Читати книгу - "Знамення Долі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вона була м'яка і тепла… Ваза в оксамиті… ваза з медом… запах її парфумів…
Через багато часу опісля ми лежали поруч, втомлені настільки, що я не буду підбирати для пояснення цього стану яких-небудь метафор. Я погладив її волосся.
Раптом вона потягнулась, злегка повернула голову і подивилася на мене з-під напівопущених він.
— Я хочу тебе запитати, — сказала вона.
— Питай.
— Як звали твою маму?
Несподівано, я відчув ніби клубок з шипів і колючок прокотився по моєму хребту. Але я хотів знати, куди це веде.
— Дара, — відповів я.
— А батька?
— Корвін.
Вона посміхнулася.
— Я так і думала, але хотіла переконатися.
— А мені тепер можна задавати питання? Чи грає тільки одна людина?
— Можна, але я можу позбавити тебе від такої необхідності. Ти, звичайно, хочеш запитати, чому я задала таке питання.
— Ти потрапила в точку.
— Вибач, — сказала вона, відсуваючи ногу.
— Здогадуюся, що ці імена щось для тебе означають.
— Ти — Мерлін, — сказала вона, — герцог Колвірський, принц Хаосу.
— Чорт мене забирай! — Відповів я. — Схоже, що в цьому Відображенні мене знає кожна собака! У вас тут що, якийсь клуб чи як?
— А хто ще знає? — Раптом швидко запитала вона.
— Один хлопець по імені Люк Рейнард, потім… знав один тип… загиблий на ім'я Ден Мартінес, і ще один небіжчик — Віктор Мелман. А ці імена тобі щось говорять?
— Так. Небезпечний саме Люк Рейнард. Я хотіла попередити тебе про це. Якщо, звичайно, ти насправді виявився б тим, хто мені потрібний.
— У якому сенсі?
— Якби ти опинився тим, ким ти і є — сином Дари.
— Що ж, ось він я, попереджай мене.
— Я тебе вже попередила. Не довіряй йому.
— А що йому потрібно? — Запитав я.
Я всівся, підіткнув під спину подушку, і продовжив.
— Моя колекція марок? Мої чеки для мандрівників? Ти не могла би пояснити мені це зрозуміліше?
— Він кілька разів намагався тебе вбити за останні роки…
— Що? Яким чином?
— У перший раз була присутня вантажівка, яка тебе мало не переїхала. На наступний рік…
— О боги! Ти і справді знаєш! Назви мені дату!
— Природно, кожен раз — тридцяте квітня.
— Але чому? Ти знаєш, чому?
— Ні.
— Чорт забирай! А як ти все це дізналася?
— Я спостерігала, стежила.
— Чому ж ти нічого не робила?
— Я не могла. Я не знала, хто з вас хто.
— Леді, ви мене остаточно заплутали…
«Чорт мене забирай, хто ж ти, врешті-решт, така, і яку у всьому цьому граєш роль?»
— Як і Люк, я не така, якою виглядаю… — Почала вона.
З сусідньої кімнати раптом пролунало гучне дзижчання.
— О, боже! — Вигукнула вона, немов розгорнулася пружина, вилетівши з ліжка.
Я пішов за нею. У передпокої вона натиснула кнопку під маленькими гратами і запитала:
— Так? Хто там?
— Дорога, це я, — почулася відповідь. — Я повернувся на день раніше, подзвони, щоб мене впустили, добре? У мене тут ціла гора пакетів.
— Ой!
Вона відпустила одну кнопку і натиснула іншу, одночасно повернувшись до мене.
— Це чоловік, — сказала вона чомусь майже беззвучно. — Тобі потрібно швидше йти. Будь ласка! По сходах!
— Але ти мені не все розповіла!
— Я розповіла достатньо! Будь ласка, поспіши!
— Гаразд, — кивнув я.
Я бігом повернувся в спальню, натягнув штани і сунув ноги в туфлі.
Білизна та шкарпетки я запхав у кишеню, потім натягнув сорочку.
— Я не задоволений, — заявив я рішуче. — Ти знаєш більше, ніж сказала, і мені теж потрібно це знати.
— І це все, що тобі потрібно? — Посміхнулася вона.
Я швидко поцілував її в щоку.
— Не зовсім. Я повернуся, — сказав я.
— Не треба, — відповіла вона. Все буде зовсім не так… Але ми ще зустрінемося, коли настане потрібний час.
Я попрямував до дверей.
— Але цього мені мало, — сказав я, відкривши двері.
— Інакше не можна.
— Побачимо.
Я метнувся в кінець холу, до дверей над якими було написано «ВИХІД».
Стрибаючи вниз по східцях, я застебнув сорочку, а в самому низу зупинився, щоб натягнути шкарпетки. Я пригладив волосся і відкрив двері в під'їзд.
Нікого. Відмінно.
Я покинув будівлю і попрямував по доріжці. Тут раптом прямо поруч зі мною загальмував чорний «Седан». Я почув дзижчання, опустилося скло, і я побачив червоний відблиск.
— Сідай, Мерлін, — почув я знайомий голос.
— Фіона!
Я відчинив дверцята і ковзнув у машину.
Ми відразу ж рушили з місця.
— Ну, це була вона? — Запитала Фіона.
— Хто вона?
— Той чоловік, який повинен був з тобою зустрітися в барі.
Ця думка не приходила мені в голову, поки вона не висловила її вголос.
— Ти знаєш, — відповів я після тривалої мовчанки, — я думаю, що це вона.
Вона виїхала на дорогу і повела машину в тому напрямку, звідки ми з Мег приїхали раніше.
— І що ж це за гра? — Запитала вона.
— Хотів би я знати… — Зітхнув я.
— Розкажи мені, — сказала Фіона, — і якщо знадобиться відредагувати деякі моменти, не соромся.
— Добре, — погодився я і розповів їй всю історію.
Ще до того, як я закінчив, ми були вже на стоянці клубу.
— Навіщо ми знову тут? — Запитав я.
— Я тут позичила машину. Можливо вона належить другу Білла. Я подумала, що буде дуже мило, якщо ми повернемо її.
— Ти скористалася моєю новою Картою, щоб дістатися до цього бару? — Поцікавився я.
— Так, відразу після того, як ти пішов танцювати. І стежила за тобою приблизно годину, в основному з тераси. Адже я ж тебе просила — не втрачай обережності.
— Вибач. Я втратив розум.
— І, що мене дуже засмутило, тут не подають абсенту. Довелося обійтися холодною Маргеріта.
— Сумно… А потім ти позичила цю машину і послідувала за нами, коли ми покинули бар?
— Так. Я залишалася в машині і підтримувала з тобою периферійний контакт через твою особисту Карту. Якби я відчула небезпеку, то встигла б тебе витягнути.
— Спасибі. А наскільки периферійним був контакт?
— Я не страждаю вуйєризмом, якщо ти це мав на увазі. Отже, ми дісталися до потрібного нам моменту в твоїй розповіді.
— Але це ще далеко не вся історія.
— Залишимо її, — сказала Фіона, — поки. Зараз мене більше хвилює одна річ. У тебе немає випадково фотографії цього хлопця, Люка Рейнарда?
— Здається, є… — Відповів я.
Я дістав гаманець.
— Так, є.
Я витягнув з кишені труси, які заважали мені діставати гаманець.
— Принаймні, ти не носиш довгої білизни, — меланхолійно відмітила моя тітонька.
Нарешті я відкопав у кишені гаманець і розвернув його так, щоб на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знамення Долі», після закриття браузера.