Читати книгу - "Маленький Бізон"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Але треба, — вигукнув місіонер, — щоб ви вірили в єдиного істинного бога, так само, як і ми.
— Ми так і робимо. Споконвіку ми мали свого Великого Духа, шанували його по-своєму, а він посилав нам бізонів, оленів і коней. Завдяки йому ми були дуже щасливі. Наш бог, або Великий Дух — оселив нас у преріях, дав нам намети-тіпі і дав бізонів, щоб у нас була їжа. Ваш бог оселив вас у далекій країні на сході, дав вам будинки, щоб жити, і землю, щоб її обробляти. Але ви, білі, не любите своєї землі й приходите сюди забирати нашу власність. Якщо ви так робите, звідки ж ми можемо знати, що буде після нашої смерті, коли ми підемо за вашим богом? Може, в Країні Вічного Полювання у нас заберуть все, що нам належить?
— Але індійці повинні навчитись молитися по-справжньому, повинні стати добрими християнами! — наполягав місіонер.
Тоді вийшов один із старших воїнів і запитав його:
— А білі всі християни?
— Так, майже всі, — відповів пастор.
— А ці купці в Форт-Бентоні теж християни?
— Так.
— А шериф?
— Звичайно, і він.
— Дякую! — і старий воїн, нічого більш не кажучи, повернувся на своє місце.
Всі посміхнулись. Коли пастор запитав — чому, вождь розповів, як підло купці в селищі обдурили напередодні наших людей. Пастор підняв до неба очі й заломив руки.
— На жаль, серед нас є ще багато грішників, — сумно мовив він. — Вони віддалилися від бога і стали на хибну стежку. Їх чекає довічний осуд, якщо вони не повернуться на дорогу чеснот. Але бог наш милосердний і навіть грішникові дарує, якщо тільки той виявить каяття.
— А комендант Залізний Кулак на стежці чеснот чи ні? — поцікавився хтось у юрбі.
— Наш бог оточує вождів особливою ласкою, — урочисто відповів місіонер.
На цьому розмова й скінчилася. Пастор на прощання подав усім старшим воїнам руку, нам, дітям, подарував трохи цукерок. Вождь Крокуюча Душа подякував йому за відвідини й за те, що він з нами розмовляв.
Коли наступного дня я, як завжди, пішов з батьками в селище, на розі я мало не наткнувся на білого хлопчика, якому два дні тому подарував човника. Хлопчик ішов з матір'ю. Він зараз же впізнав мене. Тепер ми вже знали, що це син жорстокого коменданта Форт-Бентона, майора Уістлера, отож дивилися на хлопця і його матір з ворожою стриманістю. Але хлопчик зрадів, побачивши мене, підійшов, потиснув мені руку і, давши якусь книжку, сказав:
— Це тобі.
Хоч він говорив по-англійськи, я догадався, що означають його слова. Потім, показуючи на себе, хлопчик сказав:
— Фред.
Це було його ім'я. Я пальцем постукав себе в груди і теж відрекомендувався англійською мовою:
— Little Buffalo.
Дядько Гучний Грім навчив мене цих слів, які по-англійськи означали: «Маленький Бізон».
Щоб похвалитися, як я добре знаю англійську мову, я додав:
— Blackfoot (чорноногий). На це білий хлопчик відповів:
— American…
Тут ми обоє замовкли, бо нам забракло тем для дальшої розмови. За хвилину Фред обізвався знову:
— Little Buffalo — my friend.
Я не знав останнього слова, але кивнув на ознаку згоди. Потім дядько мені пояснив, що friend — це друг.
Біла жінка з привабливим обличчям — Фредова мати — подала мені довгий тоненький пакуночок, загорнений в кольоровий папір, і ми попрощалися. Я не тямився від подиву… Як оця гарна жінка могла стати дружиною Залізного Кулака! Мабуть, отакі дивні подружжя часто трапляються серед білих… Тримаючи в одній руці пакуночок, а в другій книжку, яку подарував Фред, я повертався до своїх батьків, гордий, як посол, що привіз славу й дарунки з чужої держави.
Висловлювання думок з допомогою малюнків було нам не чуже. Наші намети були оздоблені різними малюнками, які мали значення для тих, хто вмів їх прочитати. Деякі вславлені воїни записували свої подвиги на березовій корі або на шкурах, вичинених добіла. Тут були яскраві силуети верхівців, бізонів, білих людей, вбитих ворогів, сонця, місяця.
Книжка, яку мені подарував Фред, була англійським букварем. Ніхто з наших, навіть дядько Гучний Грім, не вмів читати, зате ми з цікавістю розглядали гарні ілюстрації. Різні сцени з американського життя, яке було для нас досі глибокою грізною таємницею, раптом розкрилися перед нами в усій яскравості. Якою хвилююче правдивою була для нас кожна сцена в книжці: ось дівчинка в садку біля будинку, ось хлопець трусить яблуню, а поруч з ним собачка й кошеня, що п'є молоко, далі собака на цепу, кімната з чудернацькими меблями, дивовижна будівля з неймовірно високим димарем, потворні машини, кожна більша, ніж десяток людей одразу, залізні мости, колії, страхітно високі будинки над людною вулицею, трамвай на цій вулиці, запряжений кіньми, а перед ним біжить щодуху хлопчик. Цей хлопець, який тікав від коней, наче наближав до нас чужі й далекі речі; через нього оживали й інші малюнки. Індійці з пір'ям на головах, які мчали на конях, остаточно завершували для нас враження від тієї хвилюючої книжки.
Великі дива містила вона в собі, і щоразу, перегортаючи її сторінки, ми відкривали щось нове й цікаве.
Так само незвичайним для нас був тоненький, довгастий пакуночок,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленький Бізон», після закриття браузера.