Читати книгу - "Пустота, Напрієнко Андрій"

Герман завмер, прислухаючись до гулу труб, що вібрували в стінах станції. Лампи над головою тьмяно блимали, кидаючи тіні на закривавлених полонених і бійців Альфи. Напруга в повітрі гуділа, ніби перед вибухом. Він глянув на Максима, його очі блиснули холодною впевненістю.

— Слухай, — шепнув він, — якщо був запит про допомогу для Альфи, ми можемо видати себе за Дельту. Сказати, що прийшли їх підстрахувати.

Максим примружився, його пальці стиснули автомат. План звучав божевільно, але в очах полонених — шестеро живих, один мертвий — він бачив відчай, який різав його, як ніж. Часу не було.

— Це ризик, — тихо відповів він, голос тремтів від напруги. — Одне не те слово — і нас поріжуть. Може, краще одразу валити їх?

Герман похитав головою, його тон був твердим, як бетон.

— Ні. Розіграємо сцену. Я поведу, ти підтримуєш. Вони розгублені — труби, допит, хаос. Довіряй мені, Макс, це спрацює.

Максим зітхнув, його цинізм спалахнув на мить.

— Твій театр нас угробить, — буркнув він, але кивнув. — Гаразд, веди. Тільки без дурниць.

Їхні серця гупали в унісон, коли вони ступили з тіні, чоботи тихо скрипнули по склу від розбитих ламп. Повітря стало густим, труби загуділи сильніше, ніби станція стогнала під невидимим тиском. Бійці Альфи — шестеро в пісочній формі, протигази блищали в напівтемряві — різко обернулись, наставивши автомати.

— Гей! — гримнув Герман, його голос пронизав тишу, грубий і загрозливий. — Група Альфа, чому не доповідаєте?

Високий боєць, кремезний, із пістолетом у руці, ступив уперед, його погляд свердлив Германа крізь лінзи маски.

— Ми розбираємось! — гаркнув він, кивнувши на полонених, що скорчились на підлозі. — Ці виродки знають, де Цитадель, але мовчать. А ви хто, в біса?

Герман не зволікав, його постава випромінювала впевненість.

— Група Дельта, — відрізав він. — Прийшли вам допомогти, як було сказано.

Максим додав, тримаючи голос рівним, хоч серце калатало:

— Бачили, як ви тут возитесь. Вирішили підстрахувати.

Бійці перезирнулись, їхні рухи стали напруженими. Кремезний підійшов ближче, його автомат злегка здригнувся в руках.

— Дельта, кажеш? — прогудів він, оглядаючи їхній пошарпаний одяг. — Ти більше схожий на сміттяра, ніж на нашого. Де форма, спорядження?

Герман не розгубився, його губи скривились у легкій усмішці — холодній, але правдоподібній.

— У каналізацію провалився, коли йшли на точку, — відповів він, ніби це дрібниця. — Ледве вибрався. Форма смердить так, що мутанти за кілометр чують, довелось скинути.

Один із бійців хмикнув, але кремезний не відводив погляду, його рука стиснула зброю міцніше.

— Хм… А спорядження де? — наполягав він, голос сочился підозрою.

— Залишилось там, де тварюки нас ледь не порвали, — кинув Максим, його тон був різким, але спокійним. — Ми тут, щоб допомогти, а не базікати.

Труби загуділи голосніше, низький гул прокотився станцією, одна лампа тріснула, скалки бризнули на бетон. Бійці здригнулись, їхні погляди метнулись до стелі. Кремезний ступив ще ближче, наставивши автомат на Германа.

— Якщо ти з Дельти, назви код підтвердження, — гаркнув він, його голос тремтів від напруги.

Герман завмер на мить, але його очі не видали хвилювання. Повітря стало важким, ніби самі стіни стискались навколо них.

— Код? — повторив він, знизавши плечима. — Коли по тобі стріляють і ти повзеш через лайно, не до кодів. Ми прийшли, як наказано. Хочеш стріляти — стріляй, але тоді пояснюй, чому Альфа лишилась без підмоги.

Максим стиснув автомат, його пальці побіліли. Полонені тихо застогнали, одна з жінок підняла заплакане обличчя, і її погляд зустрівся з його. Він стиснув зуби — ще один постріл, і він не витримає.

Бійці перезирнулись, кремезний насупився, його автомат опустився на дюйм.

— Дуже зручно, — пробурмотів він, але вагався. Той, що стояв біля полонених, шепнув щось йому на вухо. Кремезний кивнув, його голос став холоднішим:

— Гаразд, чорт із вами. Допомагайте, але тримайтесь на очах.

Напруга повільно спадала, гул труб стихав, ніби станція видихнула. Герман глянув на Максима, його очі блиснули — план спрацював. Максим видихнув, його плечі розслабились, але в цей момент рація на грудях кремезного затріщала, і хрипкий голос розірвав тишу:

— Усім групам! Група Дельта і Група Омега мертві! Бути насторожі!

Станція завмерла. Слова впали, як камінь у криницю, відлуння загуділо в тунелі. Бійці в пісочній формі — різко обернулись до Германа й Максима, їхні протигази блиснули в тьмяному світлі ламп, що ледве світили над головою. Тиша стиснула горло, секунди розтягнулись, ніби бетон стін готовий був обвалитись.

Кремезний боєць повільно підняв автомат, його пальці стиснули зброю. Інші потягнулись до автоматів, рухи напружені, як перед ударом. Труби загуділи низьким, зловісним звуком, одна лампа тріснула, скалки бризнули на бетон. Повітря стало важким, ніби сам простір стискав їх. Герман і Максим завмерли, руки на зброї — один хибний рух, і куля в грудях.