Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

– электрические головные шпильки для дам; ц. 15 и 2 р.;

– электрический автоматический учитель. Безошибочный ответ на любой поставленный вопрос из истории, географии, литературы и т. д.; ц. 15 и 25 р.». («Петербургский листок», 31 грудня 1900 р., рубрика «Объявления»).

До речі, про Париж. З усіх країн світу лише Франція на найвищому рівні зустріла 1900-й рік: у Парижі була влаштована Всесвітня виставка 1900 року. Символом виставки стала зустріч нового XX століття.

За сім місяців виставку відвідають більше 50 мільйонів людей – рекорд! Навіть для сьогодення.

Експозиції у 18 тематичних відділах влаштували 35 країн. І виставка тривала з квітня по листопад 1900 року, вона принесла французькій скарбниці 7 мільйонів франків прибутку – ось як треба зустрічати нове століття!

Частиною виставки стали Другі Олімпійські ігри, які тривали цілих п’ять місяців – з травня по жовтень. Це були перші ігри з участю жінок. Змагалися в тринадцяти видах спорту із двадцяти, що були проведені вперше. Участь у паризькій виставці Росії обійшлася у 5 226 895 рублів (трохи менше половини з цієї суми виділив уряд, решта – організатори виставки взяли на себе). До речі, в російській експозиції був алкогольний павільйон, де діяла установка по ректифікації спирту і продавалися сувенірні пляшечки з «русской водкой».

За час роботи виставки Росія отримала 1589 нагород: 212 вищих, 370 золотих медалей, 436 срібних, 347 бронзових і 224 почесних відгуків.

Із повідомлень тогочасної преси:

«На Всемирной выставке 1900 года были впервые представленные публике озвученные фильмы и эскалаторы, a Campbell Soup был награжден золотой медалью (она по сей день изображена на банке супа). Рудольф Дизель представил на суд посетителей выставки дизельный двигатель, работающий на арахисовом масле. Были также представлены многие панорамные картины и новые панорамные техники, такие как синеорама, мареорама и Транссибирская железнодорожная панорама.

В центре внимания во Дворце иллюзий оказался телескоп с диаметром объектива 1,25 м, позволяющий увидеть Луну с расстояния одного метра. Этот телескоп был самым огромным из всех созданных на тот момент. Окуляр телескопа насчитывал 60 м в длину и 1,5 м в диаметре».

У газетах тих часів охоче друкувалися прогнози на кшталт «что век грядущий нам готовит».

Серед них були й оптимістичні: у XX столітті почнеться зоря нового життя.

Боротьба між злом і добром неодмінно – у XX столітті – успішно завершиться, мовляв…

Так, так, перемогою – вирішальною і остаточною! – добра. (Чим би дитина не тішилась, аби не плакала!) І тоді, мовляв, на Землі почнеться ера загального благоденства (у XX столітті!) і всі люди нарешті стануть братами, об’єднаються для спільного культурного життя!

Чекаємо обіцяних прогнозів та віщувань… Хоча… XX століття вже завершилося і зникло, уступивши місце двадцять першому, а віз, як кажуть – з приводу перемоги добра над злом, – і нині там. Можливо, хоч у новому XXI столітті таки настане ера обіцяного нового життя, настане мир та інші, поки що недосяжні для землян блага… Поживемо – побачимо. Якщо вдасться пережити XXI століття. А поки що все те саме, що було й у минулому XX столітті, тільки, даруйте, ще гірше…

А тим часом старезна бабенція Шапокляк з відомого мультфільму і далі, – навіть у наші дні, на початку третього тисячоліття від Різдва Христового! – стверджує своїм чорним беззубим ротом, що, мовляв, хто людям допомагає, той час задарма втрачає. Гарними справами, мовляв, прославитись не можна…

Невже клята – і вічно живуча – карга Шапокляк і у ХХІ столітті все ще має рацію?

Відшуміло, відгуляло – у кого як і в залежності від статків, – новоріччя 1900-те у Москві (та й на «необъятных» просторах Російської імперії), надходило 7 січня, Різдво Христове – одне з найзначніших і найбільших свят на честь народження Ісуса Христа.

У давні часи, коли вшановували культ природи, теж були урочисті свята на честь воскреслих богів – як символ весняного пробудження. Давні єгиптяни відзначали день народження свого бога Осіріса 6 січня, а греки того самого дня – свого бога Діоніса. Ранні християни запровадили свято народження свого бога Ісуса Христа – Різдво Христове, на день пізніше. (У католиків воно відзначається 25 грудня, але це пояснюється різними календарями.)

На Русь Різдво прийшло разом з християнством і стало одним з найурочистіших свят, коли поряд із театралізованим відтворенням євангельських оповідань про чудеса народження Ісуса Христа відзначалися і старослов’янські, ще язичницькі свята коляди, ворожіння, ходіння від хати до хати з піснями і вітаннями, частуванням дітей.

Цього дня суворо заборонялося працювати, робити будь-яку роботу.

Василь Андрійович якось розповідав про це Вірусі, яка, слухаючи його оповідки із захопленням, за звичкою ляскала в долоньки, щиро вірячи у новорічні та різдвяні чудеса.

– От чому на Місяці плями? – запитував батько і сам же відповідав: – Та тому, що брат брата на вила підняв. А чому підняв? Та тому, що він на Різдво Христове працював. Брав вилами сіно в стодолі, а там його брат відпочивав. От він і взяв його на вила разом із сіном. Бог за це його поставив на Місяці людям на пострах – не можна в цей день працювати. Гріх превеликий.

Ще розповідав:

– У нас, слов’ян, новоріччя є чарівним святом, адже в цей день навіть нечиста сила пробуджується і стає небезпечною… А ще на святках завжди присутні душі померлих родичів, яких теж треба умилостивлювати. У новорічну ніч навіть небо відкривається, і тоді у Бога можна попросити що завгодно. Як відзначиш Новий рік, так його і проживеш.

Розповідав про новорічну обрядовість у русичів, що складається з цілої низки зимових свят, обрядів, звичаїв. Недарма ж новорічний вечір називали щедрим, багатим і чарівним. Наприклад, господар підходячи з сокирою до дерева, звертався до нього: «Як уродиш – не зрубаю, як не вродиш – зрубаю!» і стукав обухом сокири по стовбуру, і тоді дерево рясно родило. З ляку, щоб його бува господар не зрубав. Розповідав про новорічні та різдвяні ворожіння в Україні. Дівчата чекали Нового року, аби поворожити про майбутню свою долю і, звичайно ж, про майбутній шлюб. Для цього перекидали чобіток через хату. Якщо з першого разу дівчині вдавалося це зробити, – її незабаром чекало одруження. Кидали взуття і через ворота на вулицю. Куди показував носок – звідти чекай старостів. Інколи зав’язували коневі очі й садовили на нього дівчину: куди поверне кінь, туди дівчина і заміж вийде. А ще рахували кілки в тину, проказуючи: «вдовець – молодець». Якщо останній кілок припадав на слова «молодець» – буде щасливим сімейне