Читати книгу - "Століття"

Осіла вона в будинку

з численними телефонами?

У неї думки потайні,

а заміри незбагненні?

Хто вона?

ТРОЄ АГІТАТОРІВ:

Ми — це вона.

Ти, і я, і ми — всі вкупі.

Той самий піджак, що в тебе,

Зодягає вона, товаришу,

І думає твоїми думками.

Де я мешкаю, там будинок її, де

 Знемагаєш, там вона бореться.

Покажи нам той шлях,

що мусимо ним іти, і ми

За тобою підемо, втім,

Не йди без нас

оцим шляхом прямим,

Без нас — бо він

 З усіх найхирніший.

Не розминайся з нами!

Ми помилитись можемо,

а твоя може бути правда,

І все-таки

Не розминайся з нами!

Короткий шлях є ліпший за довгий,

Ніхто й не перечить,

Проте, коли хтось його знає один,

Неспроможний повести інших,

 Нащо нам його мудрість?

Будь у нас мудрим!

Не розминайся з нами![87]

ЮНИЙ ТОВАРИШ:

Правда за мною, і я не поступлюся.

Обидва моїх ока бачать,

що злидні не забаряться.

КОНТРОЛЬНИЙ ХОР:

Хвала партії.

Один має двоє очей

Партія має тисячу.

Партія бачить сім держав

Один бачить лише місто.

Одному відведено певний час

У партії — багато годин.

Одного можна знищити

 Але партія незнищенна

 Бо вона — в авангарді маси

 І веде боротьбу

Методами класиків,

що черпали знання

із самої дійсності.[88]

З формального погляду, вся сцена побудована на займенниках (ти, я, ми...). Така особливість привернула увагу видатного лінгвіста й критика Якобсона, який присвятив грі займенників у «Постанові» чудову статтю[89]. Стаття Якобсона підтверджує, що тільки-но мова заходить про творчу діяльність, реальне передається лише в підстановці «ми» на місце «я». Надзвичайно лаконічна формула Брехта: «партія — це ми».

Припис