Читати книгу - "Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]"

Кожен новий шкільний рік приносив Шульцові тягар педагогічних терзань, на які він ніколи не втомлювався скаржитися. Але водночас кожен новий набір, який переступав поріг школи, дозволяв йому відкрити нового здібного учня, потенційного митця, якому варто було б присвячувати час і увагу. Той мистецький патронат, яким Шульц обдаровував своїх обранців, плодоносив іноді, як у випадку Ліберверта, зрілим талантом, коли учень усе своє життя присвячував пластичній творчості, проте інколи залишалася тільки тривала вдячність підопічних і неминуща симпатія, прищеплена майстром і провідником.

Митець-пластик Боґуслав Маршаль не лише зберіг спогади про незвичайного учителя, а й зумів врятувати рисунки Шульца, подаровані йому колись учителем, серед яких міститься ціла серія виконаних професором у техніці олівця невеличких портретів здібного учня. Вибором свого життєвого шляху Маршаль значною мірою завдячує професорові Шульцові, який делікатно, на позір не втручаючись, допомагав йому, підтримуючи найбільш ранній етап кристалізації здібностей учня. І цього разу рисункові сеанси та балачки вдома доповнювали шкільні заняття, готували його до подальшого творчого шляху.

Маршаль був учнем Шульца, починаючи від молодших, аніж Шраєр чи Ліберверт, класів. Шульц навчав його у 1936-1940 роках; Маршаль зустрівся зі своїм новим професором уже в гімназії та ліцеї нового типу після т. зв. реформи Єнджеєвича. У той період малювання було уже факультативним предметом, відтак лише охочі й пластично обдаровані учні брали участь в уроках. Завдяки цьому природному доборові багатолітня вчительська практика Шульца була наче санкціонована і стала принципом навчання. Він не мусив уже вишукувати обраних у масі байдужих і нездібних.

Розв'язання одного з математичних завдань, запропонованих Шульцові колегою, учителем математики, 1935

Відвідуваність впала, проте зросла інтенсивність і плідність роботи з учнями. Вони перетиналися з професорами в школі й поза нею; деякі цікавилися «позашкільною» творчістю Шульца, а також слідами його пластичної діяльності у школі в минулі роки. Боґуслав Маршаль згадує, що на запіллі зали для малювання були складені старі роботи Шульца, які він роками виконував для шкільного вжитку. Там були його декорації до театральних п'єс, які ставив аматорський колектив гімназії, та численні принагідні декорації, пов'язані з річницями й державними святами. Композиції та портрети лідерів держави вивішували на фронтоні будинку гімназії.

На уроках у той період вони найчастіше малювали голови позуючих колег. Шульц робив коригування безпосередньо на рисунках чи накидаючи фрагменти на полях. Бувало, він виконував малюнок сам, а учні громадилися навколо нього, спостерігаючи за процесом малювання. Як пам'ятає досі його учень, Шульц наносив на картон загальний абрис, після чого поступово заповнював його і оживляв подробицями. Він також часто водив своїх здібних учнів на пересувні художні виставки, показував пам'ятки архітектури, скажімо, ґотичну фарну церкву у Дрогобичі, в якій під час реставрації були відкриті фрески.

Шульц запрошував Маршаля до себе, показував свої рисунки, вчив його техніки cliché-verre, якою сам послуговувався, позичав книжки на теми мистецтва. «Часто під час відвідин, — згадує Маршаль, — я заставав його, коли він рисував автопортрети, кілька він мені подарував. Так само, Шульц кілька разів портретував мене, малюючи олівцем, пастеллю «Negro» або вугіллям в олівці».

Після повернення з Парижа в 1938 році Шульц розповідав, між іншим, про сліпучо прекрасні середньовічні вітражі французьких храмів і показував кольорові репродукції їх. Маршаль пише: «Безпосередні зустрічі з Шульцом були для мене вагомим переживанням; я відчував випромінювання його індивідуальності, доброту й делікатність. Розмовляючи, він поглядав ув очі з приязною посмішкою, намагаючись порозумітися зі співрозмовником, траплялося, схиляв голову додолу, крокуючи при цьому туди-сюди і розвиваючи зміст свого висловлювання».

Кімната Шульца, де відбувалися ці розмови й балачки, була скромно обставлена. Окрім книжок, біля вікна стояв письмовий стіл, навпроти — столик і шафка. Біля протилежної стіни була велика кахлева піч, стояв тапчан. Над великим письмовим столом висіла чимала акварель Рафала Мальчевського — похмурий підгірський краєвид; над тапчаном — портрет Шульца, виконаний Віткаци.

Мабуть, тих портретів було більше, бо ми знаємо з фото «реалістичний» портрет, позбавлений фантастичних елементів і сміливішої деформації Віткаци; приятель Шульца Еміль Ґурський натомість згадує портрет, на якому Шульц був зображений у постаті арлекіна, так само пастель Віткевича. Той портрет, який запам'ятав Маршаль, і який оздоблював тоді кімнату Шульца, був інший: «Ракурс портретованого був дивовижний: на постаменті, який переходить у форму штопора, посаджена голова, яку видно трохи згори — вона справляла враження вируючої брили».

Усі ці портрети загинули і — окрім одного — від них не зосталося навіть фото. Той, із головою, посадженою на спіраль, зберігся лише в пам'яті одного з наймолодших Здібних Учнів Бруно Шульца. Маршаль розстався зі своїм учителем у 1940 році, виїхавши до Львова на навчання в Інституті пластичних мистецтв. Його до цього переконував і послідовно заохочував сам Шульц. Під час отих львівських студій Маршаль натрапив на виставці тамтешньої Спілки художників на кілька рисунків Шульца. За його словами, то була «остання зустріч із моїм першим майстром».

Невдовзі після того зникло все і всі, і навіть слід по них перенісся з часом до країни Міфу, прабатьківщини Бруно Шульца.

Генрієта і Якуб

Той твір був із каменю, покликаного запевнити йому довговічність. Бруно сам запроектував своїм батькам надгробки, які ведуть свій родовід із чудової єврейської традиції цвинтарної мацеви, проте, які ж вони інші, аніж решта плит на кіркутах. На старому єврейському цвинтарі в Дрогобичі, на кіркуті, від якого не зосталося й сліду, оті кам'яні надгробки постали після смерті матері Бруно Генрієти (vel Гендель) Шульц із Кугмеркерів. Батько Якуб помер на 16 років раніше, 23 червня 1915 року, о 9 годині ранку, у віці 69 років, і був похований у місці, на якому лише через багато років син встановить ту плиту. Мати, дочка Берля і Малки Елі Кугмеркерів, завершила свій земний шлях 23 квітня 1931 року, а наступного дня була похована поряд із чоловіком. Отоді Шульц розпочав роботу над проектом надгробків батьків. Уже наступного року проект був готовий, і Шульц доручив його виконання дрогобицькому скульпторові Іґнаци Лобосу. Помічником останнього був молоденький тоді Адам Процький, митець-скульптор, який після війни оселився у Варшаві, завдяки йому я відтворив історію тих пам'ятників. Він виконав скульптурні зображення з каменю червоної барви, т. зв. теребовельського піщаника, який видобувають у каменоломнях поблизу Теребовлі.