Читати книгу - "Крах Симона Петлюри"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Усі відомі нам джерела вказують на присутність приблизно 400 делегатів, у т. ч. всіх галичан. Але хто, де, як і коли обирав цих людей – нерозв'язана до сьогодні проблема. Беручи до уваги обставини часу, неможливо уявити, як можна було визначити кандидатів, сформувати виборчі комісії, організувати процес волевиявлення, підбити його підсумки, сформулювати накази обраним делегатам, доправити їх до Києва. І вкластися треба було в два тижні. Якщо сказати прямо, все представництво на конгресі – суцільна фікція. Фактичним головою збіговиська став невідомий на Східній Україні галицький діяч, соціал-демократ Семен Вітик, секретарем – Сергій Бачинський.
Хто такий Семен Вітик?Народився 1876 р. Родом з Дрогобицького повіту. Походження невідоме. Засновник галицької Української соціал-демократичної партії, депутат австрійського парламенту. За доби ЗУНР – комісар Дрогобицького повіту, віце-президент Української національної ради. 1925 р. повернувся з еміграції до УСРР. Репресований НКВС, загинув 1937 р. Деякі сучасники прямо вказували на нього як на агента австрійського впливу в українському русі, який «пірнув у Відні й виринув в Києві» в день відкриття ТКНУ, на якому він «головував як заступник голови Конгресу». Його «було обрано до президії Конгресу, як представника фракції українських соціал-демократів» (отже, можна зробити більш ніж вірогідне припущення, що він був Винниченковою креатурою. – Д. Я.) передовсім тому, що «Селянська Спілка до кінця Конгресу не спромоглася дати свого представника до президії на голову Конгресу з-за внутрішньої незгоди, розколу, Вітик залишився фактичним головою Конгресу».[188]
Хто такий Сергій Бачинський?Народився 1887 р. на хуторі Бачина Новомосковського повіту Катеринославської губернії. Закінчив кадетський корпус в Орлі, продовжував навчання у Петербурзі у військовій Андріївській школі, а пізніше – у лісному інституті. З 1905 р. працював у Селянській Спілці на Катеринославщині, засновував перші гуртки українських соціалістів-революціонерів у Петрограді та Катеринославі. З 1904 р. – член УПСР. В 1908/ 1909 pp. емігрував до Франції. Закінчив математичний факультет Паризького університету та агрономічний – у Тулузі. Працював учителем, інспектором народних шкіл, завідуючим інформаційного українського бюро в Парижі. Амністований у серпні 1917 р. повернувся з-за кордону до Катеринослава, працював тут учителем першої української гімназії. Очолював міську та губернську організації УПСР, згодом – ще й Херсонську та Таврійську. Член УЦР, ЦК УПСР. Депутат Всеросійських та Українських Установчих Зборів. Влітку 1918 р. через політичні розбіжності вийшов з партії. Заступник міністра закордонних справ УНР Розстріляний НКВС 22 червня 1941 р. у Києві.[189]
Як працював Трудовий Конгрес – продовженняГоловна причина вибору таких керівників Конгресу полягала в тому, що як сама УПСР, так і її опора – «Селянська Спілка» були поділені на три ворогуючі фракції. «Боротьбисти» виступали за впровадження радянського режиму. Прибічники Михайла Грушевського підтримували ідею влади рад селянських та робітничих депутатів – це також «дуже мало різнилося від большевизму»[190]. В останній день роботи Конгресу вони, до слова, провели свою конференцію, на якій підтримали перехід влади «до рук клясових органів, себто Рад Селянських і Робітничих Депутатів» та обрали окремий Центральний Комітет. Нарешті, третя група, т. зв. «правиця», стояла на ґрунті демократичного соціалізму західноєвропейського, так би мовити, ґатунку. Очевидно, що ці фракції репрезентували три відмінні інтенції українського політичного життя, хоча деякі дослідники вважали, що в основі поділу УПСР лежали, зрештою, лише особисті непорозуміння їхніх лідерів. Так, наприклад, Стахів писав: «якщо йдеться про становище Швеця і Шаповала до особи М. Грушевського в тім часі, то тут <…>рішальним моментом була визначна індивідуальність Грушевського, якої не терпіли тодішні урядові кола»[191]. В кожному разі беззаперечним є те, що саме ця обставина, а також безперестанні чвари з принципових питань в есерівському середовищі не дозволили провести на голову Конгресу кандидатуру колишнього голови Центральної Ради.
Сергій Бачинський.
Слід додати, що творці Конгресу вдалися і до сегрегації за політичною ознакою. До участі у форумі не були допущені діячі націоналістичної самостійницько-державницької орієнтації – Микола Міхновський та Іван Луценко, лідери УХДП брати Володимир та Сергій Шемети, а також група від хліборобів-держав-ників на чолі з братами Коваленками.[192]
Чого прагнули «делегати» Конгресу?Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крах Симона Петлюри», після закриття браузера.