Читати книгу - "Дюна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Вільно, — пробурмотів Герцог, обіпершись на холодний метал балконної огорожі.
Передсвітанкова тиша огорнула пустелю. Лето підвів погляд. Угорі зірки виблискували мерехтливою шаллю на синьо-чорному тлі. Низько над південним небокраєм крізь тонкий пиловий серпанок визирав другий місяць, кидаючи на Герцога недовірливі, цинічні погляди.
Герцог дивився, як місяць спускався за скелі Оборонної Стіни, вкриваючи їх інеєм, а тоді, у раптово згуслій тиші, чоловіка пройняв холод. Він затремтів.
Гнів пройшов крізь нього.
«Це востаннє Харконнени цькують і вистежують мене, полюють за мною, — подумав він. — Вони — купи гною з мізками сільських тюремників! Але я звідси не піду! — а тоді його пройняв легкий сум: — Я маю правити, використовуючи очі та кігті, наче яструб поміж меншими птахами». Його рука несвідомо торкнулася емблеми на мундирі.
На сході ніч спалахнула осяйною сірістю, а тоді зірки потьмяніли в перламутрово-молочних переливах. Довгими дзвінкими рухами загорівся світанок, випалюючи розтрощений горизонт.
Краєвид був настільки прекрасним, що він повністю заволодів увагою Герцога.
«Окремі речі просто змушують полюбити їх», — подумав він.
Лето й уявити не міг, що тут може бути щось настільки ж прекрасне, як цей червоний розбитий небокрай і пурпурово-охрові скелі. Поза межами летовища, де тендітна нічна роса торкнулася життя у квапливих засівках Арракіса, він побачив озерця червоного квіту і фіолетовий ланцюжок між ними… неначе сліди велета.
— Це неймовірний світанок, сір, — мовив охоронець.
— Так і є.
Герцог кивнув, міркуючи: «Можливо, ця планета здатна бути привабливою. Може, вона стане хорошим домом для мого сина».
А тоді він побачив людські постаті, що рухалися поміж полями квітів, обмітаючи їх дивними серпоподібними пристроями — збирачами роси. Вода настільки цінна, що навіть росу потрібно зібрати.
«А ще це місце може бути жахливим», — подумав Герцог.
14
Немає, певно, жахнішого одкровення, ніж мить, коли ти дізнаєшся, що твій батько — жива людина зі звичайної плоті та крові.
Принцеса Ірулан. Збірка речéнь Муад’Діба
Герцог сказав:
— Поле, я зроблю дещо ненависне мені, однак у мене немає вибору.
Він стояв біля портативного вловлювача отрути, який принесли до нарадчої зали на час сніданку. Сенсорні лапи приладу шкутильгали столом, нагадуючи Полові якусь дивну, щойно померлу комаху.
Увагу Герцога прикував краєвид за вікном: летовище й пилюка, що клубочилася в ранковому небі.
Перед Полом стояв проектор із коротким фільмокліпом про фрименські релігійні практики. Кліп скомпонував один із експертів Хавата, і Пола бентежили посилання на себе.
«Магді!»
«Лісан аль-Гайб!»
Він міг заплющити очі й знову пригадати крики юрми. «То ось на що вони сподівалися», — подумав Пол. Іще він згадав, як Превелебна Матір сказала: «Квізац Хадерах». Спомини пробудили в ньому усвідомлення жахливого призначення, затьмарюючи цей дивний світ відчуттям знайомості, яку юнак не міг збагнути.
— Ненависне мені, — повторив Герцог.
— Що ви маєте на увазі, сер?
Лето обернувся й поглянув на сина:
— Харконнени вирішили впіймати мене, змусивши не довіряти твоїй матері. Вони не знають, що я радше перестану довіряти самому собі.
— Я не розумію, сер.
Лето знову визирнув у вікно. Біле сонце легко здійнялося у свій ранковий квадрант. Молочне світло пронизувало нуртування пилових хмар, що розлилися сліпими каньйонами між зубцями Оборонної Стіни.
Повільно стишивши голос, аби здолати гнів, Герцог розказав Полові про таємничу записку.
— Ти так само міг запідозрити й мене, — сказав Пол.
— Вони мають думати, що досягнули успіху, — сказав Герцог. — Вони повинні вважати, що я такий бовдур. Усе має виглядати по-справжньому. Навіть твоя мати не повинна знати, що це все облуда.
— Але, сер! Чому?
— Реакція твоєї матері не повинна бути награною. О, вона має хист до неймовірного лицедійства… але надто багато стоїть на кону. Я сподіваюся, мені вдасться вивести зрадника на чисту воду. Має здаватися, що мене повністю надурили. Доведеться завдати їй болю, аби вона не зазнала ще більших страждань.
— Навіщо ви все це розповідаєте мені, батьку? Що, як я прохоплюся?
— У цьому питанні вони за тобою не стежитимуть, — відповів Герцог. — Ти збережеш секрет. Ти мусиш.
Він пройшов до вікна й продовжив, не обертаючись.
— Якщо раптом зі мною щось трапиться, ти зможеш розказати їй правду, що я ніколи, на жодну мить не сумнівався в ній. Я хотів би, щоб вона це знала.
Пол розпізнав у словах батька думки про смерть і швидко заговорив:
— З вами нічого не трапиться, сер.
— Помовч, сину.
Пол дивився на батькову спину, помічаючи втому, що проходила крізь нахил шиї, лінію плечей і повільність рухів.
— Ви просто втомилися, батьку.
— Так, утомився, — погодився Герцог. — Морально втомився. Напевно, меланхолійне виродження Великих Домів вплинуло й на мене. А колись же ми були такими сильними людьми.
Пол заговорив швидко, з люттю:
— Наш Дім не вироджується!
— Справді?
Герцог обернувся обличчям до сина, продемонструвавши йому темні кола під суворими очима та цинічний вигин губ.
— Мені слід було одружитися з твоєю матір’ю, зробити її моєю Герцогинею. Однак… мій парубоцький статус дає надію деяким Домам, що завдяки їхнім готовим до шлюбу донькам ми станемо союзниками. — Він знизав плечима. — Тож я…
— Мати вже пояснила мені це.
— Ніщо не дає лідерові більшої відданості, ніж атмосфера бравади, — сказав Герцог. — Тож я її й культивую.
— Ти добре керуєш, — заперечив Пол. — Гарно правиш. Люди люблять тебе й охоче підуть за Герцогом Лето.
— У мене одні з найкращих корпусів пропаганди, — Герцог знову повернувся до котловини. — Тут, на Арракісі, в нас більше можливостей, ніж могла уявити собі Імперія. Хоча іноді я думаю, що нам краще було втекти, стати відступниками. Часом я хочу, щоб ми безіменно розтанули серед людей, стали менш вразливими до…
— Батьку!
— Так, я втомився, — сказав Герцог. — Ти знав, що ми використовуємо осад із прянощів як сировинний матеріал і вже збудували власну фабрику з виготовлення фільмоплівок?
— Сер?
— Нам не повинно бракувати плівки, — сказав Герцог. — Як іще ми заповнимо села та міста нашою інформацією? Люди мають знати, як добре я правлю ними. А як вони довідаються, якщо їм про це не розповідати?
— Тобі слід трохи відпочити.
Герцог знову повернув обличчя до сина.
— Арракіс має ще одну перевагу, про яку я майже зовсім забув. Прянощі тут ледве не повсюди. Ти дихаєш ними, ти їси їх — вони майже скрізь. І я виявив, що це дає природний імунітет від більшості поширених отрут, які згадані в «Довіднику асасинів». І необхідність стежити за кожною краплиною води ставить виготовлення їжі — дріжджі, гідропоніку, чемавіт, усе — під суворий контроль. Ми не можемо позбутися більшої частини
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дюна», після закриття браузера.