Читати книгу - "95-16"

— Особливо для вас, пані Гекль, як хазяйки доходного будинку, — сказав Шель.

— Нічого не вдієш, так сталося, — нетерпляче втрутився Джонсон. — Може, на тому світі він щасливіший.

— Може, — відказав журналіст. — Дуже вдячні вам за чай, фрау Гекль. Прокурор Джонсон, певно, відвідає вас з часом…

— О, дуже прошу! — вигукнула жінка, виходячи. — Якщо у вас буде час, пане прокуроре, прошу заглянути.

Коли фрау Гекль вийшла, Шель, — щоб заощадити стрічку, — вимкнув магнітофон. Записана розмова з фрау Гекль давала можливість встановити місце і осіб.

— З якої рації я мав би її відвідувати? — здивувався Джонсон. — Що це за ідея?

— Ах, я сказав це аби щось сказати, — запаливши сигарету, Шель сів на край столу. — Знаєш, Пауль, я все ще не можу збагнути, як це сталося. Мабуть, даремно ми піддалися спалаху нервів. Треба було обговорити справу спокійно. Тієї ночі я оцінював деякі речі надто квапливо, тепер дивлюся на них розсудливіше.

Джонсон не приховував свого здивування.

— Ще півгодини тому я був певен, що ти задумав якийсь підступ. Навіть вжив певних заходів, щоб запобігти можливим несподіванкам.

Шель розсміявся.

— Даремні побоювання. Я вмію міркувати об'єктивно. Подумавши над твоїми словами, дійшов висновку, що в минулих подіях справді не варто далі копатися. — Він підвівся і почав ходити по кімнаті. — Я намагався уявити Леона з твоєї точки зору… Що тут багато говорити — визнаю: ти мав рацію, хоч і не без деяких застережень.

— Яких? — спитав Джонсон. Обличчя у нього прояснилося.

— Я все-таки не згоден, що треба було знищувати Леона. Чому б не вплинути якось на нього, умовити його? — Шель сперся плечима на одвірок, знов увімкнув магнітофон.

— Траубе, як я вже казав, мав намір використати своє відкриття на шкоду моїм інтересам, — мовив Джонсон і, відсунувши чашку, знову сів на ліжко.

— Справді, якби Леон Траубе був живий, то міг би тобі зашкодити, — підтримав Шель.

— Я не знаю, що він міг би зробити. В тому становищі краще було б, щоб він мовчав.

— Ми вже говорили про це. Пробач, я для заспокоєння цікавості хочу спитати тебе ще про одну річ.

— Про що?

— Леон Траубе знав, що його чекає, коли ти прийшов до нього в ту ніч?

Джонсон знизав плечима.

— Може й не знав, що йому загрожує, але, певно, передчував.

— Чому в такому разі не спробував утекти або принаймні покликати на допомогу?

— Чому, чому! Він знав, що за ним стежать, і розумів, що втеча даремна.

— Боявся?

— Звичайно! Припускаю, що в останні хвилини життя він радо перевів би назад стрілки годинника, аби виправити вчинені помилки. Може… Його смерть не була б необхідною, коли б він сказав, де сховав папери.

— Ти не думав, що Леон міг комусь віддати папери?

— Ні. Я знав, що він чекає тебе. Це була, зрештою, одна з причин… його смерті.

— Яка роль Шурікке в цій справі?

— Доктора цікавили документи, йому було байдуже, як я добуду їх.

— Він залишив справу в твоїх руках?

— Звісно, але поводився зухвало. Дав мені зрозуміти, що платить і вимагає. Май на увазі, коли б я здобув ці документи без розголосу, Менке заплатив би мені куди більше.

— Все ще не розумію, навіщо ти вбив і доктора Шурікке.

— Я не сподівався, що ти підеш до нього того ж вечора. Потім, коли втручання властей стало неминучим, я не знав, як він поводитиметься після арешту. Допитом зайнялися б, певна річ, досвідчені криміналісти. Зрештою, сам факт, що він стільки років жив під оком властей, міг кинути на мене тінь підозри. А його смерть припинила всякі шукання.

— Просто ти рятував власну шкуру.

— Можна сказати й так.

— Дуже спритний хід, Пауль.

— Я не міг допустити, щоб ця справа набула розголосу.

— А Лютце знає, що ти… шеф цієї… організації? Чи він догадується, за чиїм наказом було організовано випадок з машиною?

— Навіщо ці питання, Джоне? Адже…

— Знаю, знаю, але вчора все це звучало інакше. Сьогодні ми розмовляємо щиро, відверто.

Джонсон глянув на нього підозріливо.

— Чи не збираєшся описати все у своїй пресі? Там ти міг би дозволити собі це!

— Пауль! Я ж цілком усвідомлюю, що історія надто фантастична, аби хтось міг повірити в неї. Я не маю ніяких доказів для підкріплення своїх звинувачень, приміром, лист Леона, який ти передбачливо спалив разом з паперами, що описували досліди доктора Шурікке. Ти був дуже скрупульозний, Пауль, знищуючи всі докази. Тепер лишається тільки твоє слово проти мого. — Шель непомітно глянув на годинника: стрічка магнітофона крутилася вже п'ятнадцять хвилин. — А навіщо ці пояснення? Я питаю, бо не люблю загадок, які сам не можу відгадати.

Джонсон схвально кивнув головою.

— Запам'ятай: твої слова проти моїх. Пам'ятай також про вчорашню пересторогу, — якщо ти почнеш мутити воду, я звинувачу тебе в намаганні завербувати мене до шпигунської діяльності. Навіть якщо ти надумаєш викрити цю справу після повернення до Польщі, я поясню свою мовчанку нашою давньою дружбою. Матиму, звісно, догану, що своєчасно не доповів про твої пропозиції, але на цьому все закінчиться. Не забувай, що мої звинувачення підтвердять кілька свідків.

— Яких, кажеш, я теж намовляв до шпигунства?

— Які принаймні зроблять те, що я накажу.

— Ще раз визнаю, що ти дуже спритно обдумав весь план дії, — Шель глянув на годинника. — Я мушу готуватися до від'їзду, — додав він. — Вір мені, Пауль, у певному розумінні я заздрю тобі. Я живу на зарплату, ледве зводжу кінці з кінцями, а ти живеш на проценти. Але тепер, знищивши доктора Шурікке, ти, мабуть, втратив одне з головних джерел прибутків?

— Одне з багатьох, — американець підвівся. — Я не відчую цього, є інші.

— А ти не боїшся, що інспектор Грубер може тобі зашкодити?

— Він нічого не знає. Міг зашкодити докторові Менке… Але я знайду спосіб попередити його, що краще тримати язика за зубами.

— А Візнер?

— Службист! — Джонсон іронічно скривився. — Навіть коли б він щось запідозрив, то воліє не наражатися на небезпеку.

— Словом, прокурор Пауль Джонсон з Гроссвізена після двох убивств лишився чистий і матиме змогу й надалі піклуватися — за плату, звісно, — про своїх націстських підопічних.

— Маєш рацію. А на тих, що намагатимуться нам шкодити, завжди знайдемо управу.

— Дуже вдячний тобі, Пауль, за таку щиру розмову… Сьогодні 17 вересня, — кинув Шель байдуже, — отже, через три дні я буду вдома.

— Сьогодні 16 вересня, — виправив Джонсон.

— Справді! П'ятниця, 16 вересня 1960 року. Вітай од мене Кароліну.

— Щасливої дороги, Джоне, — Джонсон