Читати книгу - "Дюна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Хават похитав головою.
— У нас мало вільних людей, сір.
— Візьми когось із людей Айдаго. І, можливо, хтось із фрименів потішиться мандрівкою за межі планети. Щодо рейду на Ґ’єді Прайм, то ця диверсія має тактичні переваги, Зуфіре.
— Як скажете, мілорде, — Хават відвернувся, і Герцог побачив знервованість у поведінці старого, а тоді подумав: «Певно, він підозрює, що я не довіряю йому. Він має знати, що в мене є особисті повідомлення щодо зрадників. Найкраще — негайно погамувати його страхи».
— Зуфіре, — сказав він, — оскільки ти — один із небагатьох, кому я можу повністю довіряти, є ще одне питання, яке варто обговорити. Ми обидва знаємо, наскільки ретельно маємо стежити, щоб зрадники не просочилися в наші ряди… але в мене є два нових звіти.
Хават повернувся й уважно подивився на Герцога.
І Лето переказав почуте від Пола.
Замість того щоб викликати інтенсивну зосередженість ментата, ці новини тільки посилили знервованість Хавата.
Лето уважно поглянув на старого, а тоді мовив:
— Ти щось приховуєш, давній друже. Я мав запідозрити це, ще коли ти був таким знервованим на нараді. Які ж пекучі новини відомі тобі, що ти їх не міг сказати при всіх?
Укриті плямами від сафо губи Хавата стиснулися в сувору пряму лінію, навколо якої розходилися дрібні зморшки. Складки шкіри старого зовсім не ворухнулися, коли він промовив:
— Мілорде, я не дуже добре знаю, як до цього підступитися.
— Кожен із нас неодноразово закривав собою іншого, Зуфіре, — відказав Герцог. — Ти знаєш, що можеш розмовляти зі мною про будь-що.
Хават і далі дивився на нього, міркуючи: «Ось таким він подобається мені найбільше. Людина честі, яка заслуговує на мою вірність і службу до останнього подиху. Чому ж маю завдавати йому болю?»
— Отже? — наполягав Лето.
Хават стенув плечима.
— Це уривок запису. Ми забрали його в кур’єра Харконненів. Запис мав отримати агент на ім’я Парді. Ми маємо всі підстави вважати, що Парді стояв на чолі харконненівського підпілля. Цей запис може призвести до важких наслідків, а може закінчитися нічим. Його можна інтерпретувати по-різному.
— Що за делікатний зміст мало повідомлення?
— Уривок повідомлення, мілорде. Незавершений. Мінімічний фільм зі стандартною капсулою самознищення. Ми зупинили дію кислоти незадовго до повного видалення, тому лишився тільки цей фрагмент, який, однак, наштовхує на роздуми.
— І?
Хават потер губи:
— Там сказано: «…ето ніколи нічого не запідозрить, і, коли удару Герцогові завдасть люба рука, цього буде достатньо, щоб знищити його». Повідомлення скріплювала особиста печатка Барона. Я перевірив — вона справжня.
— Твоя підозра очевидна, — сказав Герцог ураз схололим голосом.
— Я б радше відрізав власні руки, ніж завдав вам болю, — сказав Хават. — Мілорде, що як…
— Леді Джессіка, — сказав Лето, і відчув, як злість поглинає його. — А ти не міг витягнути з цього Парді більше фактів?
— На жаль, коли ми перехопили кур’єра, Парді вже не було серед живих. А кур’єр, я певен, не знав, що везе.
— Розумію.
Лето похитав головою, міркуючи: «Яка бридка справа. У цьому не може бути ні крихти правди. Я знаю мою жінку».
— Мілорде, якщо…
— Ні! — гарикнув Герцог. — Тут помилка…
— Ми не можемо ігнорувати це, мілорде.
— Вона зі мною шістнадцять років! Було безліч нагод для… Ти ж сам вивчав і школу, й жінку!
Хават із гіркотою відповів:
— Часом факти вислизали від мене.
— Це неможливо, кажу тобі! Харконнени хочуть знищити рід Атрідів — і Пола також. Вони вже раз спробували зробити це. Чи ж може жінка замислити щось проти власного сина?
— Може, вона й не замислила нічого проти сина. А вчорашній замах міг бути лише розумною вигадкою.
— Це не могла бути вигадка.
— Сір, вона не повинна знати про своє походження, але що, як воно їй відоме? Що, як вона була сиротою, родину якої, скажімо, знищили Атріди?
— Тоді вона мала зробити це набагато раніше. Отрута в моєму келисі… стилет уночі. Хто мав кращу нагоду?
— Харконнени прагнуть знищити вас, мілорде. Вони не мають наміру просто вбити. Канлі має цілу градацію відмінностей. Це могла бути шедевральна помста.
Плечі Герцога згорбилися. Він заплющив очі й здався враз дуже втомленим і старим. «Це неможливо, — подумав він. — Ця жінка відкрила мені своє серце».
— Хіба є кращий спосіб знищити мене, ніж змусити засумніватися в жінці, яку я кохаю? — запитав він.
— Я обдумав таку інтерпретацію, — відповів Хават. — І все ж…
Герцог розплющив очі й глянув на Хавата, міркуючи: «Нехай підозрює. Підозри — його сфера, не моя. Може, якщо здаватиметься, ніби я повірив, це змусить ворога втратити пильність».
— Що ти пропонуєш? — прошепотів Герцог.
— Зараз постійне стеження, мілорде. За нею мають спостерігати весь час. Я проконтролюю, щоб це робилося ненав’язливо. Айдаго — найкращий кандидат для такої роботи. Можливо, за тиждень ми зможемо покликати його назад. У загоні Айдаго тренувався юнак — ідеальна заміна для фрименів. Він має хист до дипломатії.
— Але це не має зашкодити нашим стосункам із фрименами.
— Звісно ні, сір.
— А як щодо Пола?
— Можливо, ми могли б попередити лікаря Юе.
Лето повернувся до Хавата спиною.
— Лишаю на твій розсуд.
— Я буду обережним, мілорде.
«Принаймні я розраховую на це», — подумав Лето, а тоді мовив:
— Я піду на прогулянку. Якщо буду тобі потрібен, знайдеш мене десь неподалік. Охоронець може…
— Мілорде, перш ніж підете, вам варто ознайомитися з одним фільмокліпом. Це аналіз релігії фрименів зблизька. Пам’ятаєте, ви просили мене підготувати його.
Герцог спинився і сказав, не повертаючись:
— Це не може зачекати?
— Звісно, мілорде. Ви запитували, що вони тоді кричали. «Магді!» Так вони зверталися до юного пана. Коли вони…
— До Пола?
— Так, мілорде. У них тут є легенда, пророцтво, ніби до них прийде очільник, дитя Бене Ґессерит, що поведе їх до справжньої свободи. Це відповідає звичній месіанській моделі.
— Вони гадають, що Пол — цей… цей…
— Вони лише сподіваються на це, мілорде.
Хават простягнув капсулу з фільмокліпом.
Герцог узяв її і поклав у кишеню.
— Перегляну пізніше.
— Звісно, мілорде.
— А зараз мені потрібен час… подумати.
— Так, мілорде.
Герцог глибоко вдихнув і вийшов за двері. Він повернув праворуч і пішов, склавши руки за спиною. Чоловік майже не зважав на те, де перебуває. Проминав коридори, сходи, балкони, зали… людей, що віталися з ним і відступали вбік.
Коли він повернувся до темної нарадчої зали, то побачив, що Пол заснув на столі, вкрившись плащем охоронця й підклавши рюкзак замість подушки. Герцог тихо пройшов кімнатою на балкон і дивився на летовище. Охоронець у кутку балкона, розпізнавши Герцога
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дюна», після закриття браузера.