Читати книгу - "Крах Симона Петлюри"

і 24 січня відбувалися наради фракцій. 25-го пленарні засідання відновилися. Перед делегатами виступали з «одчотом» і члени Директорії, і міністри нового уряду. Кожен говорив про своє. Знову відзначився Винниченко – його красномовство воістину, меж не знало. У короткому «одчоті» про його промову знаходимо і «гетьманську наволоч», і «канчуки гетьманських посіпак», і всюдисущих «ворогів, готових одурити народ», і більшовиків, які «йдуть, щоб забрати хліб, худобу та пашу». В цілому промова продемонструвала «брак виразно накресленої програми діяльності Директорії на майбутнє», у виступі не містилося «зазначеного становища до принципів конституції, яку повинен був ухвалити Конгрес, ні до дальшого пляну реформ у суспільно-громадській ділянці. Все те збуте загальниками, покликаючися на Захід».[200] «Конституції» Трудового Конгресу 28 січня

Головні засади нового державного устрою, нібито підтримані більшістю делегатів (ніяких документів, які підтверджували би це, не збереглося), викладені в ухвалених в один день і відмінних між собою «Універсалі» Конгресу (його було ухвалено нібито Конгресом) та законі «Про форму української влади» (його було ухвалено нібито Президією ТКНУ та підписано Вітиком і Бачинським). Згідно зі свідченням Мазепи, впродовж останніх двох днів «конгресових нарад мені і П. Феденкові, що був також членом Трудового Конгресу від Катеринославщини, майже не доводилось виходити з галереї оперного театру, де відбувався Конгрес, працюючи там над виготовленням проектів універсалу, закона про форму влади на Україні та інших постанов Конгресу, фактичним редактором яких був П. Феденко».[201]

У першому документі проголошувалося:

– «вся вища власть на Україні на час перерви засідань Трудового Конгресу має належати Директорії, яка доповнюється представником од Наддністрянської України»,

– вища виконавча влада передавалася Раді Народних Міністрів, відповідальній нібито перед Конгресом, а на час перерви його засідань – перед Директорією,

– влада на місцях мала належати «представникам правительства Республіки», які мали працювати під контролем місцевих трудових рад, сформованих на пропорційній основі селянами та робітниками,

– ТКНУ «визнав необхідним залишити після себе» комісії по обороні, земельну, освітню, бюджетну, харчову та закордонних справ.

Другий документ з тією ж датою; 28 січня, що його за наявними свідченнями, від імені УПСР (центральної течії) та УСДРП вніс Бачинський, містив положення, принципово відмінні від положень першого документа.

«Закон про форму української влади» роз'яснював:

– Конгрес виступає «проти організації робітничої диктатури і висловлюється за демократичний лад на Україні»,

– уряд та комісії Конгресу повинні «підготувати закон для виборів Всенародного парламенту»,

– Директорія мала право видавати лише закони, «необхідні для оборони Республіки»,

– ці закони мали затверджуватися на «найближчій сесії» ТКНУ,

– влада на місцях мала належати урядовим «комісарам», які мали працювати «в контакті і під контролем» місцевих трудових рад,

– в царині зовнішньої політики Україна мала дотримуватись виразної політики «нейтралітету».[202]

«Конституції» Трудового Конгресу 28 січня. Оцінки дослідників

Учасники Конгресу, які заповіли нам свої спомини, зокрема Бачинський, Мицюк, Мазепа, Феденко, Коновалець, Назарук, а також професор Чубатий, по-перше, так і не зрозуміли (або свідомо проігнорували) той факт, що Конгрес Трудового Народу ухвалив дві «конституції» однієї держави (або два варіанти «основного закону» цієї держави – як кому подобається). Поза тим усі вони були налаштовані вкрай оптимістично, якщо не сказати – ейфорично, надзвичайно високо оцінюючи наслідки цього зібрання. Частина дослідників, зокрема Стахів, таке ставлення поділяла цілком і повністю. «Більшість Конгресу Трудового Народу, – писав він, – виявила своїми постановами про тимчасову конституцію УHP великий політичний розум, відчуття історичного моменту і цивільну мужність»[203]. Інші сучасники, які спостерігали за величчю з'їзду зі сторони, слушно вказували на такі системні прорахунки, як відсутність процедури створення та регламенту діяльності місцевих органів влади. Після Трудового Конгресу в Україні встановився «режим» суцільного адміністративного безладу. Гетьманська адміністрація була юридично розпущена. Влада перейшла нібито до органів місцевого самоврядування, обраних за часів УЦР. Однак вони, якщо навіть подекуди й існували, виявилися нездатними підтримувати елементарний правопорядок. «Час Директорії, – зауважив у зв'язку з цим один із жителів столиці, – був для Києва епохою хуліганства “par excellence”. З-поміж усіх влад, які царювали над нами впродовж цих строкатих чотирьох років, ні за жодної не розквітнули таким пишним цвітом нальоти, грабунки й здирництво».[204]

На відміну від Стахіва, інші дослідники були більш обережні і звертали увагу на хиби документів, зокрема Універсалу трактуючи його як «тимчасову конституцію Української Держави», один з них, наприклад, указував на «непослідовність, неясність редакційних форм» її, пояснюючи це тим, що текст був підготовлений не Директорією або Радою Народних Міністрів, а самими делегатами ТКНУ[205]. Сучасні дослідники обмежуються головно загальнополітичними оцінками, уникаючи будь-якої конкретики. Ось характерний приклад: тимчасова Конституція ТКНУ «свідчить, що дальшого розвитку платформи (програми) Української революції, всупереч сподіванням, не сталося».[206]

Як вважають деякі сучасні дослідники, закон про форму влади від 28 січня фактично вперше з моменту проголошення УHP в 1917 р. визначав підвалини державного устрою не у формі політико-правового акта, а у формі закону і таки набрав чинності. Разом з тим, вважають вони, цей закон відбивав дуалізм позиції Директорії та українських політичних партій у визначенні стратегічних орієнтирів державотворення. Відмовившись від принципу диктатури пролетаріату і висловившись за демократичний устрій УНР, закон 28 січня –