Читати книгу - "Пригоди Румцайса (на украинском языке)"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Авжеж треба, — тупнув ногою ставовий, немов трамбуючи греблю. — Бо у Волшовечека чисто, а в князівському ставку по верху сама слинота плаває, а по низу — самі водорості.
Коли Манка розповіла про це вдома, вирушив Румцайс до князя. Погукав його у замкове вікно і каже:
— А що це собі пан імператор вигадав? Адже о цій порі грає риба весілля.
— Це його імператорська воля, — відповів князь. — І люди, і риба повинні їй коритися.
— А раки? Раки теж повинні їй коритися? — вигукнув Румцайс. — Ну, це ми ще побачимо!
Та князя вже не було у вікні.
Румцайс повернувся до Ржаголецького лісу, але не в печеру, а до потоку. Опустив руки у воду і збурив її вгору по течії аж до лісового озера. Вмить на зворотній хвилі примчав водяник Волшовечек.
— Спершу трохи підсохни, — мовив Румцайс, бо знав, що підсохлий водяник не такий злий. — А тепер послухай. Пан імператор їде сюди по рибу.
Волшовечек крутонувся, наче в'юн:
— Я не дозволю, щоб будь-хто зіпсував рибам весілля! Хоч би й сам імператор! — затупотів він ніжками. — Не дозволю!
— Якщо я тобі знадоблюся, перекажи через рибку, — сказав Румцайс і пішов до печери.
— Я сам подбаю про своє озеро! — гукнув йому вслід Волшовечек і відплив на плесо, щоб там спокійно розміркувати, що й до чого.
На третій день три години підряд сунула валка по імператорській дорозі. Попереду форейтори на баских конях, за ними — імператорська карета у вигляді човна, щоб було видно: його імператорська величність їде по рибу. Далі везли неводи й підсаки, верші й хватки, різні вудки з волосінню, плетеною і з кінського хвоста, і з шовкової нитки. На всьому стояв імператорський герб, щоб риба це бачила і була слухняна.
Перед замком у Їчині валка спинилася. Сторожа засурмила в сурми, і з дверей викотився червоний килимок.
— Гальт! — суворо промовив імператор, бо подумав, як би в тому килимку не було чогось проти його імператорської величності.
Князь і княгиня вийшли із замку і ступали тільки по бруківці, а не по килиму. Князь хотів привітатися по-французьки, але щось у нього всередині заскочило, і він лише повторював:
— Вотр, вотр, вотр...[27]
— Повотркайте ще трохи, князю, а тоді й мені скажете, — мовив імператор і показав позад себе: — Отамечки обоє сідайте. Та й гайда прямцем до озера.
І помчали вони, як вітер. Майорів на вітрі зелений княгинин кринолін, а у князя тричі зривало з голови перуку.
На озері тим часом було спокійно. Волшовечек сидів на глибині біля затички і, коли риби парами пропливали повз нього, говорив їм:
— Целеброовумтуум!
Це така водяницька приказка для риб'ячих весіль.
Але тут наче вітром принесло високе панство. Карета з імператором трохи не влетіла в озеро. Конюхи і форейтори скакали довкола, як крупа на камені.
Із карети вискочили спершу князь із княгинею. За ними виліз і сам імператор. А далі понесли неводи, підсаки, верші, хватки й вудки. Імператор наказав засурмити в морську мушлю, що він починає ловити рибу в озері, і підступився до рибальського начиння.
Невода він швидко кинув, бо тягти його сам не подужав; з вершею або хваткою треба було лізти у воду; а коли взявся за сачок, накапало йому за вуха.
Князь і княгиня метушилися навколо імператора, але за що хапались, те відразу мусили й облишити. Бо імператор весь час говорив:
— Я сам!
Словом, закинули вони разом аж тридцять вудок в озеро. А імператор ходив від вудки до вудки і смикав за кожну.
Волшовечекові гидко було дивитися, як ці троє псують рибам весілля. Взяв він трьох чорних раків і послав їх у дорогу, наказавши:
— Найбільший — на пана імператора, середульший — на князя, а менший — на княгиню.
Полізли раки, а Волшовечек сидить на дні й прислухається.
Раки попрацювали на совість і на славу.
— Фі!
Це скрикнула княгиня.
— Прокляття!
Це вигукнув князь.
— Крайцбенедек! А бодай вам!
Це вилаявся сам імператор.
Бо кожного боляче вщипнув рак.
За мить Волшовечек почув, як військові сурми засурмили тривогу, й імператор закричав:
— Мене зрадили!
І далі:
— Я покараю зрадників на місці! На чотирьох верхніх ставках наказую шнель-шнель зірвати шлюзи, щоб уся вода ринула на зрадницьке озеро і вщент рознесла цю греблю!
Увесь імператорський почет кинувся до верхніх ставків. А сам пан імператор поїхав до Відня — показати лікарям, у яке місце вщипнув його рак.
На ту пору Румцайс саме студив собі п'яти у струмку. Раптом біля ноги в нього майнула рибка і закричала: — І все це несеться до нашого озера!
Була вона ще маленька і не запам'ятала всього, що сказав їй Волшовечек.
Румцайс мерщій застромив ноги в чоботи, вхопив Манку та Ціпісека, і вони побігли до озера.
На озері справи були вже кепські. Гребля сунулась, ще мить — і розвалиться.
— Підіпріть мені ноги! — крикнув Румцайс Манці й Ціпісекові.
Вони підперли йому ноги, і Румцайс великою своєю румцайсівською силою почав тримати греблю.
Коли вода пробилася поряд, затулила те місце долонею Манка. А коли забризкало ще далі, Ціпісек заткнув щілину мізинцем.
Отак Румцайс урятував греблю. Князю й княгині довелось заплатити господарям за чотири спущені ставки, а панові імператору дати дев'ять дукатів лікарям.
19. Як Румцайс дмухав назустріч завірюсі
Одного разу прихилив Румцайс вухо до землі та й каже:
— Чую я, як од Відня поспішає гонець. Але часу досить. Йому сюди їхати ще сім австрійських миль.
Вирушив Румцайс з дому і зустрів гінця на роздоріжжі. Був то чолов'яга в білому каптані, а саме такі посланці носять таємні доручення його імператорської величності.
— Із чим їдеш? — гукнув йому Румцайс.
А що вигукнув він по-румцайсівському, із гінця таємні доручення так і посипалися.
— Його імператорська величність наказує панові князю, щоб не лаявся тільки по-французьки й по-німецьки. А хай трішки лається і чеською мовою, щоб його за це в Їчині дужче любили.
— І чого тільки немає в голові у його величності! — промовив сам собі Румцайс і відпустив гінця їхати далі.
І от уже третій день ходять по Їчину князівські слуги — скликають людей на ринковий майдан, де пан князь буде лаятися по-чеськи.
Румцайс сказав:
— Аби тільки з цього діла не стало знову якоїсь біди для міста.
Узяв
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Румцайса (на украинском языке)», після закриття браузера.