Читати книгу - "Зоряний єгер"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ти маєш рацію, Бобе, — сказав Ігор. — Тут потрібна спеціальна наукова експедиція, щоб усе досконально з’ясувати й перевірити. І ти маєш рацію, необхідно, не гаючи часу, доставити додому інформацію. Можливо, навіть не залітаючи на Кайонерго. Але…
— Що «але»? Що ти все не договорюєш?
— Відповідай мені ще раз, Роберте, чи в змозі ми піднятися — хоча б до поверхні — без збитку для Рифу?
— Пропелери спотворені, і їх не виправити. Стартувати можна лише на іонній тязі.
— А корали! — навіть не скрикнула, видихнула здавлено Надя. — Як же корали? Ми ж… Їх… УБ’ЄМО!!!
«Що ж буде? — подумала Надя. — Що буде тепер, коли постала дилема: «Ми чи вони»? Не злітати? Запасу автономії вистачить на декілька місяців. А потім що? Все той-таки вибір: залишитися під водою назавжди, поховати себе живцем чи злетіти і в полум’ї реактивних дюз спалити колонію коралів. А може… не коралів?»
Надя підійшла до столу, узяла в руки важку гілку, подаровану Ігорем.
Корал на перший погляд нічим не відрізнявся від «оленячих рогів» земних тропічних морів: шорстке, вкрите мереживним різьбленням деревце з тендітними пагонами, виблискуючими стерильною білизною. Після автоклава й хімічної обробки на коралі не залишилося жодної органічної клітинки.
Наді згадалася стара легенда. Корали, мовилося в ній, були квітами, які зачарувала скупа морська відьма. Щоб приховати від людей їх красу, вона перетворила квіти на камені й заховала на морському дні. Але від людей важко щось утаїти. Розгледівши красу підводних садів, вони оцінили ці кам’яні квіти, і слава про них пішла по всьому світу.
Відтак настали бурхливі прагматичні часи, коли хтось підрахував, що з коралів вийде чудовий і дешевий матеріал для будівництва доріг. І закрутилися, перемелюючи підводні квіти в тонни вапна, коралодробарки… Ось коли, либонь, потирала вдоволено руки стара морська відьма!
Надя піднесла корал ближче до очей, вдивляючись у порожні тепер ажурні будиночки. Хто ж жив у них? Звичайні коралові поліпи, так само примітивні, як їх аналоги в земних морях? Чи…
Але, врешті-решт, що таке одна гілка? Не може високоорганізована жива істота, тим більше колективна, надто залежати від малої своєї частини. Мурашник, навіть якщо його на дві третини зруйнувати, все одно відновлюється. А тут усього одна гілка…
Надя раптом знову немов почула, як хрустіло в них з Ігорем під ногами, коли вони вийшли зі шлюзу. А до того по дну ще ходили Ігор і Роберт. Плюс чотири посадкові амортизаторні лапи, кожна метр у діаметрі. Ні, не одна гілка — дно навколо дискольота було вже всіяне свіжими уламками коралів. Наді стало страшно — за себе, за відповідальність, яка непрошено лягла на весь екіпаж.
«Ні, не може бути, щоб ми його вбили, — подумала Надя про корали вже як про Мозок. — Він уміє захищатися. У нього є поле, він міг нас блокувати ним. Або навіть знищити. А раз він цього не зробив — значить, він не бачить для себе ніякої небезпеки, не боїться втратити десяток-другий гілок. А що, коли він вищий від нас по розуму і не ставить своє життя вище від життя інших розумних істот?»
Надя спробувала уявити, як проходитиме їх старт. Вони всядуться у м’які зручні крісла. «Готові?» — запитає Роберт. «Готові!» — відповість вона. Ігор мовчки кивне. І Роберт натисне кнопку пуску. З реактивних сопел ударять оранжеві струмені. Дисколіт підніметься, підібгає плоскостопі лапи й гігантським жуком рвонеться вгору, крізь воду, крізь безхмарне кайобланківське небо, туди, де на орбіті чекає їх вантажний причеп. А внизу залишиться безживне дно, залите склоподібним оплавом. І на краях сідловини, на тих дальніх укосах, де вони з Ігорем бачили зовсім рідкі, миршаві кам’яні кущики, корчитимуться в агонії останні обпалені корали…
«Ні, не можна цього допустити! — подумки закричала Надя. — Ми ж люди! Вже краще… самим…»
І тут-таки збуджена уява намалювала нову картину. Немов заглянувши в можливе майбутнє, Надя побачила салон дискольота з ледь жевріючим освітленням; перетвореного голодом у живий скелет Ігоря; Чекерса, що без сил лежав на підлозі й судомно ловив безкровними губами застояне затхле повітря… Надя сама раптом відчула напад задухи, повернула регулятор кондиціонера. У каюту ринув потік свіжого, прохолодного й смачного, мов джерельна вода, повітря. Й відразу стало легше.
«Про що це я? — здивовано питала себе Надя, звільняючись від кошмарної мани. — Який розум, який мозок? Декілька дивних подій — і вже ввижається інопланетний інтелект. Нісенітниця яка. А я-бо хороша: початкуючий учений, біохімік зі спеціальною підготовкою — а вразлива, мов дівча. Це ж треба такого нафантазувати: добровільно приректи себе на загибель, віддати своє життя! Єдине життя — і не побачити більше Землю, дніпровські заходи сонця в черешневих садах… Назавжди, навіки відмовитися від улюбленої роботи, від молодості, тільки-но усвідомленої і тому вельми цінної, не пізнати великого, справжнього кохання, не відчути материнства… І задля кого? Задля поліпів якихось, майже амеб, напевно не унікальних в океані Кайобланко. Ні, яка ж я дурепа, просто неймовірна дурепа!»
Надя остаточно заспокоїлася. Ось так із мухи роблять слона, з кишковопорожнинного поліпа — гіганта думки. Навіщо ускладнювати, коли все досить просто?
І дівчина поморщилася, відчувши слабкий і водночас неприємно болючий укол від думки, яка ще раз промайнула затухаючим відблиском: «А раптом усе й справді не так просто?»
— Ігорю, — пілот сидів у кріслі навпроти Краснова, — давай ще раз спробуємо розібратися. Скажи як еколог, хоча б теоретично це можливо — щоб корали розвинулися до рівня інтелекту?
— Ти ж знаєш, Бобе: майже всі вірять у існування розумного життя в інших світах, але наразі розуму ніде не виявили. А теоретично… Чого-чого, а теорій вистачає. Одначе що вважати інтелектом? Про критерії розуму існує багато спірних точок зору. Одні філософи вважають, що розум — це вміння трансформувати навколишнє середовище у власних інтересах, наприклад, видобувати корисні копалини чи будувати міста. Але ж бактерії-металофаги значно раніше від людей почали добувати з ґрунту і морської води чисті метали, а
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зоряний єгер», після закриття браузера.