм.

Він спав на спині, закинувши одну руку за голову.
Це була їхня перша ніч, проведена разом. Напевно немає на світі нічого кращого, ніж прокинутися поряд з коханим чоловіком.

Лола почала розглядати Гордея як виграний трофей. Темне волосся, досить високе чоло. Очі з довгими віями. Але вона знала, що під ними ховається синьова, що іноді переходить у темний фіолет. Прямий подовжений ніс. Чуттєвий рот, губи на вигляд тверді, але вона знала, наскільки вони можуть бути м'якими і ніжними. Підборіддя не квадратне, але вольове, виступаюче.

Гордій не був гарний у кіношному значенні слова, але повз такого чоловіка жінки пройти однозначно не могли.

Потім її погляд спустився нижче. По грудях із прокачаними м'язами, по твердому пресу, кубики якого зараз були розслаблені. По тонкій смужці волосся, яке губилося під недбало накинутим простирадлом. Опустивши погляд ще нижче, Лола відразу відвела його. Бо там на неї чекав сюрприз. У вигляді органу, цілком готового до дії.

- Годиться? - раптом пролунав чоловічий голос прямо біля її вуха.

Лола здригнулася.

- Що...

- Ну, мій вигляд.

Рука чоловіка одразу обплелася навколо Лоли, потягнувши ближче. А чоловік трохи підвівся, і дівчина сама навіть не зрозуміла, як опинилася на спині, пригорнута важким чоловічим тілом.

Збудженим тілом...

- Наче так... - тихо прошепотіла.

- Що "так"? — спитав Гордій, який уже забув, про що вони до цього говорили. Тому що погляд його переходив із губ Лоли на відкриту ділянку шкіри у вирізі халата.

Плотоядно облизнувши губи, чоловік прошепотів:

- Продовжимо, лялечка? - і припав у голодному поцілунку до її губ.

Начебто не було кількох годин сексмарафону напередодні увечері та вночі. Начебто вони не бачилися довгі дні або навіть тижні. Начебто вони були створені один для одного.