Читати книгу - "Володар Перстнів"

зайнявся обороною східних кордонів. У Війні за Перстень Теодред загинув у битві зі Саруманом на Ізенських Бродах. Тому Теоден — перед смертю на Полях Пеленнору — призначив Еомера своїм спадкоємцем і назвав його королем. Тоді ж здобула славу Еовіна, бо вона брала участь у тій битві, верхи й у чоловічому одязі; після цього вона стала відома в Марці як Панна Щита[24]. Еомер став великим королем, а оскільки отримав владу від Теодена ще молодим, то правив 65 років, довше за всіх інших королів Рогану до нього за винятком Алдора Старого. Під час Війни за Перстень він здружився з королем Елессаром та Імрагілом із Дол-Амрота; часто їздив до Ґондору. Останнього року Третьої Епохи він одружився з Лотіріель, донькою Імрагіла. Їхній син, Ельфвайн Прекрасний, правив після нього.

У дні Еомера люди Марки жили в мирі, якого прагнули, і населення зросло як у долинах, так і на рівнинах, а табуни коней збільшились. У Ґондорі та в Арнорі тоді правив король Елессар. Він був королем усіх давніх земель тих королівств, окрім Рогану; бо він відновив для Еомера дар Кіріона, й Еомер повторив Клятву Еорла. І він часто доводив свою вірність їй. Хоча Саурон був знищений, ненависть і зло, породжені ним, не вмерли; і король Заходу мав багато ворогів, котрих треба було здолати, щоби Біле Дерево могло зростати в мирі. І куди би король Елессар не вирушав із війною, король Еомер ішов разом із ним; і гуркіт кінноти Марки було чути і поза Рунійським морем, і на далеких полях Півдня, й Білий Кінь на Зеленому майорів на багатьох вітрах, доки Еомер не постарів.

ІІІ. Народ Даріна

Про походження гномів і елдари, і самі гноми розповідають багато дивного; однак через те, що все це — справи далекого минулого, про них тут буде сказано небагато. Дарін — це ім'я, яким гноми називали найстаршого з-поміж Сімох Батьків їхнього роду, предка всіх королів Довгобородих[25]. Він довго спав сам-один, доки у прадавні часи не прокинувся його народ, і він прийшов до Азанулбізару й оселився в печерах над Келед-зарамом на сході Імлистих Гір, де згодом виникли уславлені в піснях Копальні Морії.

Жив він там так довго, що у багатьох землях став відомим як Дарін Безсмертний. Але все ж таки він помер наприкінці Прадавніх Часів і був похований у Казад-думі; однак рід його ніколи не переривався, і п'ять разів у його нащадків у його Домі народжувався спадкоємець такий схожий на свого Прабатька, що йому давали ім'я Даріна. Гноми були переконані, що то сам Безсмертний повертається до них; бо у них багато дивних легенд і вірувань про самих себе та власне призначення у світі.

Коли закінчилася Перша Епоха, сила та багатство Казад-дума надзвичайно зросли; бо збагатив його мудрий і вмілий народ, що прийшов із давніх синьогірських міст Ноґрода та Белеґоста, зруйнованих після падіння Тангородріму. Сила Морії процвітала навіть у Темні Роки та під час панування Саурона, бо, хоч Ереґіон було зруйновано, а ворота Морії зачинено, підземелля Казад-дума були дуже глибокі й жив там народ чисельний і мужній, і Сауронові було не до снаги його завоювати. Тож багатство гномів надовго залишилося недоторканим, хоча населення і почало зменшуватися.

Сталося так, що в середині Третьої Епохи королем гномів знову був Дарін, уже шостий. Сила Саурона, слуги Морґота, тоді знову зростала у світі, хоча ще ніхто не знав, що означає Тінь у Лісі, яка підповзала до Морії.

Заворушились усі злі потвори. У ті роки гноми копали нові ходи глибоко під Баразінбаром у пошуках мітрилу, безцінного металу, видобувати який із кожним роком ставало дедалі важче. Так, під час тих робіт вони порушили сон жахливої істоти, яка, втікши з Танґородріму в час приходу Війська Заходу, заховалась у підвалинах землі, — Балроґа Морґота. Ця істота вбила Даріна, а через рік — Наїна І, його сина; і тоді закінчилася слава Морії, її народ був знищений або порозбрідався світами.

Більшість біженців, котрі врятувалися, подалася на Північ. Траїн І, син Наїна, приїхав до Еребору, Самітної Гори біля східного краю Морок-лісу, та заснував там нове поселення і став королем під Горою. В Ереборі він знайшов чудовий коштовний камінь, Аркенстон, «Серце Гори»[26]. Однак Торін І, його син, пішов іще далі на північ, у Сірі Гори, де в той час зібралася більшість народу гномів; ці гори були багаті й малодосліджені. Але там, на пустищах за ними, водилися дракони; і за багато років вони розплодились, і набралися сили, і почали воювати з гномами та грабувати їхні скарби. Урешті-решт, Даїна І разом із його другим сином Фрором у дверях їхнього власного покою вбив величезний дракон.

Невдовзі після цього більшість народу гномів покинула Сірі Гори. Третій син Даїна, Ґрор, разом із багатьма послідовниками пішов до Залізного Кряжа; але Трор, спадкоємець Даїна, разом із Боріном, братом свого батька, та залишком народу повернувся до Еребору. Трор повернув Аркенстон до Великої Зали Траїна; і Трор, і його народ процвітали, і стали багатими, і заприятелювали з усіма людьми, котрі мешкали поруч. Адже гноми виробляли не тільки речі небаченої краси, але і зброю та обладунки високої якості; тому гноми активно вимінювали руду в їхніх родичів із Залізного Кряжа. І так північани, котрі жили між Келдуїном (ріка Бистриця) та Карненом (Руда), стали сильними й відкинули всіх ворогів зі сходу; гноми жили в достатку, бенкетуючи та співаючи пісень у Палатах Еребору[27].

Чутки про багатство Еребору поширились усюди й дійшли до вух драконів, і врешті-решт, Смоґ Золотий — найбільший дракон тих часів — зненацька виступив проти короля Трора та, дихаючи вогнем, налетів на Гору. За лічені дні все королівство було спустошене, й місто Діл неподалік було зруйноване та спорожніло; а Смоґ пробрався до Великої Зали і заліг на купі золота.

Багато родичів Трора все ж урятувалося від розгрому та пожежі; останніми з підземелля потаємними дверима вийшли сам Трор і його син Траїн ІІ. Вони пішли на південь разом зі своїми сім'ями[28] і довго мандрували, не знаходячи притулку. З ними також пішла невелика група їхніх родичів і вірних послідовників.

Через багато років Трор, уже старий, бідний і в розпачі, дав синові Траїну одну коштовну річ, якою він усе ще володів, — останній зі Сімох Перстенів, — а тоді з одним старим другом на ім'я Нар залишив свій