Читати книгу - "В іншому світі без благословіння богів: шлях до величі, Sunley"

Нарешті він озвався:

— Важко повірити, що це робота Новачка. Якість зілля — без перебільшення — відповідає рівню Мага. Він узяв флакон із зіллям мани.

— Але найбільше мене вразила твоя мана-панацея. Пропорції майже ідеальні. Це точно посилене зілля, а не середнє. Зазвичай для цього додають допоміжні компоненти. Скажи мені, як ти вибрав серцевину слизу?

— Я обрав ту, яка була найнасиченішою маною, — просто відповів Дарк.  

Старий на мить задумався, а потім кивнув з повагою:

— То ти вже навчився розрізняти їх без приладів… Що ж, у таких темпах за чотири місяці можеш стати Адептом алхімії. Не підведи. Я буду стежити за твоїми успіхами.

Вийшовши з кабінету, Дарк одразу помітив Ерріс — вона буквально сяяла від радості. Побачивши його, вона в захваті вигукнула:

— Я здала!

Не стримуючи емоцій, вона підскочила до нього і повисла на його шиї в обіймах. Дарк ледь не втратив рівновагу — стільки енергії було в цьому стрибку.

— Якби не ти, я б досі залишалась Новачком у алхімії, — сказала вона йому на вухо, все ще не відпускаючи. — Може, з такими темпами поруч із тобою я й справді колись закінчу академію.

Дарк зніяковіло посміхнувся, але в глибині душі відчув приємне тепло. Йому подобалося чути такі слова від Ерріс — особливо від неї.

***

Коли нарешті завершилась напружена неділя екзаменів, Дарк згорав від мотивації і нетерпіння — його щоденні, самотні тренуваннях з мечем припинились. Ліанна, яка здала останні екзамени, нарешті звільнилася. І, звісно ж, усі склала успішно — Дарк у цьому навіть не сумнівався.

— Ну що ж, Дарк, — промовила вона, з’явившись на тренувальному подвір’ї, — думаю, настав час подивитись, чого ти навчився за ці два місяці. Діставай меч і готуйся до бою.

Її голос звучав впевнено й спокійно, як у досвідченого наставника. Але Дарк бачив блиск в її очах — це був не лише виклик учневі. Вона прагнула показати свої нові вміння, і, можливо, отримати трохи задоволення від поєдинку. Її рухи видавали не лише рішучість, а й азарт.

Бій розпочався стрімко. Щойно Дарк зайняв бойову стійку, Ліанна вже зірвалась з місця, активувавши «Ривок» — її силует розмитим спалахом прослизнув уперед. Вона враз опинилась перед ним і завдала блискавичного випаду рапірою.

«Камʼяна шкіра»! — Дарк стискає кулак, і його передпліччя вкривається сірою магічною корою. Лезо ковзає по загартованій шкірі зі скреготом. Він миттєво відповідає замахом меча, вивільняючи в повітря різкий дуговий удар.

Ліанна гнучко ковзає вниз, проходячи під мечем, майже торкаючись підлоги. Потім — серія швидких, майже невловимих атак. Її рапіра блимає сріблом — “цвіньк-цвіньк-цвіньк!” — кожен удар змушує Дарка відступати, його клинок скрегоче в спробах перехопити ритм.

— «Штормові удари»! — Ліанна різко змахнула рукою, і її наступ став ще шаленішим — удари сипалися, наче блискавки в бурі.

«Кам’яна шкіра» вдруге активується. Дарк схрещує руки, блокуючи шквал. Потім, зробивши крок уперед, схоплює Ліанну за талію і з силою перекидає її через себе.

Та в повітрі вона встигає прошепотіти «Повітряна подушка», і невидима подушка зупиняє її падіння за мить до зіткнення з землею. Вона пружинно відскакує назад — і не втрачаючи часу кидає нове закляття:

— «Хуртовина»!

З її долоні виривається шквал крижаних вітрів і голчастого снігу. Дарк інстинктивно створює «Водяний щит», але той моментально замерзає — і вибухає на сотні уламків, які летять в усі боки. Хмара крижинок вкриває арену.

Ліанна кидається вперед, пронизуючи замерзший щит рапірою — але Дарк зник. Зненацька він виникає збоку, завдаючи удару знизу, цілком змінюючи вектор атаки.

«Легкий крок» — Ліанна майже танцювальним рухом відскакує назад, одразу контратакуючи. Дарк ледве встигає виставити меч — метал дзвенить об метал.

Його мана закінчилась. Він важко дихає, руки вже втомились від навантаження. Ще кілька зіткнень клинків — і Ліанна, скориставшись моментом, різким ударом ноги в груди збиває Дарка з ніг. Він падає, захеканий, і холодна сталь її рапіри зупиняється біля його горла.

— Ти вже краще рухаєшся, Дарк. — Ліанна усміхається і простягає йому руку.

Він хапається за неї й підводиться, криво усміхаючись:

— Мені ще багато чого треба наздогнати…

Ви сіли на лавку поряд із майданчиком.

— Ну, це вже більше схоже на справжню битву авантюриста, — з усмішкою сказала Ліанна, витираючи піт із чола. — Продовжуй у тому ж дусі, й із тебе справді вийде авантюрист.

— А що щодо тебе? — Дарк повернувся до неї. — З такою силою тебе візьмуть без жодного сумніву. Та й… мені ж потрібна буде команда.

Вона злегка засміялась, але очі опустила:

— Не знаю… Чи не запізно мені кидати все, що маю, і просто піти за мрією?

— Це залежить лише від одного, — тихо відповів Дарк, — чи ти щаслива зараз. Я вважаю, що жодна справа не варта того, щоб бути нещасною. Якщо ти відчуєш, що настав час змін, і захочеш стати авантюристкою — для тебе завжди буде місце в моїй групі.

Ліанна мовчала кілька секунд, потім усміхнулась, хоч і трохи тремтливо.

— Дякую, Дарк…