Читати книгу - "Фауст"

Зміни його і стань зі мною побіч.

Мефістофель стає ліворуч од трону.

Гомін у юрбі

Блазень новий… Біда ізнов…

А звідки він?.. Як увійшов?..

Який бридкий!.. А де ж старий?..

Той був гладкий… А цей худий…

Цісар

Вітаю вас, кохані друзі,

Що зблизька й здалека зібрались!

Навколо мене в вірнім крузі

Під щасною зорею ви з'єднались.

Але скажіть, чому, коли

Від нас турботи відлягли,

Коли над все були б ми раді

Потішитись на маскараді, —

Чому нам мучитись на раді?

Ви кажете, не випада інак…

Ну що ж? Як так, нехай і так!

Канцлер

Скажи, яка найвища з всіх чеснот,

Що сяєвом царське чоло вінчає,

Що володар завжди являти має?

То справедливість! Всього, що народ

Бажає, любить, вимагає, просить,

Усього того в цісаря задосить.

Та що з того, що в нім є серця доброта,

І мудрість розуму, й правиці щедрота,

Коли неправда навкруги панує,

Лихеє лихо тут і там лютує?

Поглянь відціль, де твій пишає трон,

На весь свій край — страшний побачиш сон!

Біда біду в тім біднім царстві плодить,

Несправедливість всюди верховодить

І беззаконство стало за закон.

Той краде вівці, той дружину,

Той свічники й хрести з церков,

І злодіям немає впину —

Те споживуть і крадуть знов…

Ідуть до суду потерпілі,

Де сяє в мантії суддя, —

І там злочинці знахабнілі

Законом крутять без пуття;

Співвинуватці їм поможуть

(Скрізь має силу брат чи сват!)

І всю вину на того зложать,

Хто Богу душу винуват.

Весь світ у прірву западеться,

Коли сумління в нас мовчить;

Хіба ж чуття тут розів'ється,

Що справедливості навчить?

Перед хабарником підлесним

Усякий голову схилив;

Суддя ж, що покарать не вмів,

Уже не може бути чесним.

Я фарби згущую? Так ні ж!

Картина в нас іще чорніш.

Пауза.

Тут пильні заходи потрібні,

Бо серед тої ворохібні

Й клейноди цісарські впадуть.

Воєначальник

Тепер ніде нема спокою:

Всі тнуться, б'ються до убою,

Команди й вухом не ведуть;

А міщанин за кріпким муром

І рицар в замку, як в гнізді,

Сидять, мовчать в чеканні хмурім,

Нас залишаючи в біді.

Бунтують наймані солдати,

Що плату несповна дали;

Якби ми їм були не винуваті,

Вони вже б досі всі втекли.

Попробуй їм чогось не дати —

Яриться осяче кубло;

Вони нас мають захищати,

А лиш плюндрують наголо.

Скрізь хазяйнують, все гайнують,

Півцарства зруйнували вже…

Хоч десь-не-десь ще королі панують,

Та їм якось до того байдуже.

Підскарбій

Що до союзників звертаться?

Від них субсидій не діждаться,

І наші труби без води…

А ще ж — хто ласкою твоєю

Заволодів тепер землею?

Скрізь пан новий, куди ти не піди;

Всяк хоче жити незалежно,

Всяк силу он яку забрав;

Нароздавали ми тих прав необережно,

Що аж самі лишилися без прав…

А щодо партій, як не звуться,

На них надія теж мала,

Бо вже без дії зостаються

Й огуда їхня, і хвала,

Принишкли гвельфи й гібеліни,[56]

їх потомила боротьба;

Що їм до іншого руїни?

Усяк лише про себе дба.

До злота двері всі заперто;

Усяк собі згрібає вперто,

А ми біднієм з кожним днем.

Підчаший

Мені теж трудно з ділом зладить;

Щодня ми хочем заощадить —

Щодня все більше видаєм.

До столу треба все настачить,

Кухар нужди ні в чім не бачить:

І сарни, й свині, і бички,

І кури, й гуси, і качки…

Уся та натуральна подать

Порядно з наших дібр надходить,

А от вина недостає…

Колись в льоху бочок-бочок, бувало,

Із винами найкращими стояло,

Тепер його все мало й мало,

А наше панство п'є та й п'є.

Вже й ратуша льохи відкрила,

Та що ті кухви та барила?

На них питців як хмара б'є!

А я все мушу рахувати;

Од мене всі чекають плати;

Лихвар же буде втричі драти

За те, що нині в борг дає…

Б'ємо ми невгодовані ще свині,

Спимо ми на заставленій перині,

їмо ми ніби з'їдений обід…

Цісар

(помовчавши, до Мефістофеля)

І в тебе, блазню, мабуть, є сім бід?

Мефістофель

Ні одної! Я в захваті дивлюся

На блиск двора й напасті не боюся.

Твоя ж бо влада сильна і міцна,

І армія всім ворогам страшна;

А добра воля, й мисль, до дії скора,

І труд повсюдний — то твоя підпора.

Тут місця для побоювань нема;

Таких зірок не перекриє тьма!

Гомін у юрбі

Паливода… Зна, що почім…

А бреше як… Добро таким…

Я знаю вже… Куди він гне…

Проекти нам… Складать почне…

Мефістофель

Скрізь є в чімсь брак,

хоч світ кругом хороший;

Та що кому, а вам бракує грошей.

Хоч долі й не валяються вони,

Та мудрий все дістане й з глибини.

У надрах гір, в підмур'ях під домами

Є золото в монетах і шматками;

А хто його добуде з тих темниць?

Природа й дух, людини творча міць.

Канцлер

Природа й дух противні християнам,

За них горіть невірам окаянним

Доводиться недарма на кострах.

Природа — гріх, а дух — нечиста сила,

Що сумніви потворні породила

Благочестивому на страх.

У нас є інші дві підпори,

Що проти злої непокори

Завжди за цісаря стоять;

Це — духовенство та лицарство,

Що їх уміє вдячне царство

Маєтностями дарувать.

Простолюдці, до лиха звичні,

Буває, опором стають:

То чаклуни все єретичні

Село і місто нам псують.

Ти, певно, з ними накладаєш,

Як блазень, блазнів поважаєш,

Зухвалі жартики пускаєш,

Щоб їх сюди якось втягнуть.

Мефістофель

Що ви учений муж, я пізнаю нараз!

Чого не мацнете — далеко те од вас,

Чого не візьмете — того нема зовсім,

Чого не злічите — числа немає в тім,

Чого не зважите — не важить та вага,

Чого не виб'єте — не варто ні шага.

Цісар

Знов пащекує без угаву блазень…

Навіщо ця великопісна казань?

Обридли вже мені оті «чого»;

В нас золота нема — дістань його!

Мефістофель

Знайду я те, що кожен з вас шука;

Це річ легка і воднораз важка.

Скарби самі нам не дадуться в руки,

Доводиться удатися на штуки,

Зміркуйте