Читати книгу - "В іншому світі без благословіння богів: шлях до величі, Sunley"

Минуло ще два місяці. Академія не стояла на місці, і разом із нею змінювалися її учні. Дарк, зосереджено працюючи над собою, впевнено пройшов шлях до рангу Маг в алхімії. Його контроль над стихією води й вогню виріс настільки, що він досяг рівня Посвяченого в обох напрямках. Повітря підкорялося йому ще погано, але основи він уже опанував, і це відкривало двері для комбінацій, які досі здавались недосяжними.

Ліанна не відставала. Її шлях був стабільний і впертий, як і вона сама. Її чотири дисципліни — Руни, Магія світла, води та повітря — тепер уже були на рівні Мага. Її нові можливості робили її грізною навіть без зброї в руках.

Ерріс, хоч і повільніше, все ж здолала свій бар’єр — Маг в алхімії. Вона часто сумнівалася, нервувала перед кожним викликом, але кожен раз вставала і продовжувала йти. В її погляді з’явилась нова твердість, а в рухах — впевненість, якої раніше не було.

Попереду — наступний етап. Академія вже не виглядала недосяжною фортецею знань. Вона ставала полем справжньої боротьби — за силу, за визнання, за своє місце у світі.

Під час чергового вечірнього тренування повітря над майданчиком було наповнене легким гулом — наслідком невдалих спроб Дарка оволодіти магією повітря. Ліанна сиділа на дерев’яній лавці збоку, уважно спостерігаючи, як він зосереджено концентрується, витягає руку вперед… і знову — вибух повітря. Короткий, різкий хлопок, і Дарк відступає на крок назад, струснувши долонею. Пальці тремтять від удару.

— Досить, — різко сказала Ліанна, підвівшись. — Ще трохи — і в тебе не залишиться рук, щоб тримати меч.

— Не виходить… — засмучено підсумував Дарк.

— Твоє повітря не виривається — таке відчуття що ти намагаєшся зробити з повітря Водяну кулю. Зробимо перерву. Спаринг.

Вона вже стояла на арені, скинувши легку мантію, залишивши тільки зручний одяг для бою. Її рука тягнулася до рапіри — погляд блищав цікавістю.

— Добре, — Дарк усміхнувся, — тим паче я хотів перевірити новий прийом.

— О, цікаво. Тоді подивимось, чим ти мене здивуєш цього разу.

Він ступив на арену. Навіть попри втому, м’язи його були напружені — як у хижака перед стрибком. Небо над головою починало темнішати, і перші зірки виходили на нічне чергування. Легка прохолода тільки додавала напруги — в повітрі зависла тиша, яка передувала вибуху дії.

Від ледь відчутного напруження атмосфери в повітрі зависла тривожна тиша. Ліанна не чекала запрошення — витягнула рапіру та з граційним рухом встала в бойову стійку.

— Хуртовина! — вимовила вона, і враз із її долонь вихопився вихор холоду, що обертався в повітрі мов скажена танцівниця. Повітря навколо почало замерзати, ріжучи простір колючими іскрами льоду.

«Якщо це знову магія води…» — майнула думка в її голові. — …то бій закінчиться ще до початку.

Але Дарк не відповів звичною обороною. Замість цього — ривок вперед і гучне:

— Вогняний щит!

Полум’я вибухнуло навколо нього, огорнувши тіло завісою вогню. Він мчав просто через хуртовину. Ліанна злегка розгубилась — така лобова атака була божевіллям.

«Я просто зупиню його рапірою…»

Але за кроки до неї Дарк раптово зупинився. Вогонь погас, і з його долонь почав розтікатися щільний сивий туман.

— Густий туман!

Туман лився, як вода, розповзаючись над землею, заливаючи арену. Вітер не розганяв його — магія повітря не могла зрушити те, що народилось з комбінації води та полум’я.

— Увʼязнення в лід! — голос Ліанни прорізав сивий морок.

Під ногами Дарка земля враз покрилась кригою. Він захитався — крига зімкнулась на його черевиках, скувавши тіло до щиколоток.

Та вогонь у відповідь знову розірвав повітря:

— Вогняний плащ!

Крижана пастка тріснула. Дарк вихором зник у тумані — і наступної миті вже стояв позаду Ліанни. Вона навіть не встигла повернутись — лезо його меча холодно торкнулось її шиї.

— Нарешті… перемога, — видихнув Дарк.

— Поздоровляю, — відповіла вона, посміхнувшись, навіть не обертаючись.

У ту ж мить — дзвін. Меч Дарка випав з його рук. Обернувшись, вона побачила його на коліні. Обличчя — бліде, дихання збите. Однією рукою він сперся об землю, другою — дістав флакон зілля з кишені та з посмішкою на вустах випив.

— “Увʼязнення в лід”? Справді? — хрипко пробурмотів він. — Чому кожного разу, як я придумую щось круте — у тебе вже є магія, яка все ламає?

Вони обоє розсміялися.

— Бо ти надто передбачуваний, — пожартувала Ліанна, подаючи йому руку.

Він ухопився за неї, встав — трохи похитуючись — і разом вони пішли до лавки, залишаючи позаду поле, що ще парувало після зіткнення льоду і полум’я.

На лавці їх вже чекала Ерріс, захоплено спостерігаючи за боєм.

– Бачу, мої уроки не минають марно. Твоя магія вогню стає дедалі сильнішою. До мого рівня тобі ще далеко, звісно, але я вірю в свого учня.

Вона всміхнулась і легенько штовхнула його плечем.

– Треба й мені трохи піднатиснути, а то так недовго й дати тобі себе наздогнати.