Читати книгу - "Крах Симона Петлюри"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– відновлення законів Центральної Ради та ствердження законів, виданих Директорією, як основи майбутньої держави,
– «державні органи влади – як у центрі, так і на місцях, мусять належати колективам, складеним із представників трудового люду – селян і робітників, обраних на підставі рівного, безпосереднього виборчого права, способом таємного і пропорціонального голосування»,
– «органом верховної влади має бути Всеукраїнський Конгрес Трудового Народу із делегатів, обраних по вище зазначеному способу з виконавчим органом, – відповідальна перед ним Рада Народних Міністрів»,
– «верховна влада зараз належить нинішньому Конгресові Трудового Народу України»,
– будь-що-будь досягти «повного об'єднання в скорім часі всіх українських земель в одну Українську Трудову Республіку».[195]
Вимоги меншості цієї партії, у свою чергу, передбачали:
– розпуск Директорії,
– негайне формування Трудовим Конгресом замість неї «колективної влади на трудовім принципі»,
– тимчасове – до формування нового кабінету – ведення справ Радою Народних Міністрів,
– належність місцевої влади «в Галичині, Буковині та Угорській Україні <…> місцевим органам демократично сконструйованої влади»,
– негайний початок переговорів з тими політичними силами, «які підняли боротьбу проти Директорії» з метою захисту УНР «від зовнішніх імперіялістичних і внутрішніх контрреволюційних замахів».
Центральний пункт вимог меншості українських соціалістів-революціонерів був сформульований так: «Для продовження діяльности Трудового Конгресу утворюється Малий Конгрес по пропорції 1 на 15 повного Конгресу, то значить з 41 члена; Малому Конгресові доручається скликати повне зібрання Конгресу при найближчій можливості, а до того часу Трудовий Конгрес передає всі права верховної влади Малому Конгресові».[196]
Третя платформа, представлена «незалежною» фракцією УСДРП, передбачала:
– оголошення України «незалежною соціялістичноюреспублікою»,
– передачу влади радам робітничих і селянських депутатів,
– мирні переговори з російським радянським урядом,
– виведення з України «чужостороннього імперіялістичного війська»,
– саморозпуск Трудового Конгресу,
– «передачу влади робітничо-селянським радам і скликання Конгресу робітничо-селянських рад України, який вже і має утворити нормальний лад Української Соціялістичної Республіки Рад і організувати постійний уряд».[197]
Четверта платформа – есдеківської більшості:
– «цілком відкидала» організацію влади в центрі і на місцях у формі рад робітничих і селянських депутатів,
– містила підтримку «тільки принципу власти, основаного на вселюднім, прямім, рівнім і пропорційнім виборчім законі, з закритим голосуванням»,
– «розуміла» «власть трудових мас в Україні в формі демократичного парляменту Української Народної Республіки»,
– місцева влада «має належати органам місцевого самоврядування, обраним всенародним голосуванням».
Така концепція передбачала, що верховна влада в УНР до скликання парламенту повинна належати Директорії «з уведенням в її склад представника від Західної України, причім Конгрес Трудового Народу України має полишити після себе постійно працюючі комісії з контрольними функціями: земельну, адміністративно-політичну, військову, міжнародну, фінансову, народньої освіти, комунікації і праці». Місцеву владу – аж до часу її перевиборів – мали «представляти уповноважені правительством комісари, які мають працювати під контролем і в контакті з місцевими, повітовими і губерніяльними радами, складеними із пропорціонального представництва селян і робітників». Бунд устами Рафеса заявив, що буде «боротися за заведення совєтської системи в Україні». Поалей-Ціон, точку зору якого представив Абрам Ревуцький, підкреслив, що «всім соціялістам всіх партій» необхідно «творити державу такою, якою вона повинна бути, а не як вона, дякуючи випадково склавшійся ситуації, зараз виглядає».[198]
Очевидно, що примирити ці концепції між собою було неможливо за визначенням. Долю голосувань визначали ситуативні домовленості між частиною есдеків, частиною есерів та делегатів від «Селоспілки» і фракції галичан. Саме цей блок «остаточно вирішив постанови Конгресу».
23 січня Конгрес відкрився доповіддю Винниченка «і було цілком присвячено справі прилучення Галичини, Буковини й Угорської України». Це рішення було ухвалено одноголосно – очевидно, так само, як і так званий Акт Злуки, який наскільки патетично, настільки ж безпідставно стверджував: «Однині є незалежна Українська Народна Республіка. Однині народ український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднаними дружними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну Самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду».[199]
23
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крах Симона Петлюри», після закриття браузера.