Читати книгу - "Дунайські ночі, Олександр Остапович Авдєєнко"

Англії, Франції, Голландії. Об'єднані хрестом і мечем конкістадори лютували в Новому Світі. Грабували, палили, вбивали, багатіли, прославляли цивілізацію, трубили про процвітання. Відкривши Новий Світ для дуката і франка, пезети і фунта стерлінгів, для вчення Христова, для «освіченої» Європи, вони закрили Америку для справжніх американців. Ще до народження Колумба в Америці від Аляски до миса Горн жили індійці. Їх було багато, це доведено наукою, — десятки мільйонів.

Індійські племена мали чудово оброблені поля, просторі житла, прекрасні дороги, не гірші від шляхів древнього Риму. Було високе почуття честі, людської гідності. Вони не знали злиднів, хвороб, освічених європейців, брутального ставлення до жінки. Індійці не прирікали стариків на голодну смерть і самотність, а дітей — на жорстоку експлуатацію. Вони поклонялися сонцю і місяцю, любили красу. І тепер ще дивують світ їхні художні творіння. Це про них, про своїх сучасників, справжніх господарів Америки, Христофор Колумб пізніше писав: «Коли ми в них що-небудь просимо, вони не відмовляють нам ні в чому, навпаки, самі охоче діляться своїм достатком з кожним і проявляють до нас таку любов, наче готові віддати і свої серця». І цим людям, взамін їхніх сердець, ви дали невідомі їм раніше хвороби: жовту лихоманку, малярію, бубонну чуму, холеру, віспу, коклюш, туберкульоз, сифіліс, алкоголь, кривду, лицемірство, підступність, людиноненависництво. Але й це не все. З гарним, здоровим, молодим народом Америки древня освічена Європа розмовляла тільки мовою розбійників з великої дороги. Іспанський король Фердинанд одверто сформулював у своєму «Наказі» те, що тепер маскують натовськими та сеатовськими фразами: «Свобода людської особи, взаємна безпека…» Такою була вранішня зоря капіталістичної ери виробництва.

— І все-таки — не ніч, не морок, а вранішня зоря!.. — «Бізон», ляснувши пальцями, засміявся так весело, що на мить заглушив гуркіт чотирьох моторів «літаючої фортеці».

Простий хлопець почекав, поки «перший американець» перестав сміятись, і сказав:

— Криваво-червона заграва цієї вранішньої зорі протягом віків не згасає над Америкою. І особливо над заповідним полем полювання на чорношкірих. Коріння американського благополуччя йдуть глибоко в грунт африканського континенту. Негри, їхня кров, їхній піт, їхні кості — ось п'єдестал Статуї Свободи, фундамент Нью-Йорка, Чікаго, Білого дому. Огляніться на своє минуле, сер! Сотні європейських компаній з відома і благословення урядів і церкви, з відома вашої філософії, торгували неграми Африки. Тисячі спеціальних кораблів під командою капітанів-піратів курсували між Чорним континентом і Новим Світом, доставляючи дешеву робочу силу, рабів, яких ви називали «чорною слоновою кісткою». Англійці розбагатіли насамперед на експортуванні рабів в Америку. Погано було рабам на всьому американському материку. Та особливо важка доля чекала тих, хто жив на території Сполучених Штатів. Білий американець мав право власним судом судити чорного американця. Кожен білий мав право стратити чорного. Таке коріння вашої програми «взаємного гарантування безпеки». Взаємна підтримка грабіжників і вбивць. Кривавий, брудний американський долар омолоджує англійський фунт, уражений старечою хворобою, проклятий поколінням колоніальних рабів. Принижений, сповнений туги за минулою величчю, французький франк, франк Шарля де Голля поспішає в обійми реваншистської аденауерівської марки. Грошва грошву рятує. Власники колись надзвичайно прибуткових заводів і шахт на півдні Росії «Уніон», «Юз», «Лаберт», «Борос», «Провідане», викинуті в жовтні 1917 року з російської землі, поспішають на допомогу власникам акцій Суецької компанії, загрожують Єгипту винищувальною війною.

«Перший американець» демонстративно позіхав, жмурився, жував резинку, дивився у вікно.

— Вам нудно, сер? Співчуваю! Що ж, я постараюся вас розвеселити. Скажіть, чого вас покликали у Вашінгтон?

— Ну, знаєте…

— Розумію! Велика таємниця. Але я, між іншим, знаю про неї. У Вашінгтоні обговорюватиметься операція під шифрованою назвою «Проблема № 1».

— З нами бог! — вигукнув «Бізон» і схопив портфель. — Не може бути! Операція «Проблема № 1» глибоко зашифрована, охороняється всіма видами секретної служби США.

— І все-таки… Ваш так званий Комітет політичного планування, комітет сильних світу цього, мозковий трест мудреців, оракулів двадцятого віку, виробив на 1956 рік «Проблему № 1». Який її зміст? Коротко кажучи, це ряд контрзаходів, спрямованих проти рішень і духу XX з'їзду Комуністичної партії Радянського Союзу.

— О!.. — простогнав «перший американець».

— «Проблема № 1» — це спроба підірвати добрий вплив, який мав двадцятий з'їзд на людей всього світу. «Проблема № 1» — це таємний плацдарм гарячої війни, створений вами за дорученням Вашінгтона на берегах Дунаю і в Угорщині.

— Тихше, благаю!… — прошепотів «Бізон». — Мене посадять на електричний стілець, якщо стане відомо, що ця таємниця уже не є таємницею.

— Ви послали у Вашінгтон спеціальну доповідь про те, як думаєте перетворити в життя «Проблему № 1». Ви вже сконцентрували таємну армію на вихідних позиціях. Ви хочете завдати удару по найслабкішій, як вам здається, ланці комуністичного ланцюга. Ви сподіваєтеся, що удар матиме таку силу, що комуністичний світ затріщить. Ви все розрахували, сер. Все, крім одного…

— Чого? Чого я не врахував? Кажіть!

— Комуністичний ланцюг перебуває під струмом високої напруги. Доторкніться — і ви обвуглитесь. Обережно, сер!

Після цих слів простий хлопець Америки, такий серйозний і суворий, розсміявся.

Так, сміючись, він розвіявся, зник, лишивши свого співрозмовника на самоті.

Трохи згодом «перший американець» розплющив очі, струснув головою, протверезився, знову став Артуром Крапсом, «Бізоном», і зрозумів, що бачив кошмарний сон.

— Сон, тільки сон!.. Слава богу.

— Вашінгтон, — сповістив пілот.

Літак приземлився на бетонній хрестовині. Але попрямував не до аеровокзалу, а звернув на бічну дорогу, за лінію посадочних вогнів, і заскрипів гальмовими колодками. Тої ж миті з темряви виринув приземкуватий, важкий «паккард» і під'їхав майже впритул до «літаючої фортеці».

По східцях корабельного трапу Артур Крапс зійшов на трав'яне, росяне поле аеродрому. З «паккарда» вискочив чоловік у цивільному, розчинив дверцята. «Бізон» опустився на заднє сидіння, поклавши на коліна портфель. Чоловік вмостився поруч із шофером і, обернувшись, тихо сказав:

— Сер, на вас чекають. Ви готові?

Крапса трохи нудило, від тиску висоти трохи боліло у вухах, ще не зник жахливий сон, але він бадьоро відповів: