Читати книгу - "Дунайські ночі, Олександр Остапович Авдєєнко"

б пак! Сильні світу цього люблять мати справу з простими хлопцями: вони покірні солдати, слухняні робітники, високо шанують долар, зірчастий прапор, Білий дім, Статую Свободи, віддані американському способу життя!.. І я довго був таким. Був!.. Доти, доки не озброївся правдою історії. Отже, я простий американський хлопець, який знає історію Америки… Це вас не лякає? А, ви теж знаєте історію і готові схрестити зі мною зброю? Згоден! Скажіть тільки, на якій підставі, в ім'я чого Сполучені Штати Америки відраховують левову пайку свого бюджету на воєнні витрати?

«Бізон» посміхнувся. До чого ж незграбно розмахнувся противник, щоб завдати свій перший удар.

— Ми витрачаємо мільярди доларів в ім'я виконання програми взаємного гарантування безпеки.

— Взаємне гарантування безпеки?! Не розумію. Словесний туман. Тарабарщина. Шаманське заклинання. Про яку небезпеку йдеться? Хто і звідки загрожує Штатам? Кого ми забезпечуємо? Просять нас про це чи ми нав'язуємо це забезпечення з «позиції сили»? І хто може забезпечити таку країну, як наша? Хіба є в світі навіть система країн рівна США? «Взаємне гарантування!..» Смішно.

— Ви надто багато поставили запитань, простий хлопче Америки. Ким і чим продиктовані вони?

— Ні, сер! Це лише одне питання. А продиктоване воно любов'ю до Америки і всього світу. Я не розумію, що таке «взаємне гарантування безпеки». Не розуміють цього і мільйони американців. Вдень і вночі, по радіо і телебаченню, в кіно і газетах дзвонять про це, а ми все ж нічого не розуміємо.

Крапс, з жалем похитавши головою, зітхнув.

— І мені, і моєму уряду відоме ваше важкодумство. На жаль, більшість американців не приймають близько до серця нашої програми. Це велика хиба американського народу. Байдужість до інтересів своєї батьківщини. Тупа байдужість. Халатність. Психологія страуса. І навіть, якщо хочете, втрата американського духу. Рядовий американець не так щедро, як нам хотілося б, розплачується за програму взаємного гарантування безпеки. І тому президентові та його міністрам часто доводиться виступати публічно, щоб підняти акції нашої програми.

— Але це, здається, мало допомагає. Немає охочих платити довір'ям за ваш панічний страх перед комунізмом.

— Ми себе втішаємо тим, що велике не зразу сприймається малим. Навіть Ісуса Христа, сина божого, люди не зразу зрозуміли. Але ми твердо переконані, що бог схвалює виконання нашої програми. З нами бог!

— Цікаво, а він був з вами, коли ви кинули атомні бомби на Хіросіму і Нагасакі?

— Пробачте, ми відхилились. Повернемося до рядового американця. Так, він нас поки що розуміє не зовсім. Але ця обставина нікого не турбує. Державні діячі Америки мають терпіння, здатне довбати граніт. Рано чи пізно ми доб'ємося свого. Ми вже й тепер багато чого домоглися. Наша країна витрачає десятки мільярдів доларів на рік для збереження її позицій і безпеки в світі. З наших мільярдів споруджено греблю на шляху комуністичного потоку. Ареною комуністичної агресії є весь світ. Та зусилля комуністичної диктатури спрямовані насамперед на беззахисні, слабкі країни. Згадайте вільну, але слабку Корею. Згадайте бідний В'єтнам, поділений на північну і південну частини.

— Пам'ятаю, сер, пам'ятаю! Я уважно читав виступ Ейзенхауера і стежу за розвитком вашої думки. Далі.

— Дякую, — Крапс, посміхнувшись, кивнув головою співрозмовникові. — Факт, який ми ігноруємо з небезпекою для себе, полягає в тому, що коли агресія чи підривна діяльність проти більш слабких вільних країн увінчається рядом послідовних перемог, комунізм захопить крок за кроком колись вільні райони. Небезпека ставатиме все загрозливішою, навіть для найсильніших. Свобода справді неділима. І тому, що вона неділима, ми посилаємо своїх хлопців і мільярди доларів, керовані снаряди і атомні гармати в Туреччину, Пакистан, в Італію, Західну Німеччину, в Англію і В'єтнам.

— Скажіть, сер, на якій підставі Штати перенесли дванадцятимільйонний В'єтнам на острів Манхеттен? Хіба конгрес і сенат питали на це дозволу В'єтнаму?

— Ні, звичайно, але… Високий моральний авторитет Штатів, наш золотий запас, матеріальні цінності, нагромаджені нами, і, нарешті, наша воєнна сила дають нам законне право…

— Саме так! Сила, насамперед сила, а не моральне право. Сполучені Штати Америки не мають ніякого морального права виступати поборником свободи. Це образа і свободи, і історії. Так, так! Статуя Свободи, поставлена перед Нью-Йорком, — величезний підлог, лицемірство, фальш, маска, що прикриває американську правду, кров і рабство, варварську жорстокість, людиноненависництво, прямий бандитизм, піратство, колоніалізм в його чистому вигляді. Ви, сер, пишаєтеся тим, що ваш прапрадід в числі перших англосаксів підплив до берегів Америки на «Майфлауері», що він поклав перший камінь у споруду, названу США. Але ж ви і ваша «освіта» з усіх сил намагаєтеся приховати від школярів, студентів, від усіх американців, що первопрохідники Америки були всього-на-всього комівояжерами молодого капіталізму. Легенда твердить, що королева Ізабелла для того, щоб спорядити в експедицію кораблі Колумба, заклала фамільні коштовності. Дурниці! Кораблі Колумба належали палоським купцям. Вони забезпечили Колумба грішми і продуктами. Чому, це зробили? Бо чули запах індійського золота. Купець не витратить ні копійки, якщо не сподіватиметься одержати сто або хоча б десять. Христофор Колумб спокушав правителів Венеції, Генуї, Флоренції золотими міражами, перлами Ельдорадо, «сімома містами Сіболи». У тих, звичайно, розгорялись очі, але калитка лишалася тонкою. Тоді Колумб почав спокушати тими ж золотими міражами англійського короля Генріха VII. Але й він не розщедрився — Англія була виснажена тридцятилітньою війною між Алою і Білою трояндами. Португальський король Іоанн II дещо пообіцяв красномовному генуезцю, але обдурив його, пославши таємно в країну золотих див свою експедицію. Розщедрилися перед Колумбом тільки багаті іспанські купці, що шукали застосування своїм капіталам. Сер, увага… І знаєте, які промови проголошувалися тоді в Іспанії, в палаці Фердинанда та Ізабелли, в домах купців? Вони лунали майже так само пишномовно, як ваша ода на честь Південного В'єтнаму. В ім'я процвітання великої, вільної Іспанії — вперед, Колумб, у казкове Ельдорадо!.. В ім'я святого папи, намісника бога на землі — рубай, коли, вбивай, спалюй, хрести, обертай в істину віру варварів!.. В ім'я свободи вбивати і грабувати, в ім'я безпеки золотого дуката намісник бога на землі папа Олександр VI розділив своїм указом Новий Світ між Іспанією та Португалією. А невдовзі до берегів Америки ринув капітал