Читати книгу - "В обіймах Казанови, Роберт Форісь"

до Кенігсберга. Як багато шляхтичів, не знайшовши кар’єрного шляху в Польщі, де практично немає ні армії, ні державного управління, він вступив до прусської армії. Там отримав офіцерський патент і навіть деякий час надсилав нам гроші. Коли почалася війна за Сілезію, мій батько пішов з полком до Рейху, де загинув і був похований далеко від дому.

– Чи були у тебе брати і сестри?

Ельжбета відчула біль у серці.

– Був брат Януш, він помер від застуди. Думаю, моя мати таємно хотіла, щоб я теж померла.

– Скільки йому було років, коли це сталося?

– Вісім, хвороба допала його раптом. Спочатку це було схоже на звичайну застуду, потім у нього почалися судоми і він втратив свідомість. Мати викликала найкращого лікаря в місті, але хвороба прогресувала. Через два тижні Януш впав у кому, перестав нас впізнавати і нарешті помер. Мати так і не змирилася з його смертю. Вона бачила свого сина людиною, яка піклуватиметься про неї на старість.

В результаті тієї події вона стала ще суворішою до мене, чим старшою я ставала, тим гіршими ставали наші стосунки. Мабуть, вона заздрила моїй молодості.

У нас швидко виникли фінансові проблеми, оскільки мати не вміла керувати маєтком, і нас грабували всі, починаючи від конюха, через дворецьких і кінчаючи економом.

Мій дядько викупив нашу частину майна, тільки гроші ніяк не трималися матері. В цьому одному ми схожі. Через кілька років ми знову опинилися на межі бідності. Однак на той час я вже була панною і могла вийти заміж за багатого чоловіка.

– Твій чоловік староста.

Ельжбета кивнула.

– Матері не перешкоджало, що він двічі овдовів, п’яниця і грубіян. Вона продала мене, як продають кобилу.

– Скільки тобі було років?

– Чотирнадцять, і я була абсолютно невинною.

– В Італії це нормальний шлюбний вік для дівчини, – безпристрасно заявив Казанова.

– Можливо, але я точно не була готовою до того, що мене чекало... Ночі були найгіршими. З часом я звикла до його обіймів, але ніколи не відчувала задоволення від його стосунків.

Джакомо звів брови.

– Ніколи?

– Це сталося вже пізніше, з іншим чоловіком… — жінка замовкла, не бажаючи більше про це говорити. – А якою була твоя мати? – змінила вона тему.

Її супутник знизав плечима.

– Чесно кажучи, я її майже не бачив.

– Ви не жили разом?

– У Венеції багато дітей не живуть під одним дахом зі своїми батьками. За ними доглядають гувернантки та прислуга. Мені пощастило більше, бо мене доглядала бабуся по материнській лінії. Вона була чудовою жінкою. Нехай небо винагородить її за зусилля, які вона доклала, щоб виховати такого нікчему, як я.

На його устах з'явилася ностальгічна посмішка.

– Її звали Мерсія, вона була мудрою жінкою, а ще зналася на ворожінні на картах та магії, – додав він цілком серйозно. Саме завдяки їй я зацікавився каббалою і таємними знаннями.

Ельжбета не приховувала свого скепсису.

– Я ніколи не вірила у чародійство. У дитинстві я стала свідком спалення відьми в місті. Вона була звичайною селянкою, ще дівчиною. Вона страждала на епілепсію та істеричні напади. Під час служб у костелі вона кричала і корчилася з піною на роті, тому її і прийняли за відьму. Запевнення лікаря, що це хвороба, а не одержимість, не дали жодного результату. Тієї весни в Литві лютувала чума і багато людей померло. Простий народ і навіть знать бачили в цьому витвір нечистої сили. Поведінка божевільної дівки була зручним поясненням тих нещасть, які спіткали людей.

– Спалювати людей на вогнищі за чаклунство та тортури – це варварство, – погодився Казанова, - я згоден з Вольтером у цьому. Але коли я згадував про магію, я мав на увазі не селянські чари-мари, а справжні таємні знання, збережені для вчених і каббалістів, небагатьох людей, які можуть осягнути їх своїм розумом.

– Моя мати вірила в подібне, — зізналася Ельжбета. – Коли ми приїжджали до Вільно, вона ходила до ворожки, щоб передбачити своє майбутнє. Мабуть, навіть вибір старости Мирського на мого чоловіка був результатом карточного розкладу. Якщо так, то це була не найщасливіша прикмета, — глузливо додала вона. – Тож вибач мене за скептицизм.

Джакомо знизав плечима зі своєю звичайною дратівливою безтурботністю.

– Я особисто відчув благотворний вплив таємних мистецтв, — сказав він серйозним голосом. – У мене в дитинстві була носова кровотеча. Вони з'являлися часто і дуже мене знесилили. Поліпи змушували мене постійно ходити з відкритим ротом, через що незнайомці вважали мене ідіотом. Крім того, хоча тобі, мабуть, важко повірити, я був слабкуватим і хворобливим. Лікарі не змогли вилікувати недуги, які мучили мене. Проте моя бабуся не була жінкою, яка легко здалася. Вона відвела мене до знахарки, яка займалася зняттям зглазу. Її будинок був повний котів, і в ньому страшенно смерділо.

Казанова замовк, пригадуючи спогади багаторічної давності.

– Знахарка наказала бабусі залишити нас одних. Вона натерла мене олією і загорнула в простирадла, весь час бурмочучи заклинання. Нарешті вона замкнула мене у великій скрині. Я лежав у цілковитій темряві, слухаючи звуки, що що долинали з кімнати, і від яких холонула кров. Не знаю, які сили закликала до себе відьма, але і донині від спогадів про те моя шкіра вкривається мурашками. Потім усе затихло. Я втратив відчуття часу. Коли цілителька відкрила скриню, я вийшов звідти без жодних симптомів. Відтоді я також почав швидко рости та набирати вагу.

– Щоб подобатися жінкам, — додала Ельжбета.

Джакомо знизав плечима з дратівливою впевненістю в себе.

– Скільки тобі було років, коли ти вперше зайнявся коханням?

– Майже п’ятнадцять. Вона була подругою моєї мами, теж актрисою. Того літа вони обидва повернулися з турне по північній Італії. Лукреція, так її звали, була трохи старша за матір, але все одно викликала бажання в чоловіках. Особливо для тих, хто був недосвідченим і шукав можливостей, як я.

– Мати дізналася про ваш роман?

– Гадаю, що ні, хоча навіть якби й знала, то їй, мабуть, було б байдуже. Але бабуся розлютилася, коли слуги повідомили їй про мої інтимні зустрічі. Вона відправила мене вчитися до Падуї, але навіть там я швидко потрапив у компанію розпусників.

Ельжбета раптом подумала, що всі його подорожі — є не що інше, як підсвідомий пошук матері в інших жінках. Вона не висловлювала цю думку вголос,