Читати книгу - "(не) Колишні, Таня Смолярчук"

-Привіт- почуваюся коханкою, яка прагне відбити у Сніжанни чоловіка, хоча це зовсім не так..

-Привіт, заводь цю сплячу красуню прямо по коридору, я покищо постелю- ось так просто йде..

А де ж скандал, ревність..Чи це вже я настільки зіпсована, але саме так би я й вчинила б, а ще мабуть спустила б свою суперницю зі сходів..

Та цього всього немає.Подруга просто йде ніяк не відреагувавши на це недорозуміння.Мені навіть не довелося якось пояснювати цю ситуацію..

Це просто жах.Жах коли все приходить у звичку, коли ти звикаєш до всього і не показуєш своїх істинних почуттів..

Я слухняно рухаюся з Андрієм у завданому напрямку, і за мить з допомогою Сніжанни він тихо і мирно сопе у своєму ліжку..

Я просто не знаю що казати.Мені так соромно, хоча я й нічого поганого не скоїла.Тому вийшовши з кімнати я беру курс на вихід з квартири, щоб не показувати того сорому що вимальовує моє лице.

Але схоже Сніжана сама все розуміє, але й не хоче ось так закінчувати нашу чергову непланову зустріч.

Пам'ятається ми обмінялися номерами телефонів і пообіцяли одна одній неодмінно зателефонувати і зустрітися, але здається на таке не вистачило сміливості ні мені ні їй..

-Вип'єм чогось?- лунає несміливо мені в спину, від чого я здивовано повертаюся..

Я очікувала будь чого але не цього..

-Пам'ятається ти полюбляла вечорами пити ромашковий чай?- продовжує і розтягується у невимушеній посмішці..

-Ти пам'ятаєш?- посміхаюся у відповідь.

-Нічого не міняється- жартома похитує головою, заправляючи пасмо білосніжного волосся за вухо.

Ми обидві направляємося на кухню, і я мовчки спостерігаю за тим як подруга порається на своїй кухні.

Вона дуже простора і вся у білосніжних тонах..Вона абсолютно не губиться у ній і швидко орієнтується де що стоїть, роблю висновки що Сніжанна стала домашньою за період одруження.

Пам'ятається у себе вдома вона не знала де стоїть навіть її улюблена чашка, а все тому що віддає перевагу відвідувати різні кав'ярні, і смакувати напої.Вона найкраще з усіх знала де можна випити чашку смачної кави..

-Як мама?Часто буваєш вдома?- порушує першою нашу тишу, і починає з самого болючого для мене..

Я не спілкуюся з мамою.В останнє напевне зателефонувала, коли народила Настуню.

Тоді вона мене відчитала як малу дитину, звинуватила у неадекватній поведінці.Я почувалася справжнім монстром у її голосі, ледве не вбила вітчима а він між іншим виховав мене, та ще й народила дитину від невідомо кого.

"Яка з тебе мати?Ти ще сама дитина і не вмієш адекватно мислити?"

Це напевно було останньою крихтою, і я просто перервала дзвінок щоб не наговорити багато гадості у відповідь, а за тім і взагалі припинила давати про себе знати.

-Чотири роки- видавлюю з себе похнюпивши ніс у свій чай- ми не спілкуємося..

-Мені так жаль..Це через вітчима так?- Сніжанна сідає поруч і зазирає буквально у саму душу, тільки вона вміла читати мене як розкриту книгу, ця дівчина розуміла мене з півслова..

-Це її вибір.А в мене своє життя, я не жалію, хіба що інколи находять спогади..

-Знаєш, я місяць тому була в місті- обережно розпочинає розмову, напевне зважуючи- і бачила твою маму..

-Справді?І як вона?- підіймаю погляд щоб переконатися у щирості слів Сніжанни, мені дійсно цікаво, але ця впертість і гордість не дають переступити цю межу і зателефонувати.

-Я не буду тебе обманювати, вона змінилася, постаріла чи що..Кажуть вітчима вигнала два роки тому і тепер сама, вона питала про тебе..Я сказала правду, що ми не бачилися давно..

-Ось воно як буває- на очах виступили сльози які я швидко змітаю з лиця щоб не показувати слабкості..-Про доньку згадала..

-Можливо, варто таки поговорити?Впевнена у вас є про що..

-Я подумаю- цими словами Сніжана збила мене з пантелику, скільки разів мені хотілося зірватися і поїхати до мами.

Познайомити з донькою, доказати що я гарна мама, я справді стараюся.Але постійно щось зупиняло, або ж думка про когось..

-Як ти?Чим займалася весь час?- перевожу тему розмови, адже мені не менш цікаво знати все про подругу..

-Хм.Займалася- вона розтягується у нещирій усмішці- бездарно марнувала себе у невдалосу шлюбі- відпиваючи ковток свіжоприготовленного чаю вона неначе заряджається зарядом для подальшої розмови- знаєш, зрозуміла дві речі, насильно милим не будеш, і справжніх друзів не замінити ніким..

-Ти ж так класно фотографувала?Невже закинула?- не добиваю порадами і словами типу я ж казала..

-Фотографувала- знову сміється- востаннє в якомусь парку, навіть не пам'ятаю точно де.Я ходила закавулками і знімала класні моменти пов'язані з людьми, поки мені в об'єктив не попався він з якоюсь дівкою,- вона нервово прикушує губу, і лише я знаю що це означає, так вона зупиняє потік сліз які мають литися з хвилини на хвилину- я тоді думала що в нас все чудово, і тут бац як холодним душом..Я ще довго переглядала це фото, а потім взагалі зненавиділа все що пов'язане з ним..

-Сніжан я не хочу добивати тебе порадами, і лізти у ваше жития, але ти дійсно дуже змінилася.Де поділася та запальна і азартна блондиночка?Я дуже сумувала саме за тою відчайдухою- сміюся згадавши спільні пригоди..

-Знаю..Все знаю Мар'янко.Самій огидно від цього.Тому прийняла для себе важливе рішення.Ми розлучаємося, і я починаю з чистого аркуша, сподіваюся на ньому знайдеться місце для тебе як для найкращої подруги 

-Воно ось тут- вказую на ділянку серця і ми обидві посміхаємося..

-Знаєш, він все ще кохає тебе, всі його такі п'янки, які доводили до втрати свідомості пов'язані з тобою.Хтось сказав що ти вийшла заміж, хтось маєш богатого коханця, і в тому ж дусі, я бачила його після цих слів.Будь який спогад про тебе лишав глибокий шрам на його серці.Дозволь допомогти вам, в знак нашої дружби.

-Ні- я нервово похитую головою, забороняю собі навіть думати про це, будь- який крок поверне нас на початкову стадію стосунків, і все почнеться спочатку, його батьки не дозволять цьому бути, а до того ж тепер ще й з дитиною, вони ніколи не визнають Настуню, а мені потрібно бути сильною заради доньки..- надто багато трапилося, не можливо повернути те що давно згасло, не можливо..