read-books.club » Фентезі » Битва королів 📚 - Українською

Читати книгу - "Битва королів"

153
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Битва королів" автора Джордж Мартін. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 37 38 39 ... 280
Перейти на сторінку:
реакції. Ви мене пробачите?

— Ні,— відтяв Тиріон.— Чорти б вас ухопили! Чорти б її ухопили!

Він знав, що Серсі йому чіпати не можна. Поки що ні, навіть якщо дуже хочеться, а йому не дуже-то й хотілося. Однак було нестерпно сидіти отут і влаштовувати з правосуддя балаган, караючи таких бідолах, як Джанос Слінт і Алар Дім, поки сестра продовжує свої дикунські ігри.

— Затямте на майбутнє: ви розповідатимете мені те, що знаєте, лорде Вейрисе. Все, що знаєте.

У євнуха на вустах майнула хитра посмішка.

— Це забере чимало часу, мій добрий лорде. Бо знаю я багато.

— Але, схоже, замало, щоб урятувати ту дитину.

— На жаль, це так. Був іще один байстрюк, хлопець, він старший. Мені довелося вжити деяких заходів, щоб відіслати його подалі від небезпеки... але, зізнаюся, я й подумати не міг, що оте немовля теж ризикує. Народжена повією незаконна дівчинка, якій ще й року не було! Яку загрозу могла становити вона?

— Це Робертова дитина,— гірко мовив Тиріон.— Схоже, для Серсі цього було досить.

— Так. Страшенно прикро. Я маю винити себе і за немовля, і за матір — зовсім юну дівчину, яка так кохала короля!

— Кохала? — Тиріон не бачив убитої дівчини, але в його уяві її обличчя було схожим водночас і на Шей, і на Тишу.— От не знаю: чи здатна повія по-справжньому кохати? Ні, не відповідайте. Є речі, яких я знати не хочу.

Він улаштував Шей у просторому особняку з каміння й дерева; тут був і колодязь, і стайня, і садок; Тиріон дав їй слуг, щоб дбали про неї, і білого пташка з Літніх островів, щоб вона не сумувала; дав їй шовки, і срібло, і коштовні прикраси, забезпечив їй вартових. Але вона ніяк не могла заспокоїтися. Казала, що хоче більше часу бути з ним — служити йому й допомагати. «Найбільше ти допомагаєш мені тут, у ліжку»,— сказав він їй однієї ночі, після палкого кохання лежачи поряд з нею; голова його покоїлася в неї на грудях, а внизу живота відчувався солодкий біль. Вона нічого не відповіла, тільки глянула на нього. І він в її очах побачив, що не таку відповідь вона хотіла почути.

Зітхнувши, Тиріон знов потягнувся по вино, але, згадавши лорда Джаноса, відсунув карафу.

— Схоже, сестра правду казала про те, як загинув Старк. За це божевілля слід подякувати моєму племіннику.

— Король Джофрі віддав наказ. Джанос Слінт і сер Ілін Пейн поквапилися його виконати, не вагаючись...

— ...так наче очікували цього. Так, у цю калюжу ми вже вступали. Яке безумство!

— Тримаючи міську варту в руках, мілорде, ви зможете бути певні, що його світлість більше не вчинить ніякого... безумства? Звісно, слід зважати й на замкову варту королеви...

— Ви про червоні плащі? — стенув плечима Тиріон.— Вайлар присягав Кичері Кастерлі. Він знає, що я тут від батькового імені. Серсі важко буде використати його людей проти мене... крім того, їх усього сотня. А в мене своїх півтори сотні. І ще шість тисяч золотих плащів, якщо Байвотер саме такий, як ви заявляєте.

— Ось побачите, сер Джейслін хоробрий, чесний, слухняний... і дуже вдячний.

— Цікаво кому? — Тиріон не довіряв Вейрису, хоча цінності його він не заперечував. Вейрис, понад усякий сумнів, знав дуже багато.— Чого це ви так мені допомагаєте, лорде Вейрисе? — запитав він, роздивляючись його ніжні руки, безбороде припудрене обличчя, ледь означену липку посмішку.

— Ви — правиця. Я служу короні, королю й вам.

— Як служили Джону Арину й Едарду Старку?

— Лорду Арину й Едарду Старку я служив, як міг. Їхня передчасна смерть зажурила та вжахнула мене.

— Уявіть, як почуваюсь я. Адже я, швидше за все, наступний.

— О, не думаю,— мовив Вейрис, покрутивши вино в своєму кубку.— Влада — цікава річ, мілорде. Випадково ви не міркували над загадкою, яку я загадав вам у заїзді?

— Раз чи двічі вона зринала в мене в пам’яті,— визнав Тиріон.— Король, жрець, багатій — хто житиме, а хто помре? Кого послухається перекупний меч? Це загадка без розгадки чи, радше, з багатьма розгадками. Все залежатиме від людини, в якої меч.

— А вона при цьому ніхто,— сказав Вейрис.— Не має ні корони, ні золота, ні благословення богів — лише шматок гострої криці.

— Але цей шматок криці — влада над життям і смертю.

— Атож... та якщо насправді нами керують ті, в кого мечі, навіщо вдавати, що владу тримають королі? Навіщо дужому чоловікові з мечем підкорятися такому хлопчаку-королю, як Джофрі, чи його отупілому від пияцтва батькові?

— Бо хлопчаки-королі й отупілі пияки можуть гукнути інших дужих чоловіків з мечами в руках.

— Тоді влада в руках цих інших дужих чоловіків з мечами. Чи ні? Звідки у них мечі? Кому вони підкоряються? — посміхнувся Вейрис.— Дехто каже, що знання — це влада. Дехто каже, що владу дарують боги. А ще дехто — що влада в законі. Однак того дня на сходах Бейлорового септу і наш благочестивий верховний септон, і наша законна королева-регентша, і ваш так-добре-обізнаний покірний слуга були безсилі, як бондар чи чоботар у юрмі. Хто, ви гадаєте, насправді убив Едарда Старка? Джофрі, який віддав наказ? Сер Ілін Пейн, який здійняв меч? Чи... хтось інший?

Тиріон схилив голову набік.

— То ви збиралися розкрити мені відгадку — чи хотіли, щоб у мене голова тільки дужче розболілася?

— Що ж, гаразд,— усміхнувся Вейрис.— Владу має той, хто її має на думку людей. Не більше й не менше.

— Отож влада — це балаганні трюки?

— Тінь на стіні,— пробурмотів Вейрис,— але тінь, здатна вбити. Часто зовсім маленька людина може відкидати дуже довгу тінь.

— Лорде Вейрисе,— усміхнувся Тиріон,— ви починаєте мені на диво подобатися. Я ще й досі подумую вас убити, але ваша смерть мене засмутить.

— Вважатиму це за високу похвалу.

— Хто ви, Вейрисе? — Тиріон і справді хотів би це знати.— Кажуть, ви павук.

— Шпигунів та інформаторів ніхто не любить, мілорде. Але я — відданий слуга корони.

— І євнух. Про це теж не слід забувати.

— Я про це рідко забуваю.

— Мене люди кличуть недоростком, але я вважаю, що боги до мене були ласкавіші. Я коротун, ноги в мене криві, і жінки не кидають на мене жагучих поглядів... але

1 ... 37 38 39 ... 280
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Битва королів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Битва королів"