Читати книгу - "Планета Pixar"

— Якщо ви зрозумієте цей напис, то збагнете Голлівуд.

Я почувався заскоченим зненацька — фраза здавалася настільки цинічною. Тож я запитав у Скіпа, що вона означає.

— Вам слід зрозуміти, — сказав Скіп, — що в Голлівуді існують правила, які завдадуть вам шкоди, коли ви їх порушите. Якщо ви даватимете занадто багато, занадто швидко, то врешті-решт віддасте значно більше. Може, звучить суперечливо, але майте це на увазі.

Нам не знадобилося багато часу, щоб зрозуміти, чому Скіп Бріттенгем був голлівудським супер-юристом. І зовсім не з тих причин, що він володів ранчо для рибалки і власним літаком, щоб туди дістатися. Скіп поєднував глибокі знання права й особливостей індустрії розваг із приязню та шармом, що давали йому змогу триматися на короткій нозі з управлінцями й знаменитостями, інтереси яких він представляв. Він був здатен легко переміщатися від вирішення серйозних бізнес-питань до мистецьких потреб і винятковості своїх клієнтів. Невдовзі після початку нашого спілкування стало зрозуміло, що Pixar загалом і я особисто маємо чому повчитися у Скіпа.

Під час першої зустрічі я запитав у нього:

— Що допомагає зіркам піднятися на вершину Голлівуду?

— Люди зазвичай упевнені, що для цього потрібне шалене везіння, — відповів він. — Але я так не думаю. Ви були б вражені, якби знали, наскільки тямущі топові знаменитості — вони знають, що до чого не лише у мистецтві, а й у бізнесі. Вони невипадково опинилися там, де є. Усі вони дуже, дуже гострі на розум.

Ми зі Стівом погодилися, що Скіп став би чудовим членом ради директорів. Стів попросив мене обережно вивідати, чи міг би він зацікавитися такою пропозицією. Відповідь була — не зацікавлений. Скіп рідко засідав у директоратах — якщо взагалі приставав на це. Я запитав, чи можна було б обговорити з ним це питання. Нас з’єднали для телефонної розмови: я розмовляв зі Скіпом зі свого кабінету в Pixar. Точніше не розмовляв — а благав погодитися.

— Скіпе, — почав я, — я знаю, що ти не часто погоджуєшся бути членом ради директорів. Це забирає час. Доводиться їздити на зустрічі директоратів. До того ж, це далеко не основне для юридичної практики. Але зараз ідеться про інше. Ми аж ніяк не стандартна голлівудська компанія. Ми з’явилися на світ у Кремнієвій долині. І намагаємося створити гібрид — компанію, яка однаково належить і до Голлівуду, і до Кремнієвої долини, поєднує мистецтво оповіді й технологічність, щоб втілити те, чого ніхто не робив десятиліттями. Ти справді можеш нам допомогти.

— Я все розумію, — сказав Скіп, — але за минулі роки я погоджувався бути членом ради директорів усе меншої і меншої кількості компаній… Я і далі буду надавати поради Pixar як ваш юрист. А ось входити до директорату — то для мене завелика морока. Крім того, ви у Північній Каліфорнії, надто далеко звідси.

Скіп був останньою можливістю для Pixar отримати справді потрібного нам члена ради директорів із Голлівуду. Проте Скіпа відлякували не ризики, що супроводжували піксарівську діяльність, а лише незручності. Я мусив спробувати ще раз.

— Скіпе, — умовляв я, — робота з тобою як із юристом — це фантастично, проте нам потрібно більше. Як член ради директорів ти зробиш безцінний внесок у майбутнє компанії і майбутнє Стіва. Ми прагнемо стати першою компанію, яка за цілих два покоління спроможеться змінити світ повнометражних мультфільмів. Стів справді хоче працювати з тобою. Нам потрібна твоя допомога. Якщо у нас все вийде, ти лишишся у компанії — і це буде просто неймовірно. Якщо ж ні, ти просто залишиш раду директорів — і нічого не втратиш. Я зроблю все, що в моїх силах, щоб посада завдавала тобі якомога менше клопоту.

— Давай я все обдумаю, — сказав Скіп.

Через два дні Скіп зателефонував Стіву й повідомив, що він із радістю приєднається до ради директорів Pixar.

Не знаю, що примусило його змінити свою думку. Можливо, мій розпач. А може, він побачив у Pixar ту можливість, частиною якої захотів стати. Або ж його заінтригувала ідея працювати разом зі Стівом Джобсом, адже вони дуже гарно знайшли спільну мову. У будь-якому разі — Скіп погодився.

Один бал на нашу користь.

Це все, чого я зміг добитися, підштовхуючи Стіва до ухвалення рішення про членів ради директорів, яких він сам не знав досить добре. Стів закинув ідею запитати у Джо Граціано, який працював CFO в Apple за його часів, чи погодиться той приєднатися. Стів хотів, щоб я з ним зустрівся. Джо приїхав до офісу Pixar. Там я провів йому екскурсію, ми побалакали про піксарівський бізнес. Джо мені відразу ж сподобався. Він був привітний, дружний, дуже розумний, а ще обожнював автомобілі для перегонів — захоплива тема для обговорення. Йому не знадобилося багато часу, щоб зрозуміти, з чим може зіштовхнутися Pixar. На щастя, Джо був на тій сходинці кар’єри, коли йому подобалося мати справу з ризикованими стартапами. Він не вимагав від Pixar упевненості. Було схоже, що в його особі ми здобудемо вірного й надійного помічника.

Отже, разом зі Стівом у нас було вже троє членів ради директорів. Треба було знайти ще одного чи двох. Як на мене, була тільки одна людина, яку я справді хотів би бачити у піксарівському директораті, — Ларрі Сонсіні.

Ларрі не лише роками був близьким другом і радником Стіва, його знали як першокласного члена ради директорів. Я не міг собі уявити нікого кращого, хто був здатен вести нас крізь нетрі просування на публічний продаж акцій і надалі. Він відповідав усім Стівовим критеріям. Тож Стів подзвонив йому з пропозицією. Ларрі погодився.

Тепер у нас було четверо: Стів Джобс, Скіп Бріттенгем, Джо Граціано й Ларрі Сонсіні. Команда підібралася чудова. Усі члени ради директорів були впливовими гравцями у своїх галузях, вони надавали Pixar саме тієї авторитетності, якої ми так потребували. Втім, чотири особи — це дуже невеликий директорат. Я непокоївся, чи не слід нам запросити ще когось, але Стів не хотів розширяти раду далі. Тож я поцікавився в Ларрі, чи достатньо чотирьох членів ради директорів.

— Так, — відповів він. — Запросите ще когось згодом, коли будете до цього готові.

Отже, ми отримали раду директорів. Тепер можна було всерйоз братися до вивчення перспектив IPO.

Усі дороги,