Читати книгу - "Таргани"

найменше. Ясно, що подбало якнайшвидше видалити Мольнеса із країни. Найкращим рішенням був пост надзвичайного й повноважного посла де-небудь за рубежем. Після цього ніхто не зможе обвинуватити прем’єра, що той несправедливо вчинив із відданим йому ветераном партії. Саме тоді вони й вийшли на мене. Ми зробили все оперативно. Мольнеса призначили послом у Бангкок, а преса, зрозуміло, дала йому спокій.

Торхус замовк.

— Святий Боже, — вимовив Харрі.

— Саме так, — відповів Торхус.

— Ви знали, що в його дружини є коханець?

Торхус засміявся.

— Ні. Але закладаюся, що вона просто не могла не мати коханця.

— Чому ж?

— По-перше, тому, що чоловік-гомик напевно дивився на подібні речі крізь пальці. По-друге, сам стиль життя в Міністерстві закордонних справ заохочує позашлюбні зв’язки. Ну, зрозуміло, укладаються й повторні шлюби. Тут, у МЗС, співробітники раз у раз натрапляють у коридорах на свого колишнього чоловіка, коханця або нинішніх сексуальних партнерів. Дипломати сумно відомі своїми шлюбами між близькими родичами, ми, хай йому грець, ще гірші, ніж HPK[23]. — І Торхус знову засміявся.

— Її коханець не з МЗС, — відповів Харрі. — Він норвежець, і тут, у Бангкоку, його вважають місцевим Гекко[24], таким собі неперевершеним брокером. Його звати Єнс Брекке. Спершу я подумав, що в нього зв’язок із дочкою посла, але потім виявилося, що все-таки з Хільде Мольнес. Вони зійшлися відразу після того, як посол із родиною прибув сюди, і, за словами дочки, зустрічі ці відбувалися неодноразово. Там усе дуже серйозно, дочка навіть вважає, що мати рано чи пізно вийде заміж за свого коханця.

— Це новина для мене.

— У всякому разі, у дружини був мотив для вбивства. І в коханця теж.

— Тобто Мольнес заважав їм обом?

— Ні, саме навпаки. За словами дочки, саме Хільде Мольнес усі ці роки не бажала відпускати свого чоловіка. Як тільки він відмовився від своїх політичних амбіцій, я виходжу з того, що самому йому цей шлюб-ширма став не потрібний. А дружина напевно використала дочку як засіб тиску на нього, адже таке часто буває? Ні, гадаю, що мотив насправді набагато корисливіший. Адже сімейство Мольнесів володіє доброю половиною Ерсти.

— Це правда.

— Я попросив Мьоллера перевірити, чи існує заповіт і що саме із сімейних акцій та інших цінних паперів належить Атле Мольнесу.

— Гаразд, це не в моїй компетенції, Холе. Але чи не здається вам, що ви ускладнюєте справу? Може, посла просто заколов якийсь псих?

— Може, і так. Ви нічого не маєте проти, Торхус, якщо цей псих виявиться норвежцем?

— Що ви хочете цим сказати?

— Типові убивці-маніяки не будуть устромляти своїй жертві ніж у спину й потім замітати всі сліди. Їм цього замало. Справжній маніяк обов’язково залишить щось, із чим можна буде потім пограти. У нашому ж випадку немає геть нічого — nada[25]. Повірте, це ретельно сплановане вбивство, вчинене людиною, яка зовсім не збирається грати з поліцією і яка просто хоче, щоб справа була закрита за відсутністю доказів. Але хто знає — може, потрібно бути психом і для того, щоб скоїти таке вбивство, як це. І ці психи, яких я зустрів у Бангкоку, говорять норвезькою.

Розділ 25

Харрі нарешті знайшов вхід між двома стрип-барами на Першій Сой у Патпонгу. Він піднявся сходами і ввійшов у напівтемну кімнату, де на стелі повільно крутився величезний вентилятор. Його лопаті оберталися так низько, що Харрі мимоволі пригнувся; він уже встиг помітити, що дверні прорізи й висота стель у місцевих будинках явно не розраховані на його метр дев’яносто.

Хільде Мольнес сиділа за столиком у глибині ресторану. На ній красувалися сонцезахисні окуляри з метою збереження анонімності, але саме тому всі навколо видивлялися саме на неї.

— Терпіти не можу рисову горілку, — сказала вона, спустошивши чарку. — За винятком «Меконгу». Дозвольте пригостити вас, інспекторе?

Харрі похитав головою. Вона клацнула пальцями, підкликаючи офіціанта, і той налив їй ще чарку.

— Ви мене знаєте, — продовжувала вона. — І ви мене зупините, коли побачите, що мені вже досить. Коли мені досить, ви самі побачите.

І вона хрипко розсміялася.

— Сподіваюся, ви раді, що ми зустрілися саме тут, інспекторе? Удома зараз… трохи сумно. То нащо вам знадобилася моя консультація? — Вона старанно вимовляла слова, як роблять алкоголіки, щоб приховати, що п’яні.

— У готелі «Марадіз» нам щойно підтвердили, що ви і Єнс Брекке регулярно бували там.

— Та невже! — вигукнула Хільде Мольнес. — Нарешті ми зустріли когось, хто вміє працювати. А якщо ви поговорите з тутешнім офіціантом, то він вам теж підтвердить, що ми з паном Брекке зустрічаємося тут регулярно. — Вона немов випльовувала репліки. — Тут затишок, повна анонімність, ніяких норвежців, а крім того, тут готують краще в місті плаа лот. Ви любите страви з вугра, Холе? Морського вугра?

Харрі згадав про людину, яку вони витягли на берег під Дребаком. Труп пролежав у воді кілька днів, і на білому безкровному обличчі застиг вираз дитячого подиву. Хтось об’їв його повіки. Але їхню увагу привернув вугор. Риб’ячий хвіст стирчав із рота потопельника, немов сріблястий хлист. Харрі знову відчув солонуватий смак повітря. Це точно був морський вугор.

— Мій дідусь дуже любив вугрів і харчувався майже тільки ними, — продовжувала вона. — 3 довоєнних часів і до самої смерті. Все ніяк не міг ними наїстися.

— Я одержав відомості щодо заповіту.

— А ви знаєте, чому він так любив вугрів? Ну звичайно ж, ви цього знати не можете. Він був рибалкою, але до війни в Ерсті вугрів звичайно не їли. А знаєте чому?

Він побачив, як на її обличчя набігла тінь страждання, помічена ним ще в саду, при першій зустрічі.

— Фру Мольнес…

— Я запитую, знаєте чи ні?

Харрі похитав головою.

Хільде Мольнес знизила голос, пристукуючи по столу своїм довгим червоним нігтем у такт словам:

— Тієї зими зазнала катастрофи рибальська шхуна: це сталося при повному штилі й усього за декілька сот метрів від берега. Але було так холодно, що жоден із дев’яти рибалок на борту не зміг урятуватися. Нікого з них так і не знайшли. А потім люди почали говорити про те, що у фіорді з’явилася безліч вугрів. Стверджували, що вугор харчується потопельниками, уявляєте? Багато загиблих мали родичів серед жителів Ерсти, і тому торгівля вугром практично припинилася. Люди просто боялися приносити вугрів додому. Так що мій дід вирішив, що буде набагато вигідніше продавати всяку іншу рибу, а самому харчуватися вугром. Він же із Суннмьоре, ви розумієте… — Взявши чарку з таці, вона поставила її перед собою на стіл.