Читати книгу - "Тринадцять градусів на схід від Грінвіча"

Патрік хотів бігти далі, але гарматний постріл зупинив його. «Навіщо? Навіщо вони це роблять? Адже там порожньо, мертво… Там нікого нема…» Він нічого не міг зрозуміти. Гримаса болю застигла на його обличчі.

— Шпіц! Шпіц! — покликав Патрік.

Пес теж почув щось недобре, підбіг до хазяїна, ліг поруч, з тривогою заглядаючи йому в очі. Обстрілювали мертвий Баренцбург десь близько години. Спочатку були знищені кілька «об'єктів» на верхній терасі. Власне, це були камінні стіни будинків, що давно згоріли. Цілими вони могли здатися тільки людині з хворобливою фантазією. Будиночок! Його будиночок! Можливо, він залишиться неушкодженим, адже він у долинці і з човна його побачити не можна. Але це мало втішало. Спостерігаючи, як планомірно, з німецькою точністю, квадрат за квадратом, знищується все, що й без того було зруйновано, як тішились артилеристи при кожному влучному пострілі, як реготали, репетували, улюлюкали, стрибали і тицяли пальцями в розметані вибухом руїни, як знущалися над мертвим беззахисним селищем, Патрік до болю чітко уявив собі: ці стрілки отримали б значно більшу насолоду, стріляй вони не по мертвих, а по живих цілях.

Серце стискала судомина болю. Він уже здогадався, чий це човен. Бажання бігти до нього пропало. Патрік біг до людей, але ті на підводному човні не були людьми. Почуття відрази до цих цивілізованих дикунів, що володіють нищівною зброєю, подолало в ньому страх перед самотністю, білою пустелею і безвихіддям полярної ночі. Йому було гірко не за себе одного. Пекуча образа за все людство стискала серце. Бути вінцем творіння, сягати розумом таємниць всесвіту, підкоряти собі могутні сили природи і терпіти на землі цю мерзотну фашистську плісняву… Ні, він більше не бажав дивитися у їх бік!

Сонце, здавалось, тож поділяло його відразу. Прокотившись по гостряках далеких гірських вершин, воно заспішило і скотилося з неба. І одразу все навкруг оповила нестерпна фіалкова темрява. Двоногі тварюки, вони стріляли по трупах… Ця думка застрягла в свідомості, як завжди, недоречно — відсторонена, образна структура баченого. Пізніше, згадуючи цю страшну картину, Патрік буде переконаний, що бачив, як снаряди викидали з могил мертв'яків. Така вже була особливість його сприйняття.

Човен опускався під воду вже в темряві. В широкій пробоїні, що утворилася на тому місці, де він тільки-но височів, якийсь час шипіло, клекотало, булькало повітря, шумно плескали, шурхотіли розкришеним льодом розтривожені води Грен-Гарбура. Патрік чув, як затихаючи, здригався під ним лід. Потім все завмерло. «От уже й нема нічого. Схоже на те, що все це мені приснилося в дурному, кошмарному сні…» Ще якийсь час він лежав на льоду і дивився в потемніле небо. На душі було препаскудно. Проте робити нічого — підвівся і, відчуваючи нервовий дрож, перемагаючи млость і запаморочення в голові, пішов збирати розкидані на снігу шолом, рукавиці, вінчестер, ведмежий окіст.

Зціпивши зуби, потягся у селище. Нести на верхню терасу ведмежатину не мав сили. Залишив м'ясо біля сходів, заспішив вгору з таємною надією, що його будиночок цілий. Проте коли піднявся на верхню терасу, серце обірвалось у грудях: будиночок був зруйнований прямим попаданням снаряда. Лишилися дві стіни веранди і натягнута між ними вірьовка з дитячими пелюшками на ній. Вітер тріпав ними, видобуваючи з тієї струни дивний звук, що ятрив душу. Патрік відчув — ноги стають ватяними. Сів на сніг і затулив лице руками. Йому чулося — ніби кричить десь, зриваючи голос, мале безсиле дитя.

Не зразу він впорався зі своєю новою печаллю. Потім підвівся, зняв вірьовку, попробував, чи міцна, і зав'язав собі на пояс. Прив'язав до вінчестера ремінь, закинув його за плече і рушив вниз, до порту. Там горів портовий лабаз, диміли розшитий контори з вивіскою «Порт Баренцбург». Патрік розгорнув карту, визначив маршрут на Лонгір і рушив у путь. В Лонгірбюені — люди. Не ці дикуни, що так несподівано вирвались з небуття і туди ж потонули, а справжні люди, ті, хто не побоявся встати проти фашистської нечисті, не злякався ні полярної ночі, ані білого відчаю. «Вони там, і я повинен бути з ними. Краще вмерти тут, ніколи не побачивши людського обличчя, не почувши голосу, перетворитися на кристал, найменшу часточку цієї льодової пустелі, аніж здатися ворогу». Гітлерівська Німеччина воювала проти його країни. Він був англійським солдатом. Тепер він твердо знав своє місце. Шлях на Лонгір був для нього єдиним. Зараз його гризла совість, що в момент, коли побачив того проклятого човна, забув, що на землі живуть не просто люди — на ній є вороги і друзі.

Тепер Патрік йшов до друзів. Дорога була нелегкою, неблизькою, неходженою. Плато, на якому розбився «бофорт», лежало на протилежному боці Грен-Гарбура. Захований у літаку НЗ виявився б зараз дуже доречним, але йти за ним не було сенсу. В мішку за плечем лежали банки з бобовими консервами фірми «Смайлз енд компані» і два шматки ведмежатини.

Вийшовши на лід Айс-фьорда, вони з рудим підкріпилися мерзлими бобами з м'ясом. Відколюючи ножем шматочки, Патрік смоктав їх, мов леденці. Цьому мистецтву він навчився у Шпіца, спостерігаючи, як той розморожував у роті шматочки ведмежатини. За скелею, що затуляла їх од вітру, трохи відпочили, поласували галетами і рушили далі, тримаючись ближче до берега, котрий вставав високою скелястою стіною по праву руку. Дув попутний північний вітер. Іти було не те що важко, проте й не дуже легко. Лід при березі потрощений, завалений високими ребристими торосами. Доводилось обходити. Однак одриватися далеко від берега Патрік побоювався. У темряві можна заблудитися. Тисла немилосердна тиша, мертва безмежність фіалкової ночі і якесь дивне передчуття біди. Він відганяв цю пригніченість, змушуючи себе думати про щось приємне, від чого мала б душа сповнюватись твердою впевненістю у близькій зустрічі з загоном норвезького Опору, однак з того нічого не виходило. Ніколи раніше не маючи схильності до філософії, зараз Патрік усе частіше замислювався над сенсом життя, над метою, яку переслідує, якої прагне досягнути у цьому світі людина, приходячи в нього і живучи в ньому; над суєтністю довоєнного життя; над тим, що