Читати книгу - "Знамення Долі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— З центру всесвіту, — відповів я.
Потім поспішно додав:
— Із Сан-Франциско.
— Я там бувала. А чим ви займаєтеся?
Я придушив раптове бажання сказати, що я чарівник, і замість цього розповів про свою недавно залишену роботу в «Гранд Дизайн».
Вона, як я дізнався в свою чергу, була спочатку манекенницею, потім агентом з продажу у великому універмазі, а тепер управляла невеликим антикварним магазином.
Я кинув погляд на годинник.
Було без чверті одинадцять.
Вона перехопила мій погляд.
— Здається, ми обидва чекали марно, — сказала вона.
— Певно, — погодився я. — Але нам слід дати їм шанс до одинадцяти. Будемо шляхетні.
— Я згодна.
— Ви вже вечеряли?
— Давно.
— Зголодніли?
— Трохи. А ви?
— Теж трохи. Я помітив, що дехто тут вечеряє. Зараз я справлюся.
Я дізнався, що ми можемо отримати сендвічі, і роздобув два, і навіть з салатом.
— Сподіваюся, ваше побачення не повинно було включати пізню вечерю? — запитав я.
— Речі про це не було, і мені все одно, — відповіла вона.
Вона спробувала сендвіч.
Одинадцять годин. Стрілка прийнялася відраховувати хвилини останньої години доби. Я прикінчив сендвіч разом з пивом і повторювати вже не хотів.
— Що ж, принаймні, вечір не пропав даром, — сказала вона.
Я дивився на її вії, тому що мені це було приємно. Косметику вона не вживала, або її не було помітно, але ніякого значення це не мало.
Я вже майже було зібрався простягнути руку і накрити її долоню своєю, як вона знову мене випередила.
— Що ви думали робити сьогодні ввечері? — Запитав я.
— Ну… трохи потанцювати, кілька келихів вина, можливо погуляти при місяці. Всякі такі дурниці.
— У сусідньому залі грає музика. Підемо?
— Так! — Відповіла вона. — Чому б і ні?
Коли ми попрямували до виходу з бару, я почув голос Фіони, що долинув до мене як шепіт.
— Мерлін, якщо ти покинеш зображення на Карті, я втрачу з тобою зв'язок!
— Зачекайте хвилинку, — сказав я.
— Що? — Перепитала Мег.
— Е-е-е… я хотів би спочатку зайти в кімнату для чоловіків.
— Це ідея. Я зроблю те ж саме. Зустрінемося в холі через пару хвилин?
У потрібному мені місці в цей момент нікого не виявилося, але я все-таки зайняв кабінку на випадок, якщо хто-небудь сюди забреде.
Потім я відшукав в колоді Карту Фіони й за секунду зв'язався з нею.
— Послухай, Фі, — почав я, — напевно, сьогодні вже ніхто не з'явиться. Але інша частина вечора, здається, обіцяє бути вельми милою. Чому б мені не провести приємний вечір, раз вже я тут? Тому я дякую тобі за допомогу, а сам я скоро повернуся додому.
— Не знаю… — Сказала вона. — Мені не подобається, що ти йдеш з незнайомою людиною. За таких обставин, можливо, небезпека підстерігає тебе там зовсім поруч.
— Небезпеки немає, — заспокоїв її я. — У мене є спосіб виявляти ворогів. Я знаю, що небезпеки немає. Крім того, я впевнений, що той хлопець, якого я очікував тут зустріти, залишив цю ідею, коли побачив, що я козирнув у Амбер на його очах. Все буде в порядку.
— Мені твоя витівка не подобається, — вперто повторила вона.
— Я вже великий, Фі. Я можу про себе подбати.
— Сподіваюся, — сухо відповіла Фіона. — Виклич мене негайно, якщо виникнуть проблеми.
— Жодних проблем не буде. Ти можеш спокійно лягти подрімати.
— Виклич мене, коли будеш готовий повернутися. Не бійся мене розбудити. Я хочу сама перенести тебе додому.
— Гаразд, згоден. На добраніч.
— Не втрачай обережності.
— Я ніколи її не втрачаю.
— Тоді на добраніч.
Вона перервала контакт.
Кілька хвилин потому ми вже були серед танцюючих, насолоджуючись музикою, кружляючи, торкаючись один одного. У Мег малася сильна тенденція вести. Ну так і біс з ним, нехай мене ведуть! Часом я навіть намагався не втрачати пильності, але тут не було нічого більш небезпечного, ніж гучна музика і раптовий сміх.
Об одинадцятій тридцять ми на всякий випадок зайшли в бар. Там з'явилося кілька нових відвідувачів, але того, хто призначив зустріч Мег, не було, а мені ніхто навіть не кивнув. Ми повернулися туди, де гриміла музика.
Трохи після опівночі, ми знову заглянули туди, але з тим же результатом.
Тоді ми сіли за столик і замовили по останньому келиху.
— Було дуже весело, — сказала вона.
Вона поклала руку на столик так, щоб мені було легко накрити її своєю долонею. Я так і зробив.
— Так, — відповів я. — Було б просто здорово приходити сюди частіше, але я, на жаль, завтра їду.
— І куди ви прямуєте?
— Назад, в центр всесвіту.
— Шкода, — посміхнулася вона. — Вас не підвезти?
— У будб-яку сторону, але тільки туди, куди їдете ви.
Вона знову посміхнулася і стиснула мою руку.
— Добре, — погодилася вона. — Ходімо, я пригощу вас чашечкою кави.
Ми допили наші келихи і попрямували до стоянки, зупиняючись по дорозі кілька разів, щоб поцілуватися.
Я знову спробував не втрачати обережності, але, здається, на стоянці крім нас нікого не було. Її машиною виявився невеликий червоний «Порше» з опущеним конвертованим верхом.
— Ну от… бажаєте вести? — Запитала вона.
— Ні, краще ведіть ви, а я буду стежити, чи не з'явиться вершник без голови.
— Як?
— Я хочу сказати — це прекрасна ніч, а я завжди мріяв про шофера і щоб він виглядав в точності, як ви.
Ми сіли в машину, і вона включила запалювання. Вела вона, звичайно, дуже швидко.
Дороги були пустельні, і почуття підйому охопило мене. Я підняв руку і викликав з Відображення запалену сигару. Після кількох затяжок відкинув сигару, коли ми з гуркотом долали міст. Я закинув голову і розглядав сузір'я, які за вісім років стали для мене знайомими. Я глибоко зітхнув і повільно випустив повітря. Спробував проаналізувати свої почуття і раптом зрозумів, що я щасливий.
Я вже давно нічого подібного не відчував…
Попереду, над краєм верхівок дерев, з'явився відсвіт вогнів, що відбивалося в нічному небі.
За хвилину ми проїхали поворот, і я побачив, що джерелом світла є невеликий житловий комплекс праворуч від нас.
Мег пригальмувала і повернула.
Вона припаркувала свій «Порше» в нумерованій ніші стоянки, і ми пройшли до під'їзду через коридор, утворений живоплотом. Ліфт дуже швидко виніс нас на потрібній поверх, після того, як вона відкрила замок на вхідних дверях під'їзду, а коли ми опинилися в її квартирі, вона і справді приготувала каву, що було для мене дуже речі. Кава була просто чудовою. Ми сиділи поруч і не поспішаючи пили її…
Одна подія слідувала за іншою. Незабаром ми опинилися в спальні, а наш одяг був складений
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знамення Долі», після закриття браузера.